33. Проаналізуйте основні події під час визволенні Лівобережжя України від фашистських загарбників..

Восени 1942 р. на берегах Волги в районі Сталінграда розгорнулась одна із найбільших битв Другої світової війни. У результаті контрнаступу радянських військ 19-23 листопада в оточенні опинилось 330-тисячне угруповання армії генерал-фельдмаршала фон Паулюса.

2 лютого 1943 р. оточені гітлерівські частини капітулювали. Перемога під Сталінградом була початком докорінного переламу в ході Великої Вітчизняної та Другої світової воєн. З кінця грудня 1942 р. розпочалось визволення України від німецько-фашистських загарбників. 16 грудня 1942 р. Воронезький та Південно-Західний фронти перейшли у наступ. Першими на землю України вступили війська 1-ї гвардійської армії генерала В.Кузнецова, які 18 грудня 1942 р. вибили окупантів із с.Півнівки Міловського району на Луганщині.

Того ж дня від ворога було звільнено ще ряд населених пунктів України. Жорстокі бої розгорнулись за перший районний центр на українській землі – Мінове. Під час визволення цього населеного пункту мужність і героїзм виявив капітан Ф.Чечерев. Саме він очолив першу колону атакуючих гвардійців, а в критичний момент бою зі зв'язкою гранат кинувся під ворожий танк.

Героїчні вчинки в цих боях здійснили й інші бійці. Дорогою ціною вдалося зупинити контратаку гітлерівських танків бійцям взводу, яким командував М.Лисаков: Із 14 воїнів-гвардійців залишились живими лише 4. Загалом при визволенні Мілового загинуло 120 тис. радянських воїнів. У пам'ять про них на центральній площі міста споруджено величний меморіал «Україна – визволителям». Всього ж у боях за Луганщину загинуло близько 120 тис. радянських солдатів та офіцерів.

Як же Україна зустрічала своїх визволителів? Ось як про це згадує ветеран Великої Вітчизняної війни А. Довбня: «Важко описати ту окриленість, яку відчували мої земляки-українці. Нарешті! Схвильовані були всі. З міст Росії, Казахстану, Узбекистану безперервним потоком йшли листи: «...обіймаємо, цілуємо того нашого воїна, який перший ступить на українську землю». Нам активно допомагало місцеве населення... Радості не було меж. Ми прийшли до тебе, Україно! На вулиці Мілового висипало все вціліле населення. Наших гвардійців обіймали, пригощали, хто чим міг. Солдат-визволитель був найдорожчим гостем у кожній хаті, землянці».

Бої під Харковом і в Донбасі. План Ставки визначав першочерговим завданням визволення Донбасу – головної вугільно-металургійної бази країни (операція «Стрибок»), а також Харківського промислового району (операція «Зірка»). Успішний наступ радянських військ продовжувався до лютого 1943 р. і увінчався визволенням Харкова.

Але 19 лютого 1943 р. ворожі частини розпочали потужний контрнаступ. У кінці лютого між Північним Донцем і Дніпром точилися жорстокі бої. Недооцінка Ставкою можливості контрудару призвела до втрати північно-східних районів Донбасу та Харкова.

Втім, попри ці невдачі, стратегічна ініціатива все ж таки залишалась на боці Червоної Армії. Щоб взяти реванш за поразку під Сталінградом і перехопити стратегічну ініціативу, гітлерівське коман­дування в липні 1943 р. розпочало потужний наступ в районі Курська і Бєлгорода (Курська дуга).

Курська битва (5 липня - 23 серпня 1943 р.) була однією з найбільш значних і вирішальних подій Великої Вітчизняної та Другої світової воєн. У ході тактичної оборони та контрнаступу радянськими військами були розгромлені відбірні дивізії вермахту.

Перемога під Курськом відкрила можливість для широкого наступу Червоної Армії на всьому південному напрямку радянсько-німецького фронту.

На Харківському напрямку успішно діяли війська Степового фронту. Вони оточили Харків з трьох боків і в ніч на 23 серпня розпочали штурм міста. До 11 години війська Степового фронту повністю визволили Харків. Більша частина ворожого угруповання, яке утримувало місто, була знищена, решта гітлерівців відступила.

За п'ять місяців другої окупації нацисти повністю зруйнували Харків. Вони спалили і висадили в повітря сотні будинків, пограбували місто, вивезли навіть трамвайні рейки, меблі, обладнання магазинів, дрова. Жорстокості окупантів не було меж. На території Клінічного містечка, де знаходився радянський шпиталь, гітлерівці знищили близько 450 поранених бійців і командирів Червоної Армії. В місті, де колись проживало більше 1 млн. чоловік, залишилось 190 тис. жителів. За неповними даними нацисти знищили в концтаборах понад 60 тис. харків'ян, більш ніж 150 тис. були вивезені до Німеччини.

Після розгрому радянськими військами орловського та бєлгород-харківського угруповань ворога, Ставка розробила оперативний план, згідно з яким ставилося завдання знищити ворожі підрозділи на Лівобережжі, не даючи їм змоги закріпитися на річках Десні, Ворсклі, Молочній, щоб потім, образно кажучи, «на плечах відступаючого ворога» форсувати Дніпро. Після цього передбачалось об'єднати захоплені райони у плацдарм для подальшого наступу на Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя з метою витіснення окупантів з території Правобережної України та Криму.

Битву за звільнення від гітлерівців Лівобережної України умовно можна поділити на два етапи.

Протягом першого (серпень-вересень 1943 р.) радянські війська розгромили німецькі угруповання на Лівобережній Україні, Донбасі, вийшли до Дніпра в районі Дніпропетровська й створили кілька плацдармів на правому березі.

На другому етапі (жовтень-грудень 1943 р.) радянські війська ліквідували ворожі плацдарми у районі Запоріжжя та Мелітополя і створили власні стратегічні плацдарми на правому березі Дніпра біля Києва та Кременчука.

Однією з найбільших військових операцій по визволенню України стала Донбаська операція 13 серпня - 22 вересня 1943 р.

Ще в березні 1943 р. Гітлер наголосив на особливому значенні Донбасу як важливого для потреб вермахту промислового та сировинного центру. На початку Донбаської операції гітлерівське угруповання, яке обороняло Донбас (командувач – генерал-фельдмаршал Манштейн), мало у своєму складі близько 540 тис. чоловік, 5 400 гармат і мінометів, 900 танків і штурмових гармат, близько 1 100 літаків.

Радянські війська Південно-Західного та Південного фронтів (командувачі – генерали Малиновський і Толбухін) мали перевагу: 1 053 тис. чоловік, близько 21 тис. гармат і мінометів, 1 257 танків і САУ (самохідних артилерійських установок), близько 1 400 літаків. Розпочавши потужний наступ, радянські війська займали місто за містом. 7 вересня 1943 р. рейхсфюрер СС Гіммлер віддав наказ керівництву військ СС і поліції про застосування в Україні тактики «випаленої землі». Вона передбачала знищення перед відступом німецько-фашистських частин всіх промислових об’єктів і матеріальних цінностей Донбасу.

Цього ж дня командуючий групою армій «Південь» Манштейн доповідав Гітлеру, який прибув на нараду до Запоріжжя: «Противнику вдалося зробити пролом на північному фланзі 6-ої армії шириною 45 км, де б'ються тільки залишки наших двох дивізій... Хочемо чи не хочемо ми будемо вимушені відійти за Дніпро...»

Так і сталося. 8 вересня 1943 р, радянські війська визволили Сталіно (Донецьк) – центр Донбасу.

Гітлер вимушений був погодитися на подальший відступ німецьких військ із Донбасу. Однак цей захід не зміг вивести гітлерівську оборону на Східному фронті з кризового стану.

Щоб врятувати від повного розгрому діючі на Україні частини, гітлерівське командування змушене було відвести свої війська за Дніпро. Командування вермахту у своїх планах розраховувало на те, що Дніпро, як багатоводна ріка з високим правим берегом, стане надійним оборонним рубежем. Тут вони сподівались затримати наступ Червоної Армії. Цю захисну лінію гітлерівці назвали «Східним валом».

Для будівлі укріплень на правому березі Дніпра нацисти зігнали місцеве населення, перекинули із Західної Європи та з північної ділянки радянсько-німецького фронту спеціальні будівельні й інші військові частини, поповнили їх свіжими дивізіями з Північної Італії. І все ж спроби гітлерівського командування переломити хід війни на рубежі «Східного валу» зазнали краху. Радянські війська вийшли до Дніпра фронтом від Києва до Запоріжжя. Бойові дії розгорнулись на 750-кілометровому фронті.

Наступив кульмінаційний момент битви за Україну. В ніч на 21 вересня 1943 р. розпочалося форсування Дніпра – епопея масового героїзму радянських воїнів.

На кінець вересня був виграний перший етап битви за Дніпро. Радянські війська захопили понад 20 плацдармів. Слід відзначити, що таку потужну водну перешкоду, як Дніпро, передові частини радянських військ форсували з ходу, на підручних засобах, не чекаючи підходу основних сил і прибуття понтонів. 10-14 жовтня 1943 р. в ході битви за Дніпро радянські війська ліквідували Запорізький плацдарм гітлерівців і 14 жовтня визволили м. Запоріжжя.

Протягом жовтня 1943 р. радянські війська вели запеклі бої за утримання і розширення плацдармів на правому березі Дніпра. Спроба 1-го Українського фронту, яким командував М.Ватутін, розвинути наступ на Київ з Букринського плацдарму успіху не мала. Різко пересічена місцевість, глибоко ешелонована оборона ворога сковували маневр радянських військ, особливо танкових. Крім того, під час наступу радянських військ виявились гостра нестача переправних засобів і слабке авіаційне забезпечення. Все це призводило до величезних втрат. Учасник форсування Дніпра, відомий російський письменник В.Астаф'єв записав у своєму щоденнику: «Двадцять п'ять тисяч входить у воду, а виходить на тому березі три тисячі, максимум п'ять. Через п'ять-шість днів усе це спливає. Уявляєте?»

Зважаючи на ситуацію, яка склалась. Ставка Верховного Головнокомандування наприкінці жовтня дала наказ провести передислокацію основних сил 1-го Українською фронту з Букринського плацдарму – на Лютізький. на північ від Києва.

Щоб приховати від гітлерівців відхід основної частини військ на Лютізький плацдарм, було виготовлено і розставлено по всій лінії фронту велику кількість макетів. Це було зроблено так майстерно, що ні ворожа авіація, ні розвідка про передислокацію радянських військ і підготовку їх до наступу не здогадались.

З листопада радянські війська перейшли в наступ на київському напрямку з Лютізького плацдарму. Такого могутнього удару гітлерівці не очікували. Артилерія змела передові позиції ворога. Під час наступу було використано і психологічний фактор. Щоб приголомшити порога, танки засвітили фари, включили сирени і разом з піхотою пішли в нічну атаку.

5 листопада гвардійці-танкісти перекрили шосе Київ - Житомир, і підрозділи 38-ї армії вийшли па передмістя Києва – Святошин. У ніч на 6 листопада радянські війська розгорнули наступ на північній околиці Києва. Після запеклих боїв 6 листопада 1943 р. столицю України було повністю звільнено від окупантів.

Для того, щоб відзначити героїзм радянських воїнів, проявлений у боях за столицю України, 60-ти стрілецьким, танковим, артилерійським та іншим частинам було присвоєне почесне найменування Київських. 2 438 воїнів були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу.

В боях за Київ пліч-о-пліч з воїнами 1-го Українського фронту брала участь 1-а окрема чехословацька бригада під командуванням Л.Свободи. В період боїв на київському напрямку значну допомогу радянським військам надали партизани, підпільники, місцеве населення. Гітлерівське командування намагалось за будь-яку ціну відбити Київ. Для цього на київському напрямку були зосереджені значні танкові і піхотні угруповання ворога. Командування вермахту великі надії покладало на танкові дивізії «Адольф Гітлер», «Рейх» та ін.

13 листопада почався німецький контрнаступ. Жорстокі бої продовжувались до 25 листопада. Щоб прорватися до міста, гітлерівці вводили в бій по 300-400 танків щоденно і ціною величезних втрат зуміли знову захопити Житомир і Коростень.

Однак в районі Фастова наступ фашистів було зупинено. 24 грудня 1943 р. командування 1-го Українського фронту ввело в бій стратегічні резерви, і радянські війська знову перейшли в наступ. До 1 січня 1944 р. захоплена напередодні фашистами територія була повністю відвойована.

Визволення Києва мало велике міжнародне значення. Лондонське радіо багатьма мовами сповістило про велику перемогу Червоної Армії на Дніпрі: «Взяття Києва радянськими військами. – говорилося в одній із передач, – є перемогою, яка має величезне не тільки воєнне, але й моральне значення. Коли гітлерівці захопиш Київ у 1941 р. вони хвалькувато заявляли, що це потягне за собою цілковиту поразку радянських військ на всьому південному Сході. Тепер часи мінилися. Німеччина чує похоронні дзвони. На неї насувається лавина».

Воєнно-стратегічне значення Київської наступальної операції полягає в тому, що вона довершила докорінний перелам війни на радянсько-німецькому фронті і надзвичайно сильно вплинула на хід всієї Другої світової війни.

В результаті успішних бойових дій радянські війська просунулися на 150 км і оволоділи важливим стратегічним плацдармом на правому березі Дніпра площею близько 500 км.

Радянські частини розірвали стратегічний зв'язок між гітлерівськими групами армій «Центр» і «Південь» і одержали можливість для успішних бойових дій на всій Правобережній Україні.