Література

1.Бабанський ю. К. Проблеми підвищення ефективності педагогічних досліджень. – м., 1982.

2.Білецька Г. А. Підготовка кваліфікованого фахівця еколога як один із шляхів вирішення екологічних проблем // Шляхи вирішення екологічних проблем урбанізованих територій: наука, освіта, практика: Збірник праць за матеріалами Всеукраїнської наук.-практ. конф. – Хмельницький: Еко, 2003. – С. 156-158.

3.Гнатюк О. Особистість сучасного педагога // Початкова освіта. – 2002. – № 3. – С. 3-5.

4.Горяна Л. Г. Методичні рекомендації щодо активізації екологічної освіти та виховання школярів у середніх навчальних закладах освіти. – К.: КМІУВ, 2001. – 16 с.

5.Концепція екологічної освіти України // Директор школи. – 2002. – № 16 (208). – С. 20-29

6. Передовий педагогічний досвід: теорія і методика / За ред. Л. Л. Момот. – К.: Рад. школа, 1990. – С. 17.

Екологічне виховання як розвиток волі, почуття, рис характеру, що проявляються в етичному ставленні до навколишнього середовища.

Для побудови чіткої та ефективної системи екологічного виховання в загальноосвітній школі потрібно враховувати все різноманіття екологічної проблематики та специфіки і характеру розкриття екологічних понять у шкільному курсі біології та екології. Розробку нових систем та методик організації екологічного виховання методами народної екології неможливо розпочати не провівши аналіз розкриття питань екологічної проблематики у програмах біології та екології, шкільних підручниках та науково-методичній літературі, якою може скористатися вчитель при підготовці до уроку.

Мета екологічного виховання – формування відповідального і дбайливого ставлення до природи, що базується на екологічній свідомості. Це передбачає дотримання моральних і правових принципів природокористування, активну діяльність із вивчення й охорони природи своєї місцевості.

Екологічна вихованість – це єдність екологічної свідомості та екологічної поведінки. На формування екологічної свідомості впливають екологічні знання і виховання. Екологічні знання здобуваються на уроках біології і, розширюючись і уточнюючись протягом багатьох занять, перетворюються на переконання в необхідності жити в гармонії з природою.

Екологічна свідомість – це глибоке розуміння нерозривного зв’язку людини з природою, залежність добробуту людей від цілісності й порівняної незмінності їхнього середовища проживання.

Екологічна освіта – це елемент загальної освіти, спрямований на засвоєння учнями наукових основ взаємодії суспільства й природи для формування усвідомлення тісного взаємозв’язку всіх природних і соціальних процесів, необхідності захисту довкілля та його поліпшення, раціонального природокористування.

Нині екологічну освіту й виховання розглядають як аспект гуманізації шкільної освіти, що передбачає засвоєння суспільних духовних цінностей, оскільки духовність немислима без усвідомлення єдності людини й природи.

Результатом екологічного виховання є формування екологічної культури кожної людини й суспільства загалом. Екологічна культура – це поведінка й життя людини й суспільства на основі пізнання та використання законів розвитку природи з урахуванням близьких і віддалених наслідків змін природного середовища під впливом людської діяльності.

Основні принципи екологічної освіти та виховання:

• міждисциплінарний підхід у формуванні екологічної культури школярів;

• цілеспрямованість, систематичність і безперервність спілкування школярів із довкіллям у процесі пізнавальної, ігрової, трудової та інших видів діяльності;

• єдність інтелектуального та емоційно-вольового начал у діяльності учнів із вивчення й поліпшення стану довкілля;

• взаємозв’язок локальних, регіональних і глобальних екологічних проблем;

• прогностичність, що передбачає відповідальність за збереження середовища життя для майбутніх поколінь.

Екологічне виховання безпосередньо пов’язане з екологічною освітою. Екологічна освіта – це елемент загальної освіти, спрямований на засвоєння учнями наукових основ взаємодії суспільства й природи для формування усвідомлення тісного взаємозв’язку всіх природних і соціальних процесів, необхідності захисту довкілля та його поліпшення, раціонального природокористування.

Організація процесу навчання здійснюються за допомогою різних методів. Основний елемент методу навчання є зміст навчального предмета і способу.

Методи відображають закономірну послідовність системи навчально-пізнавальних дій учнів та взаємозв’язаних з ними дій вчителя, що забезпечують досягнення цілей у процесі навчання.

За дидактичною метою виокремлюють такі форми позакласної та позашкільної роботи з екологічної освіти та виховання:

• теоретичного навчання (предметні гуртки, факультативи, лекції, бесіди, конференції, семінари, конгреси, симпозіуми, кінолекторії);

• комбінованого навчання (клуби, гуртки, факультативи, колоквіуми, олімпіади, школи юного еколога, учнівські наукові товариства, Мала академія наук, домашні роботи);

• навчально-практичні (спостереження, лабораторно-практичні заняття, експерименти, практикуми, дослідницька діяльність, рольові ігри, прес-конференції, екскурсії, походи, експедиції, екологічний моніторинг);

• масової роботи (конкурси, виставки, свята, ранки, презентації, акції та рухи екологічного, суспільно корисного та природоохоронного спрямування – «Пролісок», «Конвалія», «Джерело», «Ялинка», «Сад», «Лелека» та ін..);

• конкретної природоохоронної роботи («зелені»і «голубі» патрулі, екологічні й лісові варти, сигнальні пости, трудові десанти «Живе срібло», «Зернятко», «Зелена аптека», «Бджілка» тощо);

• активні (дають необмежені можливості для організації навчально-пізнавальної і дослідницької діяльності та конкретної природоохоронної роботи учнів саме в довкіллі – «Екологічний майданчик», «Ентомологічний мікрозаказник», «Програма охорони прісних водойм України», «Екологіч6ний табір-експедиція» тощо).

Передовий педагогічний досвід – це ідеалізація реального педагогічного процесу: виокремлення провідної педагогічної ідеї або методичної системи в чистому вигляді, що зумовлює високу і стійку ефективність навчально-виховної діяльності, яка передбачає використання оригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання, нових систем навчання та виховання або вже відомих форм, методів, прийомів, засобів роботи на основі їх удосконалення.

Передовий педагогічний досвід розрізняють за обсягом і рівнем творчої самостійності його автора.

За рівнем творчої самостійності передовий педагогічний досвід поділяють на раціоналізаторський і новаторський.

Раціоналізаторський досвід полягає в нових організаторських підходах до використання відомих форм, методів і прийомів педагогічної діяльності, щзо спряи\ підвищенню якості навчання й виховання.

Новаторський досвід – це результат діяльності, спрямованої на впровадження й реалізацію нових прогресивних ідей, визначення нових шляхів розв’язання окремих і загальних педагогічних завдань використання нових форм, методів, прийомів, систем діяльності, ще не відомих педагогічній науці та шкільній практиці, істотну модифікацію традиційних форм, методів і прийомів діяльності з переорієнтацією їх на розв’язування сучасних завдань.

Критерії передового педагогічного досвіду:

• актуальність, тобто спрямування на розв’язання найважливіших проблем навчання, виховання й розвиток учнів;

• оригінальність – використання в практиці роботи даного педагога, педагогічного колективу, форм, методів, прийомів, засобів або їх системи, які раніше не застосовувалися в умовах сучасної школи;

• висока ефективність – можливість досягнення педагогом вищих порівняно з масовою практикою результатів навчання, виховання й розвитку учнів;

• стабільність результатів протягом тривалого часу;

• оптимальність – досягнення високих результатів за якнайменших фізичних, розумових і часових затрат;

• можливість творчого застосування в масовій практиці.

Зазначені критерії враховуються на стадії первинного ознайомлення з досвідом, а також в процесі його аналізу й узагальнення. Досвід вважається передовим, тільки якщо педагогічна діяльність відповідає всім його критеріям

Вивчення передового досвіду здійснюється за принципом: факти – узагальнення – ідеї – нові факти.

Педагогічна майстерність охоплює такі важливі компоненти: гуманістичну спрямованість особистості, професійні знання, психолого-педагогічні якості та педагогічні вміння.

Професійна підготовка вчителя не завершується в стінах навчального вищого закладу. Вона триває протягом всієї трудової діяльності педагога. Важливим джерелом поповнення знань учителя є масовий досвід вчителів і передовий педагогічний досвід.