Література

1. Дорошенко Ю., Семенюк Н., Семко Л. Біологія та екологія з комп’ютером. – К.: Шкільний світ, 2005. – 126 с.

2. Захлебныш А. Н., Суравегина И. Т. Экологическое образование школьников. – М.: Высшая школа, 2000.

3. Злобін Ю.А. Основи екології: Підручник. – К.: Лібра, 1998. – С.31-32, 36-58, 62-75.

4. Кучерявий В. П. Екологія. – Львів: Світ, 2000.

5. Природоохоронна складова факультативного курсу «Екологія»: Методичні рекомендації для вчителів. – К.: Всеукраїнська екологічна ліга, 2006. – 44 с. 

6. Шабанов Д. А., Кравченко М. О. Екологія у шкільному курсі біології. – Харків: Основа, 2005. – 138 с.

7. Я иду на урок биологии. Экология. – М.: Первое сентября, 2002. – 240 с. 

Лекція 1 методика викладання екології в сучасному освітньому просторі. Мета, зміст і структура шкільної екологічноїосвіти План

1 . Методика викладання екології як самостійна наука та педагогічна технологія. Предмет, завдання та принципи методики навчання екології.

1. Зв’язок методики екології з іншими науками.

2. Форми екологічної підготовки студентів. Вимоги до професійно-методичних знань і умінь вчителя екології.

3.Стратегії екологічної освіти в Україні. Зміст, структура, мета, завдання та функції шкільної екологічної освіти, її варіативний та елективний характер.

4. Спрямованість змісту на формування особистості з екологічною світоглядною установкою.

Тези лекції

Методика навчання екології належить до числа педагогічних наук.

Предметом її вивчення є процес навчання екології в освітніх закладах різного рівня акредитації: виявлення системи провідних понять, встановлення їх класифікації, розкриття взаємозв’язків між ними, дослідження закономірностей, шляхів та засобів навчання, виховання і розвитку учнів.

Зміст методики базується на наукових основах організації процесу навчання екології. Методика розробляє зміст кожного компоненту методичної системи, умови їх реалізації з урахуванням специфіки екології як навчального предмета та вікових особливостей учнів. Пропонує найефективніші технології управління процесом навчання, виховання і розвитку особистості.

Функції методики екології – знаходження оптимальних шляхів засвоєння учнями основних фактів, понять, законів, теорій, виражених у специфічній для екології термінології.

Методика навчання екології вирішує 3 основні завдання: чому вчити, як вчити і як учитися.

Принципи навчання екології. Виконуючи свої завдання, методика екології спирається на такі важливі принципи:

• єдності, динамізму, неперервності вдосконалення загальної екологічної освіти;

• взаємозв’язку навчання екології з теорією і практикою природоохоронної справи;

• науковості та системності;

• актуальності та природовідповідності;

• політехнізму та інтеграції знань;

• оптимізації навчально-виховного процесу з екології;

• краєзнавства та елективності.

Зв’язок методики навчання екології з іншими науками. Методика навчання екології тісно пов’язана з природничими, психолого-педагогічними та суспільними науками . Не можна навчати, не знаючи закономірностей процесу навчання і психології засвоєння. Екологічні дисципліни створюють базу для розробки змісту шкільного предмета екології. Суспільні науки (соціальні, економічні, політичні) впливають на формування екогуманітарної парадигми освіти в цілому.

Під методом дослідження розуміють певні прийоми та способи розв’язання наукової проблеми. У науково-методичній роботі вчителя біології важливим завданням є оволодіння методами педагогічного дослідження для використання його результатів у практичній діяльності. Виокремлюють методи теоретичного та експериментально-емпіричного рівнів.

Теоретичні методи забезпечують дослідника науковою методологією та методикою. До цих методів належать: вивчення історичної спадщини; абстрагування; аналіз; синтез; ідеалізація; моделювання; індукція; дедукція.

Вивчення історичної спадщини. Кожне методичне дослідження передбачає використання історичного методу, який дає змогу ознайомитися з методичною спадщиною, проаналізувати досягнуте, накреслити подальші шляхи вивчення.

Абстрагування – це мислене відтворення від неістотних, другорядних ознак або властивостей предметів і явищ під час вивчення й виокремлення спільних та істотних, які характеризують даний клас предметів чи явищ. У поєднанні з іншими розумовими процесами абстрагування є засобом навчального пізнання, засвоєння закономірностей.

Аналіз – логічний метод наукового пізнання, що полягає у мисленому або практичному розчленуванні об’єкта дослідження на складові частини (елементи або властивості), а синтез – це сполучення частин або властивостей об’єкта вивчення в одне ціле. Єдність аналізу й синтезу забезпечує об’єктивне, адекватне відображення дійсності.

Ідеалізація – мислитель ний акт, що полягає в створенні теоретичних об’єктів, які реально не існують; вони виступають як відображення об’єктивних предметів, процесів і явищ.

Моделювання – непрямий метод наукового пізнання, який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Моделювання застосовується для розв’язання багатьох пізнавальних задач: моделюються педагогічні й біологічні процеси, хімічні реакції, організми, екологічні ситуації тощо.

Індукція – це форма наукового пізнання, що спрямоване на з’ясування причинно-наслідкових зв’язків між педагогічними явищами, узагальнення емпіричних даних на підставі логічних просувань від конкретного до загального, від відомого до невідомого. Індуктивні знання мають мають імовірнісний характер, бо завжди виражають припущення про існування певної закономірності.

Дедукція – це форма достовірного умовиводу окремого положення із загального.

Експериментально-емпіричні методи: спостереження, аналіз шкільної документації, анкетування, бесіда, інтерв’ю, педагогічний експеримент, математично-статистичні методи.

Спостереження є одним із основних емпіричних методів педагогічного дослідження, який полягає в систематичному й цілеспрямованому сприйнятті педагогічних явищ для вивчення їх специфічних змін у конкретних умовах, а також у пошуку змісту цих явищ. Розрізняють такі види спостережень: пряме (безпосереднє); непряме (опосередковане); самоспостереження.

Педагогічний експеримент – головний серед усіх методів педагогічного дослідження. Це спеціально організована перевірка того чи іншого методу або прийому роботи для виявлення його дієвості й ефективності. Деякі автори поділяють педагогічний експеримент на констатувальні й формальні, або творчі. Констатувальний експеримент проводиться на початку дослідження й передбачає вивчення стану даного явища на практиці, а формувальний – ґрунтується на попередньому вивченні стану проблеми та аналізі результатів констатувального експерименту.

За умовами проведення розрізняють два види педагогічних експериментів – лабораторний і природний.

Математично-статистичні методи дають змогу на підставі розрахунків і статистичних даних виявити й пояснити складні взаємозв’язки педагогічних явищ.

Отже, із викладеного вище випливає важливий висновок що якість роботи вчителя визначається методичною результативністю, критеріями якої є:

• якість і рівень знань, умінь та навичок, яким оволоділи учні в ході вивчення екології;

• високий рівень загального розвитку учнів, про що свідчить уміння застосовувати знання в різних нестандартних ситуаціях;

• висока вихованість учнів, усвідомлення ними необхідності гуманно ставитися до навколишнього середовища.

Зміст шкільної екології ґрунтується на багатьох навчальних дисциплінах, тому проблема вибору раціональних методів її викладання актуальна для сучасної школи. Усвідомлення сутності методу, його характеристики, різноманітності, критеріїв вибору і поєднання в кожній конкретній навчальній ситуації залежить від творчої діяльності вчителя.

Під час вибору методів викладання екології враховують:

• зміст теми;

• вікові особливості учнів;

• можливості матеріальної бази школи;

• методичну підготовку вчителя;

• профіль школи.

Об’єктивний вибір методів дозволяє правильно узгодити слово вчителя та навчальну діяльність учня. З допомогою методів вчитель орієнтує учнів або на відтворення знань, або на творче їх набуття і використання.

Зміст управлінської діяльності вчителя визначається об’єктивними механізмами, процесом оволодіння школярами змістом навчального предмета та внутрішніми можливостями учнів.

При викладанні шкільного курсу екології методи виконують три функції:

• навчальну;

• виховну;

• розвиваючу.

Навчальна функція методів спрямована на оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Вчитель використовує такі способи діяльності, що дозволяють учням отримати реальне знання предмета, навчають учня конкретним поняттям і діям. Важливе значення має установка «з якою метою навчати та які якості особистості сформувати в процесі навчання».

Виховна функція методу реалізується у виробленні морально-етичних та трудових якостей школяра. Від цього залежить перехід знань у переконання, у певну систему поглядів.

Для вивчення основ екології важливо розвивати в дітей самостійність оцінюючих суджень, аргументацію думки на основі зіткнення різних точок зору, уміння відстоювати власний погляд на проблему.

Розвиваюча функція виражається у формуванні свідомого оволодіння знаннями. Функція передбачає активність кожного методу на всіх рівнях навчання: при засвоєнні знань на репродуктивному рівні, при використанні елементів дослідницького пошуку в навчальних цілях. Однією з важливих умов вибору оптимальних методів є врахування різноманітних об’єктів, що створюють передумови для різноманітної і глибокої їх характеристики з урахуванням конкретних навчальних тем.

Теоретичні аспекти екологічної освіти та виховання значною мірою реалізуються на уроках біології (екології). Великі виховні можливості має позакласна та позашкільна робота з предмета.

Враховуючи специфіку психолого-педагогічних методів і психологічні особливості старшокласників, у навчально-виховний процес у 10-11 класах доцільно впроваджувати такі комплексні форми й засоби екологічної освіти та виховання: еколого-психологічний тренінг; інтегрально-пошукові групові та рольові ігри; творчу «терапію»; імітаційне моделювання.

Література

8. Дорошенко Ю., Семенюк Н., Семко Л. Біологія та екологія з комп’ютером. – К.: Шкільний світ, 2005. – 126 с.

9. Захлебныш А. Н., Суравегина И. Т. Экологическое образование школьников. – М.: Высшая школа, 2000.

10. Злобін Ю.А. Основи екології: Підручник. – К.: Лібра, 1998. – С.31-32, 36-58, 62-75.

11. Кучерявий В. П. Екологія. – Львів: Світ, 2000.

12. Природоохоронна складова факультативного курсу «Екологія»: Методичні рекомендації для вчителів. – К.: Всеукраїнська екологічна ліга, 2006. – 44 с. 

13. Шабанов Д. А., Кравченко М. О. Екологія у шкільному курсі біології. – Харків: Основа, 2005. – 138 с.

14. Я иду на урок биологии. Экология. – М.: Первое сентября, 2002. – 240 с.