10. Зародження філософії в Стародавній Греції. Філософські ідеї мілетської школи.

Давньогрецька філософія бере початок з Іонії, розташованої на берегах Малої Азії. Саме тут виникають перші грецькі поселення, які згодом перетворюються у великі міста-поліси: Ефес, Самос, Колофон, Хіос, Мілет. Серед них особливо виділявся Мілет – центр торгівлі, експортер кераміки, дорогого одягу, тканин, тощо. Тут виникає і перша філософська школа. Центральною проблемою, яку поставила мілетська школа, стає проблема першопричини, або першопочатку (архе) всього існуючого, ставляться питання, з чого виник світ і що лежить в його основі. (На думку російського філософа В.Соловйова, „подібно до того, як на початку розвитку особистої свідомості в дитинстві кожного окремого розуму першим питанням є: з чого зроблені предмети, на які натрапляє дитина, так і в своєму дитинстві загальнолюдський розум дошукується причини всього існуючого”). Мілетську філософію представляють Фалес, Анаксімандр, Анаксімен, Геракліт.

Фалес (625-548 до н.е) - родоначальник давньогрецької філософії. Вважається відомим вченим. Йому приписують відкриття річного руху Сонця на фоні нерухомих зірок, визначення часу сонцестоянь і рівнодення, розуміння того, що Місяць світить не своїм світлом, передбачення повного сонячного затемнення, яке відбулося 28.05.585 р. до н.е. Першопричиною існування всіх речей і процесів він вважав воду, яка перебуває у всьому і все пов’язане з водою. Тварини, твердить він живляться рослинами, рослини - землею, їжа всіх істот волога, тому волога є головним фактором, що підтримує життя, а вода є початок вологи. Також воду називає „розумною”, „божественною”, оскільки на ній тримається світ.

Як і Фалес, Анаксімандр (610-540 до н.е.) теж вважається різнобічним вченим. За свідченнями античних джерел він був автором чисельних геометричних задач, склав першу географічну карту Землі і вперше побудував модель небесної сфери – глобус. Першопочаток світобудови він називає „апейрон” (з гр. "пейрар" нескінченне, неозначене). Апейрон є генетичним началом космосу, з нього все складається і все виникає. У своєму коловому русі апейрон виділяє протилежності – вологе і сухе, холодне і тепле. Парні комбінації цих головних якостей утворюють Землю (сухе і холодне), воду (вологе і холодне), повітря (вологе і гаряче), вогонь (сухий і гарячий) Пізніше в центрі виникає Земля як щось найтяжче.

Анаксімен (585-пр.528 до н.е.) вважає, що першоелемент всього сущого перебуває у повітрі. Все у світі виникає через його розрідження і згущення. Розріджуючись, повітря стає вогнем, а потім ефіром, а згущуючись – вітром, хмарами, водою, землею. На його думку, Сонце – це Земля, що стала гарячою від свого швидкого руху, а Земля є нерухома, інші небесні світила рухаються повітряними вихорами.

Геракліт з Ефесу (520-470 до н.е.) відкриває першопочаток усього у вогні, який є символом вічних перемін у світі, є активним і рухливим (спалахує і згасає, рухається вгору і вниз). На його думку, вогонь - це світло, тепло, а вони, як відомо, основа життя. Геракліта вважають засновником діалектики – філософської теорії пізнання суперечливих явищ дійсності, які перебувають у постійному русі. Геракліт вважав, що все у природі змінюється та оновлюється, кожна річ переходить у свою протилежність, боротьба протилежностей – це „батько всього”. Найсуттєвішою зміною він вважає зміну у свою протилежність (холодне нагрівається, гаряче остигає), вказує і на те, що одна протилежність виявляє цінність іншої (хвороба робить здоров’я солодким, нема зла, щоб не вийшло на добре і т ін.). Таким чином, боротьба протилежностей є основою життя, руху і веде до гармонії. У світі все абсолютно мінливе, перебуває у постійному русі. (принцип „Все тече”). Світ він уподібнив до ріки, кажучи, що не можна двічі вступити у одну і ту ж ріку, оскільки набігатимуть нові і нові води.