15. Проміжні рівні мови (морфонологічний, словотвір та ін..)

Основні рівні мови -- фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний -- не існують ізо-льовано один від одного. Вони взаємодіють, унаслідок чого на їх стику виникають проміжні рівні -- морфоно-логічний, словотвірний і фразеологічний.

Морфонологічний рівень -- проміжний між фоно-логічним і морфологічним. Особливістю проміжних рівнів є те, що мовна одиниця одного рівня функціонує в іншому рівні. У цьому разі фонологічна одиниця (фо-нема) виконує допоміжну морфологічну функцію у складі морфеми, тобто йдеться про морфологічне вико-ристання фонологічних засобів мови.

Проблема використання фонем як допоміжного морфологічного засобу стала предметом дослідження особливої лінгвістичної науки -- морфонології.

Морфонологія (із морфофонологія) -- розділ мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем і використання фонологіч-них відмінностей із морфологічною метою.

Фонеми, які чергуються в морфах однієї морфеми, називаються морфонемами.

Отже, поняття «морфонема» є абстракцією. Як фо-нема є абстрактною одиницею і реально представлена в мовленні алофонами, так і морфонема є абстрактною одиницею, яка конкретно реалізується у вигляді фо-нем, що взаємно заміщуються в морфемах при слово-зміні та словотворенні. Різниця тільки в тому, що фонема є узагальненням найменшої сегментної одиниці мови, а морфонема не є особливою сегментною одини-цею, а тією самою фонемою, тільки розглянутою під іншим кутом зору.

Фонологія і морфонологія вивчають одну й ту саму сегментну одиницю. Як стверджує С. В. Семчинський, вони мають один об'єкт дослідження, але різний пред-мет вивчення [Семчинський 1996: 188]. Предметом сучасної морфонології є вивчення функцій фонем у морфемах, дослідження спеціалізації фонологічних чергувань у різних ділянках граматики (у словозміні іменних частин мови чи дієслова, у словотворенні тощо); встановлення того, які групи фонем залучаються до чергування, в якій позиції слова (на початку, в середині чи в кінці) відбуваються чергування, якими вони є -- історичними чи живими, продуктивними чи непродуктивними.

Морфонологічні явища характерні не для всіх типів мов. Вони властиві тільки тим мовам, у яких мор-феми мають варіанти і де це варіювання пов'язане з суто фонетичними причинами. Так, морфонологія не характерна для аглютинативних мов, у яких морфеми є незмінними, стабільними, і на їх стику не відбувають-ся фонетичні зміни. Морфонологія найбільш характерна для фузійних мов, у яких морфемні шви чітко не виявляються.

Словотвірний рівень міститься між морфологічним і лексико-семантичним основними рівнями. Суть міжрівневих зв'язків тут полягає в тому, що основна одиниця морфологічного рівня -- морфема -- використовується для творення одиниць лексико-семантичного рівня -- слів (лексем). Однак не можна не помітити зв'язку між словотвором і синтаксисом. Цей зв'язок виявляється в тому, що утворення складних слів, як правило, зводиться до згортання словосполучення в єдине слово (косий кут --> косокутник «предмет, що має косі кути», другий курс --> другокурсник «студент, який навчається на другому курсі», плаває морем --> мореплавець «той, хто плаває морем»; див. ще: нафтобаза, листоноша, п'ятиповерховий), і в тому, що майже весь словотвір пов'язаний за своєю мотивацією з реченням (Він учиться в школі --> школяр, Він носить листи --> листоноша, Він шиє взуття --> швець). Дехто навіть схильний уважати, що весь словотвір є частиною вчення про структуру речення.

Останнім часом нерідко стверджують, що словотвір -- окремий самостійний рівень мови. Однак із цим важко погодитися. Словотвір не може бути окремим рівнем, бо він не має власної (специфічної) одиниці. Оскільки словотвір забезпечує процес номінації, то його можна розглядати як частину ономасіології. До основних теоретичних понять словотвору належать мотивація, словотвірна похідність, словотвірне правило, словотвірний тип, словотвірне значення та ін.

Словотвір як окрема лінгвістична дисципліна виокремився наприкінці 60-х років XX ст. Становлення словотвору пройшло декілька етапів, пов'язаних із різними концепціями. Спочатку практикувався морфологічний підхід: словотвір розглядали через призму морфології як комбінаторику морфем. Його заступив структурно-семантичний підхід, у якому акцент було зроблено на словотвірній похідності і привернено увагу до співвідношення структури і семантики похідного слова та до співвідношення морфемного і словотвірного аналізу. З'являються поняття мотивованості похідного слова і словотвірного значення.

На сучасному етапі паралельно існують три напрями в дослідженні словотвору:

• синтаксичний (трансформаційний, породжувальний), пов'язаний із дослідженнями Н. Хомського. С-мантику і структуру дериватів розглядають як результат породження різних синтаксичних конструкцій, а поняття словотвірного правила пов'язують із відтворенням ланцюжка переходів, що лежать в основі перетворення вихідних синтаксичних конструкцій у відповідний дериват (Він грає на трубі -- він трубач; Він від'їхав -- його від'їзд);

• ономасіологічний, започаткований дослідженнями чеського мовознавця М. Докуліла. Словотвір розглядають з погляду теорії номінації і для його інтерпретації використовують такі поняття, як ономасіологічний базис, ономасіологічна ознака, зв'язка та ономасіологічна категорія;

• функціонально-семантичний, який синтезує досягнення трансформаційного й ономасіологічного підходів і на передній план ставить проблеми, пов'язані з семантикою, функціонуванням і творенням похідних слів у живому мовленні.

Фразеологічний проміжний рівень мови

У кожній мові є вільні словосполучення (які вільно творяться з окремих слів) і стійкі (які в мовленні не створюються, а лише відтворюються і за змістом та синтаксичною функцією рівнозначні слову). Якщо зміст вільних словосполучень головним чином утворений самостійними значеннями слів, з яких вони складаються, то зміст фразеологізмів має щось інше порівняно зі значенням їх складників (пор. зелена діброва і зелена вулиця «сприятливі умови для просування по роботі, службі», «умови для безперешкодного розвитку, поширення, використання чого-небудь»).

Фразеологія (від грец. phrasis «вираз, зворот» і logos «слово, вчення») -- 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.

Фразеологія як проміжний рівень мови знаходиться на стику лексико-семантичного і синтаксичного рівнів. Особливість проміжних рівнів у тому, що вони не мають власної одиниці. їхні одиниці виникають на одному рівні, а функціонують як одиниці іншго рівня. Фразеологізми виникають у синтаксисі, а функціонують на рівних правах зі словом у лексико-семантичній системі; це своєрідні лексеми-многочлени [Семчинський 1996: 193]. Структура фразеологізму збігається зі структурою словосполучень або речень, а значення -- зі значенням лексичних одиниць.

В. Л. Архангельський, М. Ф. Алефіренко, О. В. Кунін та деякі інші мовознавці роблять спробу виділити фразеологію в окремий ієрархічний рівень мови. Однак для цього немає достатніх підстав. Якщо навіть вважа-ти, що фразеологізм -- це окрема самостійна мовна одиниця (не слід забувати, що фразеологізми різнорідні за своєю структурою), то і в такому разі він не відповідає критеріям рівневих одиниць. Від справжніх рівневих одиниць -- фонем, морфем, слів -- фразеологізми різняться тим, що вони: 1) різнорідні за своєю структурою; 2) не перекодовуються в одиниці вищого порядку; 3) не сполучаються з такими самими одиницями (пор.: фонеми поєднуються з фонемами, морфеми з морфемами, слова зі словами); 4) виникають зі словосполучень, але не внаслідок регулярної взаємодії слів, а всупереч їй; 5) у функціональному плані не ма-ють тієї універсальності, яку повинні мати одиниці самостійного рівня мови [Баран 1997: 156].

Фразеологія як наука вивчає специфіку фразеологізмів як знаків вторинної номінації, їх значення, структуру, характер їх зовнішніх лексико-синтаксичних зв'язків, а також їх експресивно-стилістичні ознаки та системні зв'язки з іншими фразеологічними одиницями і словами. Вона також розробляє принципи виділення фразеологізмів, методи їх вивчення, класифікації і лексикографічного опрацювання. Одним із важливих завдань фразеології є дослідження її національно-мовної своєрідності, оскільки вона в кожній мові має неповторний план вираження і таким чином фіксує національний колорит мови. Саме через те переважна більшість фразеологізмів не перекладається на інші мови.