15. Співвідношення понять: морфема, слова, лексема.

Поняття – це форма мислення, форма узагальненого відображення дійсності. Засобом звукового вираження поняття в мові є слово, тому воно поєднує в собі значення і звучання як два вияви одного явища; але звучання значення не має. Людина розуміє слова тому, що має уявлення, поняття про предмети, явища, властивості, дії, які цими словами називають.

Слово й поняття співвідносні, але не тотожні. Не кожне слово співвідносне з поняттям. Не називають понять власні назви, слова-терміни, а також слова на зразок русалка, чорт, диявол, лісовик. Крім того, одне й те саме поняття може бути виражене в мові по-різному, зокрема словом

і реченням (студент і людина, яка навчається у вузі), словом і словосполученням (рілля і виоране поле).

Морфема — елементарна мінімальна одиниця мови, що має значення, неподільна за формою в межах одного слова, але подільна за семантикою. Слово в мовленні виступає в різних формах і з різним значенням. Для позначення всіх різновидів слова терміна «слово» недостатньо. Використовують ще поняття лексема і словоформа.

Лексема – це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприклад, форми голова, голови, голові, голову і т. ін. з усіма значеннями («частина тіла», «керівник установи», «передня частина колони» тощо) становлять одну лексему – голова. Лексема – це узагальнене, абстрактне поняття.

Морфема – мінімальна двостороння одиниця мови; одиниця Морфемного рівня. Двостороння, бо має: план змісту і план вираження. Наприклад, у словах надписати і надіслати одна морфема виступає в двох формальних варіантах — над- і наді-, а в словах надкусити й надбудувати — у двох змістових варіантах: "відняти частину" і "додати частину, збільшити щось". Морфема пис може реалізуватися у таких варіантах, як пис- (писати), пис'- {письмо), пиш- (пишу), морфема рук у варіантах рук- (рука), руч- (доручити), руц'- (руці). Основна відмінна риса слова, якою воно відрізняється і від морфеми, і від словосполучення, – це наявність у ньому певного грамматичного значення. Морфема не існує поза словом. Слово структуроване з морфем.

Під час зіставлення слова і морфеми спостерігаємо самостійність, вільну відтворюваність слова, можливість переміщення в реченні. Морфема позбавлена всіх названих ознак.

15. Лексичний склад мови як система (однозначні – багатозначні, пряме – переносне, повнозначне -неповнозначне).

Лексико-семантична система є найрухомішою серед усіх мовних рівнів. Однак, змінюючись, вона має здатність до саморегулювання, тобто такої перебудови, яка б не порушувала системності, що необхідно для постійної комунікативної придатності. Будь-яка зміна в лексичному складі мови позначається на системних відношеннях. Нерідко трапляються випадки, коли слово, набуваючи нового значення, впливає на появу подібних значень у всіх інших семантично пов'язаних із ним слів. Іншими словами, відбувається семантичне "зараження" слів певної мікросистеми, внаслідок чого у системних об'єднаннях виникає паралелізм значень, а нерідко й форм.Системність лексичного складу зумовлена не тільки комунікативними потребами (при формуванні фрази мовець спершу згадує лексико-семантичне об'єднання, а вже потім відшукує в ньому необхідне йому найточніше слово), а й системністю об'єктивного світу, який відображений у лексиці.За наявністю чи відсутністю лексичного значення розрізняють слова повнозначні і неповнозначні. Повнозначні слова характеризують наявністю лексичного значення, вони виконують номінативну та емоційноекспресивну функцію, і більшість із них співвідносні з поняттям.

Неповнозначні слова лексичного значення не мають, вони виражають у мовленні відношення між словами, повнозначними, які відображають ті відношення, що виникають між предметами, властивостями, діями в навколишньому світі, напр.: батьки і діти, батько чи мати, щасливий від спілкування з друзями – єднальні, розділові, причинові, об’єктні відношення виражені неповнозначними словами і, чи, від, з. Крім того, у мові є слова, що не входять до жодної з названих груп слів і вживаються для вираження почуттів: ах, ой, ну й ну та ін. [Шкуратяна, с. 217].

Повнозначні слова можуть бути однозначними і багатозначними.

Однозначне – це таке слово, зміст якого зводиться до називання якогось одного поняття, ознаки чи явища дійсності (наприклад, лука – «рівна місцевість, укрита трав’янистою рослинністю») М. Плющ уважає, що слова, які мають кілька значень, називають багатозначними, чи полісемантичними. Одне із значень є головним, його називають прямим, решта – переносні [Плющ, с. 119].

Багатозначність, чи полісемія, – це функціонування слова в кількох різних значеннях, обов’язково пов’язаних між собою певними відношеннями, лініями семантичного розвитку, напр.: орбіта – «шлях, яким іде одне небесне тіло», «кісткова порожнина, в якій рухається очне яблуко». Пор.: орбіта наукових зацікавлень; уключатися в орбіту боротьби за чисте навколишнє середовище; злетіти на орбіту щастя тощо [Грищенко, с. 131]. Отже, однозначними називають слова, які вживають в одному значенні, наприклад: місто Київ, кінотеатр «Київ», ріка Дніпро, готель «Дніпро», математик Софія Ковалевська, морфема, суфікс, закінчення, синус, косинус. До них належать переважно слова – власні назви, терміни. Багатозначними (полісемічними) називають слова, які вживають з двома чи кількома значеннями, а здатність слова вживатися в кількох значеннях називають багатозначністю (полісемією). За характером зв’язку відповідних назв з предметами і явищами позамовної дійсності А. Грищенко виділяє прямі, переносні (похідні) та конотативно зумовлені лексичні значення Пряме номінативне значення безпосередньо вказує на співвідношення слова з тим чи тим явищем об’єктивної дійсності, як це історично закріпилося у свідомості мовців.

Пряме значення є переважно первинним значенням слова. Наприклад, пряме й первинне значення слова промінь – «світлова смуга, що відношення виражені неповнозначними словами і, чи, від, з. Крім того, у мові є слова, що не входять до жодної з названих груп слів і вживаються для вираження почуттів: ах, ой, ну й ну та ін. [Шкуратяна, с. 217].

Повнозначні слова можуть бути однозначними і багатозначними.

Пряме значення є переважно первинним значенням слова. Напри-

клад, пряме й первинне значення слова промінь – «світлова смуга, що виходить з якого-небудь джерела світла», усі інші – переносні і похідні [Ющук, с. 163].

Переносне номінативне значення – це одне зі значень слова, яке виникло внаслідок перенесення найменувань одних явищ, предметів, дій, ознак на інші і закріпилося в ньому як додаткове. Наприклад, значення «початок чогось доброго, позитивного» у слові промінь – переносне (промінь надії).Слід відрізняти переносне вживання слова (його використовують лише в певному контексті). Значення, яке виникає внаслідок переносного вживання слова є лише контекстуальним, тобто тимчасовим, ситуативним, і за словом не закріплюється [Ющук, с. 163]. Отже, слово як одиниця мови завжди виникає з одним значенням, а в процесі свого «життя» воно набуває здатності виражати нові значення. Кожне з кількох значень, властивих слову, регулярно виявляється в певному контексті. Одне із значень багатозначного слова є прямим,

інші – переносними.

Прямим є первинне значення слова, що характеризують безпосередньою співвіднесеністю слова з навколишнім світом, воно є природною назвою предмета, явища. З прямим значенням слово виникає в мові, це значення зрозуміле як у контексті, так і поза ним: сміються діти, гіркий перець, замкнена квартира [Шкуратяна, с. 218].

Переносним називають вторинне лексичне значення слова, пов’язане з первинним значенням відношенням подібності чи суміжного зв’язку між предметами або функціональною спільністю. Переносне значення з’являється в слова в процесі функціонування його в мові. Переносне значення зрозуміле лише в тексті; у зіставленні з прямим значенням переносне, як правило, має більше стилістичне чи емоційно-експресивне навантаження. Залежно від основи виникнення переносних значень розрізняють різновиди їх: метафору, метонімію [Шкуратяна, с. 218]. метафора – це семантичний процес, під час якого форма мовної одиниці чи оформлення мовної категорії переноситься з одного об’єкта позначення на інший на основі певної подібності між цими об’єктами в процесі відображення у свідомості мовця. В основі метафори лежить згорнене чи приховане порівняння і ширше – імпліцитна аналогія нового з наявним, «дальшого» з «ближчим», менш відомого з відомішим і т. п. метонімія – це семантичний процес, під час якого форма мовної одиниці чи оформлення мовної категорії переноситься з одного об’єкта позначення на інший на основі певної їхньої суміжності, дотичності (просторового, часового, атрибутивного, каузуального та ін. характеру) при відображенні у свідомості мовця.