
- •1. Світогляд як духовно-практичний феномен. Структура та види світогляду.
- •2. Міфологія як історичний тип світогляду.
- •3. Релігія як історичний тип світогляду.
- •4. Філософія як теоретичний світогляд.
- •5. Відмінні риси міфології та філософії.
- •6. Предмет та особливості філософії. Функції філософії.
- •7. Філософія і наука. Закон трьох стадій інтелектуальної еволюції людства.
- •8. Основні розділи філософії.
- •9. Поняття „античної філософії”. Етапи її розвитку та загальні особливості.
- •10. Зародження філософії в Стародавній Греції. Філософські ідеї мілетської школи.
- •11. Філософія елейської та піфагорійської шкіл.
- •12. Філософія софістів.
- •13. Етичний раціоналізм Сократа.
- •14. Проблема пізнання та вчення про ідеї у філософії Платона.
- •15. Вчення Платона про державу.
- •16. Філософське вчення Арістотеля. Вчення про матерію та форму.
- •17. Вчення про буття Арістотеля.
- •18. Суспільно-політичні погляди Арістотеля.
- •19. Логіка Арістотеля.
- •20. Особливості середньовічної філософії. Апологетика.
- •21. Відмінні риси античного та середньовічного світоглядів.
- •22. Патристика. Філософська теологія Августина.
- •23. Схоластика. Філософія Томи Аквінського.
- •24. Європейський гуманізм Відродження.
- •25. Натурфілософія Ренесансу та її головні риси. Філософія Дж. Бруно.
- •26. Основні поняття та головні риси світогляду філософії Нового часу.
- •27. Філософія Нового часу та її головні риси в контексті наукової революції XVII ст.
- •28. Три можливі шляхи пізнання у філософії ф. Бекона.
- •29. Вчення про метод та „примари” людського розуму у філософії ф.Бекона.
- •30. Раціоналістичний метод у філософії р.Декарта.
- •31. Основні риси та напрямки філософії сучасного Заходу хіх-хХст.
- •32. Ірраціоналізм філософських поглядів ф.Ніцше.
- •33. Психоаналіз з. Фрейда.
- •34. Філософія прагматизму.
- •35. Особливості української філософської думки.
- •36. Філософське мислення доби Київської Русі.
- •37. Філософія г.Сковороди.
- •38. Філософські погляди і.Франка.
- •39. І.Франко. „Що таке поступ ?”
- •40. Вчення про ноосферу в.Вернадського.
24. Європейський гуманізм Відродження.
Суттєвою ознакою Ренесансу був гуманізм, який у загальному розумінні означає прагнення до людяності, до створення гідних умов життя для людини. Термін „гуманізм” був запроваджений італійськими гуманістами, які, в свою чергу, запозичили його у Ціцерона і буквально означає „людяність” ( з лат. humanitas). Гуманістичний рух виникає в XIV ст. і набуває значного поширення в різних містах Італії: Флоренції, Мілані, Неаполі, Венеції. Поступово гуманістичний рух проникає в усі сфери діяльності: політику, мистецтво, філософію. Стрижнем цього світогляду було усвідомлення величі та безмежних можливостей людини. Людина постає, як центр світу, головний предмет уваги і наукового пізнання, як найвища цінність. Сенс життя людини полягає у пізнанні і творчій діяльності. Гуманізм епохи Відродження розглядає людину як творця своєї власної долі незалежно від її багатства чи благородного походження. Серед найвідоміших гуманістів епохи Відродження слід виділити Данте Аліґ’єрі (1265-1321), поетична творчість і активне політичне життя якого було тісно пов’язане з Флоренцією. Його твори „Божественна Комедія”, „Монархія”, та „Бенкет” стали джерелом багатьох гуманістичних ідей: віра в творчі сили людини, яка має сама відповідати за своє благо; Франческо Петрарка (1304-1374) накреслює програму гуманістичного руху, важливим пунктом якої була сформульована потреба у пізнанні людини, яка займає найвище місце серед інших створінь, і все у цьому світі створене заради неї. Головна її позитивна якість полягає не у знатному походженні, а у високій освіченості, і саме завдячуючи заняттям наукою, поезією, людина підноситься над юрбою; Колюччо Салютаті (1331-1406) – канцлер Флорентійської республіки, який стояв на чолі громадянського гуманізму, суть якого полягала у ставленні людини в площину взаємин з суспільством. Провідною ідеєю для гуманістів стає ідея захисту прав і свобод як окремого громадянина, так і всієї країни. Послідовниками Салютаті були Леонардо Бруні, Поджо Браччоліні та інші; Нікколо Маккіавеллі (1469-1527), соціально-політична доктрина якого ґрунтується на констатації егоїстичної сутності людини. Рушійною силою усіх людських вчинків він вважав особистий інтерес, передусім, матеріальний. Виходячи з цього, він робить висновок про потребу у створенні сильної держави, яка могла б обмежити егоїстичні прагнення людей. Найбільш відомі його праці – „Історія Флоренції”, у якій він виклав свої республіканські симпатії та „Державець” (1532), у якій описує способи створення сильної держави в умовах, коли доброчинство, мораль у народі перебуває на низькому рівні. Тому володар у такій державі не зобов’язаний дотримуватись морально-правових норм, а керуватись реальними фактами, може бути жорстоким, хитрим та нещадним. Лише в такий спосіб можна панувати над стихією людської поведінки, що випливає з жадоби багатства і слави. У сучасній політиці термін „макіавеллізм” став синонімом аморальної політики, яка керується принципом „мета виправдовує засоби”.
На рубежі XV – XVI ст. гуманістичний рух поширюється за межі Італії, проявляючись у Англії, Голландії, Франції та інших країнах. Одним з головних представників голландського гуманізму став Еразм Роттердамський (1469-1536), метою творчої діяльності якого стало прагнення максимально виявити морально-етичний зміст християнського віровчення, передусім підкреслюючи моральне значення заповідей Христа. Своє вчення він назвав „філософією Христа”, яка, на його думку, перебуває у гармонійній єдності з античними морально-філософськими ідеалами. У своїй творчості він проповідує шляхетність і гідність людини, обстоює ідею вічного миру, зазначаючи, що навіть невигідний мир є кращим від вигідної війни, оскільки війна приносить народам лише страждання, матеріальні збитки та моральний занепад; Томас Мор (1478-1535) – англійський письменник-гуманіст, автор „Утопії”. В його утопічній державі повністю відсутня будь-яка приватна власність, у якій він вбачає корінь всіх нещасть, натомість формулює ідеал всебічно розвинутої людини, яка байдужа до грошей і коштовностей. Серед земних радощів життя перше місце належить здоров’ю, яке є мірою усіх чуттєвих насолод. Цій державі притаманне також негативне ставлення до війни і насильства.
Мішель Монтень (1533-1592) – французький філософ-гуманіст, найбільш відомою працею якого є „Досліди”. У своєму творі філософ засуджує середньовічну схоластичну філософію, натомість найбільше цінує незалежність людської особистості, самостійність її власної думки. Монтень широко застосовує у своїй праці скептицизм, який стає у нього інструментом пізнання, передумовою самовдосконалення людини.