2. Геологічна будова

Карпати утворюють північно-східну гілку Альпійської складчастої геосинклінальної області Європи. Виділяється ряд великих структурних елементів північно-західного  — південно-східного простягання, розділених насувами:Передкарпатський передовий прогин, Зовнішні (флішеві, або Складчасті) Карпати, Внутрішні Карпати, Закарпатський тиловий прогин.

Сучасна морфоструктура Українських Карпат сформувалася в основному в неоген-антропогенний час, але вона включає також морфоструктури, які успадкували поздовжні та поперечні елементи давнього (мелового) структурного плану. Усі морфоструктури, крім вулканогенних, виникли внаслідок інтенсивного смятия порід і розвитку надвигів та горстів.

Розривна тектоніка Українських Карпат дуже складна. В морфоструктурі гір відобразились великі глибинні поздовжні та поперечні розломи. Серед глибинних поздовжніх регіональних розривів виключно важливе значення мають надвиги. Найбільш великим поздовжнім глибинним розломом є - Закарпатський. Розлом йде приблизно вздовж лінії зтику флішевих порід Полонинських Карпат та вулканічних утворень Вулканічного хребта. З Закарпатським глибинним розломом пов"язується походження своєрідної зони карпатських утесів (кліппенів). До зони глибинного розлому відноситься також міжгірська Березно-Липшанська (Тур"їнська) поздовжня долина, а в південно-східній частині - зони верховій Чорного Черемоша. З Закарпатським і частково Береговським розломами пов"язують осередки неогенового вулканізму Вігорлат-Гутинської гряди.

До глибинних поздовжніх розломів також належать:

Серединокарпатський (Центральнокарпатський), вздовж якого відмічається крутий північно-східний схил Полонинського хребта, Ссвидовця, Чорногори і Гринявських гір; Зовнішньокарпатський розлом, з яким пов"язують формування протяжних морфоструктур скибової зони; Передкарпатський розлом, що замаскирований надвигом між внутрішньою та зовнішньою зонами прогибу; краєвий розлом Руської платформи - зовнішня межа Передкарпатського передового прогибу.

Поперекові розломи мають північно-східну орієнтацію і перетинають майже під прямим кутом північно-західне поширення карпатських складчатих структур. З поперековими розломами пов"язані субмерідіональні відрізки річкових долин Латориці, Боржави, Тереблі, Чорної Тиси і інш.

Система поздовжніх і поперекових розломів сприяла виникненню глибокої ступінчатої структури фундаменту Карпат.

2. Грунти

Формування ґрунтового покриву Карпат проходило в умовах складного гірського рельєфу, різноманітності гірських порід, своєрідного впливу кліматичних умов та типів рослинності. Специфіка грунтотворення в Карпатах, як і в інших гірських районах, підпорядкована закономірностям вертикальної поясності грунтів, яка нерозривно зв'язана з вертикальною поясністю клімату. М. С. Андріанов і Г. А. Андрущенко (1958) виділяють в Карпатах шість вертикальних кліматично-грунтових поясів:

-Прикарпатське передгір'я, де переважають дерново-опідзолені та дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні легкі та важкосуглинкові грунти;

-Закарпатське передгір'я, основний фон якого складають кислі буроземно-підзолисті грунти;

-Закарпатська низовина відзначається поширенням дернових опідзолених та дерново-глейових грунтів, зустрічаються також торф'яно-глейові грунти;

-Гірські лісолучні райони — переважають буроземи, зустрічаються підзолисті та торф'яні грунти;

-Субальпійська зона характеризується дерново-буроземними і гірсько-лучними грунтами, поширені тут також торф'яні та підзолисті грунти;

-Альпійська зона охоплює вершини найвищих гір, вкритих щебенистими гірсько-лучними і лучними оторф'янілими грунтами; для скелястих місць характерні первинні недорозвинені грунти.

Найбільш поширені в лісовій зоні Карпат буроземні грунти, які відзначаються високою родючістю, тобто здатністю забезпечувати розвиток та інтенсивний ріст деревної рослинності. Ці грунти обумовлюють поширення високопродуктивних дубових, буково-дубових, дубово-букових (з дуба скельного), букових, буково-ялицево-ялинових та ялинових лісів. Сформувалися вони па продуктах вивітрювання гірських порід — на елювіально-делювіальних відкладах різної глибини.

На ступінь нагромадження елювіально-делювіальних відкладів істотно впливає рельєф. На крутих схилах поширені переважно неглибокі щебенисті грунти, в яких вміст скелетного матеріалу значний. На пологих частинах схилів та біля підніжжя гір глибина утвореного грунту значно більша. Чим меншої крутизни схили, тим глибший шар дрібнозему залягає поверх гірських порід.

Материнською породою, на якій сформувалися грунти Карпат, є продукти вивітрювання стійких осадочних безкарбонатних порід флішу, утвореного різноманітними пісковиками, глинистими сланцями та аргелітами. Там, де в покладах флішу переважають глинисті сланці, ґрунтовий покрив утворюється швидше, тому що сланці швидше піддаються процесам вивітрювання. Спочатку з них утворюється дрібнощебенистий, потім суглинистий ґрунтовий покрив. При сумісному вивітрюванні пісковиків і сланців утворюються легкі піщанисті суглинки, супіски і середні суглинки. У таких випадках глибина ґрунтового покриву разом з елювіально-делювіальними відкладами досягає значної потужності. Схили гір тут пологі, а вершини характерні згладженими куполоподібними формами.

Значна частина схилів Карпат вкрита малорозвиненими гірсько-лісовими грунтами. Потужність елювію на таких схилах невелика. Пухкі відклади гірських порід постійно зміщуються в результаті безперервних денудаційних процесів, і на поверхні з'являються виходи корінних порід. Так, на крутих схилах Скибових, Вододільних, Полонинських і Вулканічних Карпат, Рахівського і Чорногорського масивів потужність елювіально-делювіального покриву незначна. Домінують тут слаборозвинені малопотужні, сильно щебенисті грунти. У ґрунтотворні процеси постійно вступають нові відслонення гірських порід, оскільки верхні шари постійно змиваються. Суцільний ґрунтовий покрив тут часто розривається кам'яними осипами.

Істотний вплив на формування грунтового покриву проявляє не тільки висотна поясність клімату, а й ступінь розчленування поверхні, що посилює процеси стоку і площинного змиву. Це значною мірою впливає на характер зволоження схилів. Деякою специфічністю ґрунтотворних процесів відзначаються міжгірні долини й улоговини. Тут у більших кількостях нагромаджуються елювіально-делювіальні відклади, а тому ґрунтовий покрив добре розвинений і характеризується переважно суглинистим складом.