11. Філософія елейської та піфагорійської шкіл.

Піфагорійський союз, або школа був утворений в 533 до н. е. у м. Кротон (Пд. Італія). В основу їх науки лягло визнання числової структури світобудови, космосу, де число стає основою фізичного і морального світу, головним принципом існування всіх речей і предметів. Число бере участь у всьому, є принципом оформлення, гармонійної побудови космосу і існуючих в ньому речей. Світ уявлявся в геометричній фігурі. Піфагор твердив, що з куба виникає земля, з піраміди – вогонь, з восьмикутника – повітря, дев’ятикутника – вода, дванадцятикутника – сфера Всесвіту. Піфагорійці вважали, що парні і непарні числа виражають співвідношення кінечного і нескінченного у природі, а весь космос і є якраз єдністю кінченого і нескінченного, великою впорядкованою системою чисел, їх гармонією. Уособленням цієї космічної гармонії було число 10. З чисел піфагорійці виводять також і правила життя і поведінки, вважаючи, що символ справедливості – квадрат, а також числа 7 і 9, дружба – це досконала рівність, символ досконалості – 5 і 10.

Елейська школа як і піфагорійський союз виникла у „Великій Елладі” на території сучасної Італії. Представники – Ксенофан, Парменід і Зенон. Їх вчення – новий крок у становленні давньогрецької філософії. Якщо в іонійців субстанція (першооснова) ще фізична, у піфагорійців – математична, то в елеатів вона вже філософська – буття. Крім того, ними було поставлене ще одне філософське питання: про співвідношення мислення і буття.

Засновник школи Ксенофан відомий тим, що висловив сміливу думку про те, що боги – це творіння людини, оскільки античні боги повністю повторюють людей: тілесний образ, манера поведінки, одяг, тощо. Ксенофан вводить філософське розуміння буття, як чогось єдиного.

Вчення Парменіда стало основою філософії елеатів. В центрі його уваги – дві філософські проблеми: питання про співвідношення буття і мислення та відношення буття і небуття. Мислитель вважає, що „буття існує, а небуття не існує”. Небуття не існує тому, що його неможливо ні пізнати, ні виразити у слові, тому він визнає існуючим лише те, що мислиться, реально сприймається і виражається у словах.

Зенон Елейський у своїй філософії абсолютизує розум, відводячи йому вирішальну роль у процесі пізнання. Лише те, що відповідає мисленню, вкладається в рамки логіки і тільки воно може бути істинним. Логічна аргументація, доказ (апорія) стало для нього головною метою його філософії. Апорії його діляться на дві групи: перша стосується проблем множинності речей і різноманітності взагалі, яку він заперечує, вважаючи буття єдиним. Друга група – апорії, в яких обґрунтовується неможливість наявності руху – „Ахілл і черепаха”, „Дихотомія” (поділ надвоє), „Стріла”. Аналіз цих апорій ведеться від протилежного, тобто для того, щоб довести неможливість пояснення руху, необхідно виявити його внутрішню суперечність. Наприклад, в апорії „Стріла” політ стріли розглядається, як нескінченна кількість окремих моментів часу. Стріла ж під час польоту в кожен момент часу перебуває в певному визначеному місці, займає рівне собі місце і перебуває у стані спокою, а сума спокоїв не дає жодного руху, подібно до того, як сума нулів нічого не дасть, крім нуля. В апорії „Дихотомія”: рух не може завершитися, бо для того, щоб рухоме тіло дійшло до кінця певного відрізку, воно мусить пройти половину свого шляху, але перед тим, як дійти кінця половини, слід перейти одну четверту шляху і т. д. до нескінченності. За таких умов рух взагалі може не відбутися. (Якщо буття єдине, то його не можна ділити не тільки наполовину, але і на всі інші числові операції). Аргументи Зенона дали потужний імпульс для розвитку античної математики, логіки і діалектики, розкрили протиріччя в таких поняттях, як „простір”, „єдине” і „множинне”, „рух” і „спокій”, „безперервне” і „перервне”.