5. Співвідношення між фонемою і морфемою.

Морфема є одиницею вищого рівня і складається з фонем.

1. Морфеми виражаються і розрізняються за допомогою фонем.

2. Фонеми служать засобом вираження і розрізнення граматичного значення слова (рука – руку)

3. Зміна граматичної форми може супроводжуватись чергуванням фонем у тій самій основі (рука – руці, рух – рушати, ніс – носа).

Взаємодія цих двох одиниць зумовила виникнення такого рівня як морфонологічний.

Морфонологічний рівень виникає на стику фонем і морфем. Предметом морфонології, вважає її основоположник М. С. Трубецькой, є дослідження морфологічного використання фонологічних засобів мови. Морфонологія вивчає чергування голосних та приголосних, наголос і сполучення фонем у складі морфеми і слова: рука — ручка, села — села.

5. Лексичний рівень.

Лексичний рівень найбільший. Одиницею цього рівня є лексема.

Лексико-семантична система – один із ярусів мовної структури, що складається зі слів і їхніх значень.

Системність лексики полягає:

1. У вивідності одних лексичних одиниць з інших, тиобто у можливості тлумачення будь-якого слова іншими словами тієї самої мови.

2. У можливості опису всіх лексичних одиниць за допомогою обмеженого числа елементів – семантично найважливіших слів.

3. У системності й упорядкованостф зафіксованого в дексиці об’єктивного світу.

В лексико-семантичній системі існують відношення 4 типів:

1. Внутрішньослівні – характерні для багатозначних слів. Значення полісемічних слів утворюють структуру. За похідністю значень розрізняють такі структурні типи полісемії: ланцюжкова (кожне наступне значення виводиться із попереднього), радіальна (всі слова від одного твірного) і ланцюжково-радіальна.

2. Парадигматичні відношення – це відношення між словами і групами слів на основі спільності або протилежності їхніх значень, які перебувають в опозиції.

3. Синтагматичні відношення – це лінійні, конкретні зв’язки слова, його сполучуваність. В синтагматиці під впливом оточення воно може змінювати своє значення.

4. Асоціативно-дериваційні відношення – це відношення слів по лінії словотворення, смислових асоціацій і фонетичних зближень. Асоціативне відношення у свіл, що мають пряме і переносне значення (золоті сережки – золоті руки). Дериваційні – спільнокореневі.

5. Поняття про слово як мовну одиницю

Більшість же мовознавців уважають, що слово — найконкретніша мовна одиниця, основна і базисна. Мова — це перш за все мова слів, а не форм чи звуків. Тому-то спроби дати дефініцію слова не припиняються. Наведемо деякі з визначень:

"Слово — найважливіша одиниця мови, яка позначає явища дійсності та психічного життя людини і звичайно однаково розуміється колективом людей, які розмовляють однією мовою й історично пов'язані між собою"

(P.O. Будагов);

"Слово — граничний складник речення, здатний безпосередньо співвідноситися з предметом думки" (О.С Ахманова);

"Слово — найменша смислова одиниця мови, вільно відтворювана в мовленні для побудови висловлювань" (Б.М. Головін);

"Слово — мінімальна структурно-семантична одиниця мови, яка виражає своїм звуковим складом поняття про предмети, процеси, явища дійсності, їхні ознаки чи відношення між ними, вільно відтворюється в мовленні і служить для побудови висловлювань" (Д.І. Ганич, І.С Олійник);

Як бачимо, для всіх визначень спільним є акцентування на смисловому аспекті слова (щось позначає).

Для того щоб визначити слово, очевидно, потрібно його відрізнити від інших мовних одиниць. Як засвідчують усі вищенаведені визначення, слово — це єдність звучання і значення. Нема слів без звукової оболонки, але й немає слів без значень. Слово — двостороння одиниця: має план вираження (звукова оболонка, експонент) і план змісту (значення). Але ж ці ознаки мають і морфема, і словосполучення.

Спочатку з'ясуємо, чим слово відрізняється від іншої двосторонньої одиниці — морфеми. Головна відмінність слова від морфеми в його_більшій самостійності, автономності. Слова можна вставити у висловлювання і переставити, тобто слово має позиційну автономність.

Крім позиційної, слову властива й синтаксична автономність. На відміну від морфеми, воно здатне виконувати синтаксичну функцію, тобто бути членом речення чи утворювати самостійно однослівне речення. Саме з самостійністю слова пов'язана його легка відтворюваність.

Крім самостійності, слово характеризується цільнооформленістю (слова розділені паузами й об'єднані наголосом, мають також граматичну оформленість, через що є непроникними) та ідіоматичністю (довільним зв' язком звучання зі значенням). Отже, характерними ознаками слова є цільність, виокремленість, ідіоматичність і вільна відтворювальність у мовленні.

Важкість визначення слова пояснюється й тим, що слова є неоднорідними за своєю структурою і за функціями.

Вважають, що основною функцією слова є номінативна. Тільки за цією однією функцією (за способом номінації) слова поділяють на чотири типи:

1) повнозначні, до яких належать іменники, дієслова, прикметники, числівники й прислівники. Це словаетикетки, слова, що називають явища навколишнього світу. Вони є носіями понять. У реченні виконують синтаксичні функції членів речення;

2) вказівні (займенникові), які позначають предмети опосередковано або за відношенням до осіб мовлення. Реальний зміст займенники отримують лише в мовленні (увисловлюваннях,у тексті);

3) службові, до яких належать сполучники, прийменники, частки, зв'язки, слова ступеня, артиклі. За своїми функціями вони близькі до морфем: не мають номінативної функції, а лише виражають відношення. Це слова-організатори, гвинтики для побудови речень. Службові слова несуть інформацію не стільки про світ, скільки про саму мову;

4) вигукові, які стосуються не думки, а емоцій. Вони не мають номінативної функції (не називають явищ й не виражають понять) і не можуть вступати в синтаксичні відношення з іншими словами в реченні.

Повнозначні слова також не становлять однорідну групу. Так, зокрема, серед іменників розрізняють власні та загальні назви.

У лексикології прийнято розрізняти поняття "слово" і "лексема". Слово є конкретною одиницею.

Лексема — слово-тип, абстрактна одиниця мови, інваріант, у якому абстрагуються від його форм.

Іншими словами, лексема — це слово в сукупності його форм і можливих значень у всіх його вживаннях і реалізаціях. Так, у реченні Людина людині друг є три слова і дві лексеми, бо слова людина і людині є формами (варіантами) однієї лексеми.