32. Поняття та структура юридичного обов’язку

Юридичний обов'язок — міра необхідної поведінки, що є гарантією реалізації суб'єктами наданих їм прав. Це об'єктивно необхідна та можлива поведінка, котра забезпечує реальність можливостей, наданих суспільством та державою окремій особі. У разі позитивного ставлення особи до необхідності виконання покладених на неї обов'язків їх реалізація настає лише за певних умов, що передбачені правовою нормою. Держава у системі обов'язків визначає доцільний, соціально корисний та необхідний варіант поведінки. Hopмами реалізації обов'язку є дотримання певних зобов'язань, які мають форму заборон, та виконання активних обов'язків, що існують як зобов'язання.

Структура суб'єктивного юридичного обов'язку є зворотним боком суб'єктивного юридичного права і складається із трьох елементів:

1) необхідності зобов'язаного суб'єкта здійснювати певні дії (активні обов'язки) або утриматися від них (пасивні обов'язки);

2) необхідності зобов'язаного суб'єкта реагувати на законні вимоги правомочної сторони (наприклад, обов'язок виконувати умови договору);

3) необхідності нести юридичну відповідальність (зазнавати позбавлення прав особистого, майнового чи організаційного характеру) у разі відмови від виконання юридичних обов'язків або несумлінного їх виконання, якщо суперечить вимогам правової норми (наприклад, обов'язок боржника платити неустойку за невиконання умов договору).

І суб'єктивне юридичне право, і суб'єктивний юридичний обов'язок об'єднує те, що вони:

— випливають із юридичних норм;

— забезпечуються державою;

• не безмежні, а існують у певних суворих рамках — це завжди «міра» поведінки.

33. Юридичні факти, їх класифікація. Фактичний склад

Створення наукової категорії «юридичний факт» тісно пов'язане з переробкою та осмисленням римського права його більш пізніми дослідниками. Німецький юрист А. Манігк стверджував, що поняття «юридичний факт» вперше ввів у науковий обіг К.Ф. Савін'ї. В своїй роботі «Система сучасного римського права» Савін'ї писав: «Я називаю події, що викликають виникнення або припинення правовідносин, юридичними фактами».

Корені поняття «юридичний факт» ідуть вглиб історії юридичної науки. Ще в римському праві розрізняли кілька підстав виникнення правовідносин. В Інституціях Гая, Юстиніана їх чотири: контракт, квазі-контракт, делікт, квазі-делікт. Пізніше стали виділяти п'яту підставу - односторонню угоду (право-чин). Згадуються також строки, підстави укладення шлюбу, підстави переходу речей за спадком та інші юридичні факти. Цей поділ був сприйнятий Кодексом Наполеона і розвинутий у майбутньому буржуазному законодавстві

Юридичні факти - це ті конкретні життєво важливі обставини, з наявністю або з відсутністю яких норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Юридичні факти характеризуються низкою ознак, до яких можна віднести такі:

1) це обставини конкретні, індивідуальні. Юридичні факти являють собою явища дійсності, що існують у певній точці простору і часу. Якщо мова йде про факти-дії, то конкретність дій означає, що вони вчинені певними суб'єктами і несуть конкретний соціальний і правовий зміст. Конкретність юридичних фактів-подій виражається в тому, що вони відбуваються в певній місцевості та у визначений проміжок часу;

2) це обставини, що несуть у собі інформацію про стан суспільних відносин, які утворюють предмет правового регулювання. Юридичними фактами виступають лише такі обставини, які прямо чи побічно зачіпають права та інтереси суспільства, держави, соціальних колективів, особи. Позбавлені змісту з соціальної точки зору події та дії не можуть мати й юридичного значення;

3) це обставини, які певним чином виражені (об'єктивовані) зовні. Юридичними фактами не можуть бути абстрактні поняття, думки, події внутрішнього духовного життя людини та інші схожі явища. Разом із тим законодавство може враховувати суб'єктивну сторону вчинків (вину, мотив, інтерес, мету) як елементи складного юридичного факту;

4) це обставини, що полягають у наявності або відсутності певних явищ матеріального світу. Необхідно враховувати, що юридичне значення можуть мати не лише позитивні, але й так звані негативні факти (відсутність відносин службової підлеглості, спорідненості, судимості і т. ін);

5) це обставини, прямо чи побічно передбачені нормами права. Більшість юридичних фактів вичерпно визначені в гіпотезі правової норми. Разом із тим, існує категорія індивідуально визначених фактів, які лише в загальному вигляді (побічно) передбачені в законодавстві;

6) це обставини, зафіксовані у встановленій законодавством процедурно-процесуальній формі. Багато юридичних фактів мають правове значення лише в тому випадку, якщо вони належним чином оформлені та засвідчені;

7) це обставини, що викликають передбачені законом правові наслідки. Мається на увазі, перш за все , виникнення, зміна або припинення правових відносин. Разом із тим, варто зауважити, що юридичний факт може викликати й інші правові наслідки, наприклад, анулювати юридичні факти, що виникли раніше.

Види юридичних фактів:

1) за юридичними наслідками - правоутворюючі, правозмініючі, правоприпиняючі;

2) за складом - прості (наприклад, факт досягнення фізичною особою повноліття) та складні (наприклад, факт вчинення правопорушення);

3) за тривалістю в часі - одноактні (дискретні), наприклад, купівля-продаж речі; тривалі (процесуальні), тобто так звані юридичні стани (наприклад, перебування в шлюбі);

4) залежно від прояву волі - дії (відбуваються як результат волевиявлення відповідних осіб), події (трапляються незалежно від волі суб'єктів).

Юридичні факти, які є діями, залежно від відповідності їх приписам правових норм поділяються на:

- правомірні (тобто дії, що відповідають приписам правових норм):

а) юридичні акти, тобто правомірні дії, що мають на меті викликати певні юридичні наслідки (наприклад, прийняття судом рішення у справі, складання людиною заповіту);

б) юридичні вчинки, тобто правомірні дії, які такої мети спеціально не мають (скажімо, малювання художником картини для особистого користування, відправлення листа поштою);

- неправомірні (дії, що суперечать юридичним приписам):

а) винні, тобто правопорушення (злочинні, різноманітні проступки);

б) безвинні - так звані правові аномалії;

5) за онтологічним статусом:

- факти (акти), які обґрунтовані обставинами:

а) реальними;

б) уявними (презумпціями).

34. Поняття і структура правосвідомості

Свідомість людини, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, ( передумовою і регулятором поведінки людини. Свідомість додає цілеспрямованого характеру людській діяльності.

Свідомість як система включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні, правові, етичні, філософські, релігійні. Всі форми суспільної свідомості є взаємозалежними і справляють взаємний вплив одна на одну.

Правосвідомість являє собою одну з форм суспільної свідомості.

В ній відображена правова дійсність у вигляді знань про право осмислення того, що є правом, яким воно було (ставлення до права минулих років) І яким має бути (ставлення до майбутнього права), а також у вигляді правових настанов поведінки як реакції на оцінку чинного права, роботу правозастосовних органів. Правосвідомість маг бути властива не тільки творцям юридичних норм, законодавцям, а й усім громадянам держави.

Формування правосвідомості особистості в нашому суспільстві відбувається як стихійно, так і в результаті цілеспрямованої діяльності держави, її органів і установ по формуванню правових знань, поваги до права і закону соціально-правової активності. По-перше, на формування правосвідомості і правової культури впливає весь процес реалізації і застосування правових норм державними органами, процес правотворчості, стан законності і правопорядку, розвиток суспільних правовідносин. Цей процес, в значній мірі, стихійно впливає на формування правосвідомості і правової культури особистості. Практика реалізації правових норм надзвичайно ефективно впливає на формування правових знань, правових орієнтирів/позицій і установок особистості. Вплив може бути негативним, коли иорми права застосовують необгрунтоване і несправедливо, і навпаки, коли престиж правоохоронних та інших державних органів високий, цей вплив, як правило, позитивний.

Кожна людина володіє правосвідомістю незалежно від того знає вона про це чи не знає і як вона відноситься до цього - дорожить нею, слухається її або ж ні. Справедливо підкреслює Ільїн І.А.: "...немає людини без правосвідомості , але є безліч людей , що мають зневажливу, запущену, виродливу або аж здичілу правосвідомість. Правосвідомість як духовний орган, необхідний людині, приймає участь так чи інакше у всьому її житті, навіть і тоді, коли людина вчиняє злочин, пригноблює сусідів, зраджує Батьківщині тощо".

Правосвідомість як самостійне явище характеризується такими рисами:

1) є однією з форм суспільної свідомості;

2) відображає правову дійсність у формі юридичних знань, уявлень та поглядів щодо права та практики його реалізації, правових настанов га ціннісних орієнтацій, що регулюють поведінку людей у юридично значущих ситуаціях;

3) обумовлена економічним та політичним ладом суспільства.

Таким чином, правосвідомість - це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

У структурі правосвідомості суспільства виділяють такі елементи:

1) Правову психологію;

2) Правову ідеологію;

3) Правову поведінку.

Правова психологія - це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.

Правова ідеологія - це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ.

Це концептуально оформлена, логічно систематизована, теоретично і науково осмислена правосвідомість. Інтелект є провідним елементом правової ідеології. Сучасна правова ідеологія ґрунтується на системі теорій, ідей і принципів: теорії соціальної правової держави, принципу поділу влади, теорії народного суверенітету, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, принципу верховенства права, переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права та ін.

Правова поведінка - вольовий бік правосвідомості, що являє собою процес переведення правових норм у реальну правову поведінку. Вона складається із елементів, що визначають її напрямок (характер), мотивів правової поведінки, правових настанов.

Свідомість виникає в процесі та в результаті діяльності людини і проявляється в ній. Тому функції правосвідомості - це головні напрямки його впливу на правові явища, правову систему в цілому.

35. Рівні та види правосвідомості

Види правової свідомості.

В залежності від того, хто є носієм, відрізняють такі види правосвідомості:

1) Індивідуальна - уявлення, погляди окремої людини про право законність та інші правові явища. Вона складається як під впливом тих різноманітних Відносин у які індивід вступає, так і під впливом притаманних йому психофізичних особливостей (соціальне положення, рівень культури та ін.)

2) Колективна (групова) - відображає специфіку відповідної соціальної групи. Єдність інтересів, соціальне становище, умови праці та побуту психології членів даного колективу та особливий вплив в ньому окремих осіб зумовлює єдине сприйняття всіма чинних норм права, однакові уявлення про те, якими вони повинні бути.

3) Суспільна - відображає характер ставлення до права, законності та інших правових явищ, що склалося в суспільстві взагалі. Якщо протилежність між особистими та суспільними інтересами буде подолана, то й правові вимоги більшістю населення виконуються добровільно.

В залежності від глибини відображення правової дійсності виокремлюють:

1) Буденну (емпіричну) правосвідомість, яка складається стихійно, під впливом конкретних умов життя людей, особистого життєвого досвіду та конкретних життєвих ситуацій.

2) Наукову (теоретичну), що формується на основі глибоких досліджень соціальної дійсності та широких правових узагальнень. Формами вираження виступають нормативно-правові акти, юридична наука, узагальнення юридичної практики.

3) Професійну - це правосвідомість працівників правоохоронних органів та інших осіб, для яких юриспруденція - їхня професія.

Правосвідомість являє собою основу й органічну складову частину правового життя організованого в державу суспільства. На формування і розвиток правосвідомості як одну з форм суспільної свідомості роблять вплив соціально-політичні, економічні, культурні фактори, він взаємозалежне і взаємодіє з політичною свідомістю, мораллю, мистецтвом, релігією, філософією, наукою.

З погляду глибини відображення правової діяльності звичайно виділяють три рівні правосвідомості: повсякденне (емпіричне), наукове (теоретичне), професійне.

Повсякденна правосвідомість складається стихійно, під впливом конкретних умов життя, особистого життєвого досвіду і правового утворення, доступного населенню.

Теоретичне (наукове) правосвідомість, на відміну від повсякденного, формується на базі широких і глибоких правових узагальнень, знання і закономірностей і спеціальних досліджень соціально-правової дійсності. Саме наукова правосвідомість повинна бути безпосереднім джерелом правотворчості, служити удосконалюванню юридичної практики, тому що немає нічого більш практичного, чим гарна теорія.

Професійна правосвідомість — це правова свідомість юристів. У залежності від предмета відображення в правосвідомості юриста утворяться сфери, що відповідають різним галузям правових відносин (наприклад, господарським, комерційним, правовою-правовим-цивільно-правовим, правовою-правовим-кримінально-правовим, кримінально-процесуальним і т.д.). Сутність і особливості правової свідомості юристів конкретизуються в змісті правової ідеології і правової психології, у системі властивій даній професійній групі правових знань, представлень, установок, ціннісних орієнтації і т.д. Правова свідомість юристів повинна бути теоретичним. До нього цілком підходить такий ступінь вираження, як ідеологічний рівень. Юристи традиційно входять у перелік представників ідеологічного стану. Основна мета науки — виділити конкретні особливості правосвідомості юристів, насамперед ті, котрі дозволяють бути висококваліфікованим фахівцем, строго і неухильно дотримуватися законності. Порівняльні дослідження різних соціально-демографічних, вікових професійних і інших груп і шарів законослухняного населення, різних категорій злочинців і юристів-професіоналів (прокурорів, адвокатів, суддів, слідчих, співробітників органів внутрішніх справ і т.д.), що проводилися протягом 15 останнього років, дозволили розширити уявлення про правосвідомість юристів.

Внутрішня структура правосвідомості містить у собі два основних елементи: Правова ідеологія, Правова психологія.

Правова ідеологія — є систематизоване наукове вираження правових поглядів, принципів, вимог суспільства, класів, різних соціальних груп і шарів населення, окремих індивідів.

Правова психологія — це сукупність правових почуттів, настроїв, ціннісних відносин, бажань і переживань, характерних для всього суспільства в цілому чи конкретній соціальній групі.