
- •1. Світогляд як духовно-практичний феномен. Структура та види світогляду.
- •2. Міфологія як історичний тип світогляду.
- •3. Релігія як історичний тип світогляду.
- •4. Філософія як теоретичний світогляд.
- •5. Відмінні риси міфології та філософії.
- •6. Предмет та особливості філософії. Функції філософії.
- •7. Філософія і наука. Закон трьох стадій інтелектуальної еволюції людства.
- •8. Основні розділи філософії.
- •9. Поняття „античної філософії”. Етапи її розвитку та загальні особливості.
- •10. Зародження філософії в Стародавній Греції. Філософські ідеї мілетської школи.
- •11. Філософія елейської та піфагорійської шкіл.
- •12. Філософія софістів.
- •13. Етичний раціоналізм Сократа.
- •14. Проблема пізнання та вчення про ідеї у філософії Платона.
- •15. Вчення Платона про державу.
- •16. Філософське вчення Арістотеля. Вчення про матерію та форму.
- •17. Вчення про буття Арістотеля.
- •18. Суспільно-політичні погляди Арістотеля.
- •19. Логіка Арістотеля.
- •20. Особливості середньовічної філософії. Апологетика.
- •21. Відмінні риси античного та середньовічного світоглядів.
- •22. Патристика. Філософська теологія Августина.
- •23. Схоластика. Філософія Томи Аквінського.
- •24. Європейський гуманізм Відродження.
- •25. Натурфілософія Ренесансу та її головні риси. Філософія Дж. Бруно.
- •26. Основні поняття та головні риси світогляду філософії Нового часу.
- •27. Філософія Нового часу та її головні риси в контексті наукової революції XVII ст.
- •28. Три можливі шляхи пізнання у філософії ф. Бекона.
- •29. Вчення про метод та „примари” людського розуму у філософії ф.Бекона.
- •30. Раціоналістичний метод у філософії р.Декарта.
- •31. Основні риси та напрямки філософії сучасного Заходу хіх-хХст.
- •32. Ірраціоналізм філософських поглядів ф.Ніцше.
- •33. Психоаналіз з. Фрейда.
- •34. Філософія прагматизму.
- •35. Особливості української філософської думки.
- •36. Філософське мислення доби Київської Русі.
- •37. Філософія г.Сковороди.
- •38. Філософські погляди і.Франка.
- •39. І.Франко. „Що таке поступ ?”
- •40. Вчення про ноосферу в.Вернадського.
40. Вчення про ноосферу в.Вернадського.
В.Вернадський (1863-1945) – видатний український природознавець, перший президент Української академії наук (1918-1921). Згодом читав лекції в університеті Сорбонна (Франція) про походження Землі та життя. Вернадський вказує, що за умов панування людини, загострилася ситуація в біосфері – постала проблема збереження біосферних процесів, які є головною умовою збереження життя на Землі. Порушення цих процесів призведе до руйнування природних об’єктів і зробить неможливим життєдіяльність людини. Тому як можливий варіант вирішення цієї проблеми – штучне виконання у стислі терміни тих геохімічних процесів, на створення яких природа затрачує тисячі років. Таким чином, він формулює ідею ноосфери (з гр. ”нус” – розум, „сфайра” – сфера) – сфера взаємодії природи і суспільства, новий стан біосфери, в якому розумна діяльність людини стає вирішальним фактором її розвитку. Для ноосфери характерний зв’язок законів природи з законами мислення та соціально-економічними законами. Для того, щоб став можливим такий перехід від біосфери до ноосфери, повинно бути виконано цілий ряд умов, необхідних для її існування: 1) заселення всієї планети; 2) швидке вдосконалення засобів зв’язку між країнами; 3) рівність людей всіх рас і релігій; 4) відкриття нових джерел енергії; 5) вільність наукової думки від тиску політичних ідеологій; 6) вседоступна система освіти і підвищення добробуту людей; 7) уникнення воєн. Основною передумовою переходу біосфери в ноосферу є поширення наукової думки у все людство. Людина ноосфери – це вільна, незалежна від інших організмів. (сучасна людина гетеротрофна, тобто існує за рахунок рослин), а нова людина має стати автотрофною, тобто наука повинна забезпечити синтезування їжі, що врятує її від загибелі. Людський розум, - зазначає Вернадський,- створив би, таким чином, „велике геологічне явище”.