Лекція 2 тема мета, зміст і структура шкільної екологічної освіти План

1. Зміст, структура, мета, завдання та функції шкільної екологічної освіти, її варіативний та елективний характер.

2. Мультидисциплінарний та внутрішньодисциплінарний підходи до розгортання змісту екологічної освіти.

3. Спрямованість змісту на формування особистості з екологічною світоглядною установкою.

4. Проектні технології навчання екології. Впровадження інноваційних методів навчання у шкільному курсі екології. Шкільний екологічний практикум. Екскурсії та уроки екології серед природи.

Література

15. Дорошенко Ю., Семенюк Н., Семко Л. Біологія та екологія з комп’ютером. – К.: Шкільний світ, 2005. – 126 с.

16. Захлебныш А. Н., Суравегина И. Т. Экологическое образование школьников. – М.: Высшая школа, 2000.

17. Злобін Ю.А. Основи екології: Підручник. – К.: Лібра, 1998. – С.31-32, 36-58, 62-75.

18. Кучерявий В. П. Екологія. – Львів: Світ, 2000.

19. Природоохоронна складова факультативного курсу «Екологія»: Методичні рекомендації для вчителів. – К.: Всеукраїнська екологічна ліга, 2006. – 44 с. 

20. Шабанов Д. А., Кравченко М. О. Екологія у шкільному курсі біології. – Харків: Основа, 2005. – 138 с.

21. Я иду на урок биологии. Экология. – М.: Первое сентября, 2002. – 240 с. 

Загострення протиріч взаємодії людини з природою, поглиблення екологічної кризи обумовили тенденції екологізації науки і практики. Екологічна освіта охоплює зміст загальноосвітніх та спеціальних предметів і технологій навчально-виховного процесу. Екологічні відомості включені до навчальних предметів природничого і гуманітарного циклу у логічному зв’язку з основним навчальним матеріалом.

Основна мета екологічної освіти формування екологічної культури, що включає: мислення, свідомість, поведінку, відповідальність, свідомість на основі активної життєвої позиції.

Зміст шкільної екології ґрунтується на багатьох навчальних дисциплінах, тому проблема вибору раціональних методів її викладання актуальна для сучасної школи. Усвідомлення сутності методу, його характеристики, різноманітності, критеріїв вибору і поєднання в кожній конкретній навчальній ситуації залежить від творчої діяльності вчителя.

Під час вибору методів викладання екології враховують:

• зміст теми;

• вікові особливості учнів;

• можливості матеріальної бази школи;

• методичну підготовку вчителя;

• профіль школи.

Об’єктивний вибір методів дозволяє правильно узгодити слово вчителя та навчальну діяльність учня. З допомогою методів вчитель орієнтує учнів або на відтворення знань, або на творче їх набуття і використання.

Зміст управлінської діяльності вчителя визначається об’єктивними механізмами, процесом оволодіння школярами змістом навчального предмета та внутрішніми можливостями учнів.

При викладанні шкільного курсу екології методи виконують три функції:

• навчальну;

• виховну;

• розвиваючу.

Навчальна функція методів спрямована на оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Вчитель використовує такі способи діяльності, що дозволяють учням отримати реальне знання предмета, навчають учня конкретним поняттям і діям. Важливе значення має установка «з якою метою навчати та які якості особистості сформувати в процесі навчання».

Виховна функція методу реалізується у виробленні морально-етичних та трудових якостей школяра. Від цього залежить перехід знань у переконання, у певну систему поглядів.

Для вивчення основ екології важливо розвивати в дітей самостійність оцінюючих суджень, аргументацію думки на основі зіткнення різних точок зору, уміння відстоювати власний погляд на проблему.

Розвиваюча функція виражається у формуванні свідомого оволодіння знаннями. Функція передбачає активність кожного методу на всіх рівнях навчання: при засвоєнні знань на репродуктивному рівні, при використанні елементів дослідницького пошуку в навчальних цілях. Однією з важливих умов вибору оптимальних методів є врахування різноманітних об’єктів, що створюють передумови для різноманітної і глибокої їх характеристики з урахуванням конкретних навчальних тем.

Теоретичні аспекти екологічної освіти та виховання значною мірою реалізуються на уроках біології, екології, географії. Великі виховні можливості має позакласна та позашкільна робота з предмета.

Враховуючи специфіку психолого-педагогічних методів і психологічні особливості старшокласників, у навчально-виховний процес у 10-11 класах доцільно впроваджувати такі комплексні форми й засоби екологічної освіти та виховання: еколого-психологічний тренінг; інтегрально-пошукові групові та рольові ігри; творчу «терапію»; імітаційне моделювання. Проблема формування екологічної культури підростаючого покоління має у педагогіці непересічне значення, але особливої актуальності вона набуває у контексті становлення гуманістично спрямованої особистості.

Основне завдання вчителя загальноосвітньої школи полягає не лише в передачі теоретичних знань та практичних вмінь з навчального предмету, але й в забезпеченні формування такого важливого компоненту розвитку особистості як екологічна культура.

Екологічна культура – це здатність людей користуватися своїми екологічними знаннями і вміннями в практичній діяльності. Люди в яких не сформована екологічна культура можуть мати необхідні знання, але не володіють ними. Екологічна культура людини включає її екологічну свідомість, поведінку, мислення.

Екологічна свідомість – це форма суспільної свідомості, яка знаходиться в стадії формування і включає сукупність ідей, теорій, поглядів, мотивацій, що відбивають екологічну сторону суспільного буття.

Формування екологічної свідомості – це процес пізнання законів системної цілісності природи і законів, що визначають взаємодію суспільства і природи, що повинні враховувати на шляху суспільного розвитку і глобального управління природними компонентами.

Екологічна поведінка – це сукупність конкретних дій людей, безпосередньо чи опосередковано пов’язаних з діями на природне середовище. Екологічна поведінка людини визначається особливостями її екологічної свідомості і основними практичними вміннями в області природокористування.

Формування екологічної свідомості і поведінки, а відповідно і екологічної культури може відбуватися різними шляхами і на різних соціальних рівнях: через політику, економіку, засоби масової інформації. Шкільна і вища освіта в цьому ряді займає одне з найбільш вагомих і значимих місць.

Професійна діяльність вчителя у вирішенні даного питання має виняткову роль, і є одним з основних напрямків становлення екологічної культури школярів. Вчитель повинен бути не лише глибоко освіченою людиною, але й націленим на забезпечення пізнання сутності, закономірностей та тенденцій розвитку у системі «суспільство-природа».

Роль вчителя у загальноосвітній школі в першу чергу заснована на реалізації комплексного підходу, що враховує особливості об’єкту відображення. Екологічно мисляча людина повинна демонструвати вміння не лише усвідомлювати взаємозв’язок окремих явищ природи та наслідків людської природоперетворюючої діяльності, а й прослідкувати в якому взаємозв’язку вони знаходяться з іншими явищами більш широкої системи, ніж та, що безпосередньо розглядається.

Для досягнення позитивних результатів в екологічній освіті і вихованні учнів вчителю важливо брати до уваги як вікові, так і індивідуальні особливості, риси характеру, ставлення до навчання, потреби і здібності кожної дитини. Лише за цієї умови вихователь зможе забезпечити свідоме і повноцінне сприйняття дитиною навчального матеріалу, виробити в неї правильне відношення до навколишнього середовища, сформувати екологічну культуру.

З метою розв’язання завдань дослідження сформованості екологічної культури використовується комплекс взаємопов’язаних теоретичних та емпіричних методів.

Теоретичні методи: аналіз філософських, природознавчих, психологічних, педагогічних джерел, програм, навчально-методичних посібників, педагогічної документації загальноосвітніх навчальних закладів з метою визначення сутності, змісту, методів, особливостей процесу формування екологічної культури школярів; аналіз стану роботи в загальноосвітніх навчальних закладах з піднятої проблеми.

Емпіричні методи: педагогічне спостереження, анкетування, бесіди, опитування, вивчення документацій, навчальних програм, підручників і посібників емпіричних джерел з узагальненням досвіду педагогічної діяльності щодо означеної проблеми дали змогу виявити тенденції, умови, технології формування екологічної культури.

Екологічна культура забезпечить позитивне емоційно-ціннісне ставлення до природи та спонукатиме до екологічно доцільної поведінки та діяльності.