25. Охарактеризуйте соціально – економічне становище українських земель у складі Чехословаччини в 1921 – 1939 роках.

Після розпаду наприкінці 1918 р. Австро-Угорської імперії постало питання про майбутнє українців Закарпаття. Головним прагненням населення краю було об'єднання з українською державою. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародний конгрес усіх українців Угорщини, на якому було 420 делегатів, проголосив злуку Закарпаття з Україною. Але вкрай несприятлива зовнішньополітична ситуація не дозволила тоді реалізувати це прагнення. Західноукраїнська Народна Республіка перебувала у стані війни з Польщею, а в Угорщині до влади на деякий час прийшли комуністи, які прагнули поширити свій контроль на Закарпаття. За цих умов Центральна руська рада - представницький орган частини населення краю—8 травня 1919 р. проголосила злуку Закарпаття з Чехо-Словаччиною. Це було вимушене рішення, певний результат пошуку «меншого лиха». Адже умови об'єднання передбачали, що Закарпаття стане автономною частиною новоствореної федеративної слов'янської республіки. Паризька мирна конференція у Сен-Жерменському договорі в вересні 1919 р. санкціонувала передачу Закарпаття Чехо-Словаччині, гарантувавши автономний статус краю. Гарантії автономії Карпатській Україні (офіційна назва - Підкарпатська Русь) передбачала й Конституція ЧСР.

Політичне й економічне становище Закарпаття

Карпатська Україна була далекою окраїною Чехо-Словаччини. У 1930 р. тут мешкало 549 тис. українців, що становило 3,8 % загальної кількості населення Чехо-Словацької Республіки (ЧСР). Керівництво ЧСР не виконало своєї обіцянки надати Закарпаттю автономний статус. Воно вело тут політику, яка поєднувала елементи колоніалізму з економічною підтримкою краю. Як і в інших західноукраїнських землях, на всіх рівнях адміністративного керівництва насаджувалися вихідці з метрополії. Внаслідок цього у краї, де в 1918 р. майже не було чехів, наприкінці 20-х років 80 % урядовців були вихідцями з Чехії.

Разом з тим демократична чехо-словацька держава провела ряд перетворен ь в інтересах населення краю. У результаті земельної реформи великі землевласники позбавлялися частини їхніх земель, а 35 тис. безземельних хліборобів одержали по клаптику власної землі. Уряд розгорнув програму будівництва сучасних доріг, мостів, здійснював електрифікацію краю, у тому числі сільської місцевості. У розвиток краю центра-, льні власті вкладали більше коштів, ніж вилучали з нього.

Становище української школи в Закарпатті після декількох віків мадяризації дещо поліпшилося, а її мережа стала розширюватися. Але рішенням вищого адміністративного суду Чехо-Словаччини від 28 червня 1925 р. українську мову було визнано «чужою» для населення Закарпаття. Це спричинило поступове звуження викладання української мови й розширення чеської. Чеські школи засновували навіть там, де оселялося 3-4 родини чеських чиновників. Процес згортання української освіти посилився після окупації 1939 р. краю хор-тистською Угорщиною. Тут не залишилося жодної української школи.

Особливості політичної боротьби в Закарпатті

У Закарпатті політичне життя було особли во складне. Суто української партії, яка б діяла цілком самостійно, тут тривалий час не було. Нечисленні політичні групи Закарпаття змушені були зв'язуватися з близькими їм чехо-словаць-кими партіями і діяти під їхнім «дахом». Усі значні чехо-словацькі партії, у тому числі найвпливовіші - Аграрна, Комуністична, Людова, Соціал-демократична - мали свої організації в Закарпатті, які відбивали настрої і соціально-економічні інтереси різних груп місцевого населення. Разом з тим кожна з них схилялася до певних національно-культурних традицій, що історично склалися в Закарпатті.

Москвофільство. Русинство. Українська течія

Одна з цих традицій була пов'язана з москвофільством. Москвофільство ґрунтувалося на помилковому переконанні, що русини - карпатоукраїнці - це, власне, частина російського народу, зденаціоналізованого під впливом історичних обставин. Москвофільські настрої поширилися серед частини греко-католицького духовенства, інших верств інтелігенції краю. Москвофіли уклали ряд організацій, у тому числі авторитетне «Общество им. Духновича». Москвофільські настрої поділяли чехо-словацькі Аграрна, Народно-соціалістична, Народно-демократична партії, деякі інші організації. Москвофільство мало підтримку з боку Угорщини й Польщі, не зацікавлених у консолідації закарпатських українців. Однак глибокого підґрунтя в населенні москвофільство не мало: надто очевидною була відмінність між росіянами й карпатоукраїнцями.

Століття ізоляції від інших українських земель сприяло появі на Закарпатті русинства, прихильники якого, абсолюти-зуючи місцеві особливості, стверджували, що слов'янське населення тут перетворилося в окрему націю русинів, відмінну від українців. Характерно, що серед прибічників русинства було чимало мадяризованих священиків, які в такий спосіб маскували свої проугорські настрої. Помітної підтримки серед населення русинство не мало.

Найвпливовішою серед населення Закарпаття була українська течія. Виявляли свою схильність до української течії й інші політичні течії. Для деяких із них, зокрема Комуністичної і Соціалістичної партій, це було тактичним прийомом, що давав змогу під час виборів одержати додаткову кількість голосів виборців. Після виборів вони забували про свої обіцянки й жодного кроку в боротьбі з москвофільством не робили. Найпослідовнішу українську позицію займала Християнсько-народна партія під керівництвом Августина Волошина і братів М. і Ю. Бращайків, яка під час виборів виступала у складі Чехословацької людової партії. ХНП свої зусилля спрямовувала на нейтралізацію впливу москвофілів. Засноване ХНП товариство «Просвіта» зуміло витиснути москвофільське «Общество им. Духновича». Цього вдалося добитися завдяки тому, що партія здобула провідні позиції в Асоціації українських учителів, котра об'єднувала дві третини педагогів краю. Помітний вплив справляла Християнсько-народна партія на студентство та учнівську молодь.