Поняття про алофон
У мовленнєвому потоці фонеми перебувають в різних позиціях. Ці позиції бувають сильними й слабкими.
Сильні позиції — позиції, в яких протиставлення і розрізнення фо-нем досягають повної сили.
Слабкі позиції — позиції, в яких протиставлення фонем неповне або зовсім зникає (нейтралізується).
Для голосних сильна позиція — наголошена, слабка —ненаголошена. Так, наприклад, у слові сёла[сёла] фонема<е> знаходиться в сильній позиції, а в слові село[сеило]— в слабкій.
У слабкій позиції часто відбувається нейтралізація (від лат.neuter "ні той, ні інший") двох чи більше фонем, тобто їх нерозрізнення, збіг в одному звукові
Для приголосних сильною є позиція перед голоснимисонорними, а слабкою— перед іншими приголосними. Так, у слові просити фонема <с> знаходиться в сильній пози-ції, бо стоїть перед голосним, а в слові просьба ця сама фо-нема знаходиться в слабкій позиції і реалізується в звуці[з'].
Алофон — реалізація фонеми, її варіант, обумовлений конкретним фонетичним оточенням. На відміну від фонеми є не абстрактним поняттям, а конкретним мовним звуком. Незважаючи на широкий діапазон алофонів однієї фонеми, носій мови завжди спроможних їх розпізнати.
Основний алофон — такий алофон, властивості якого мінімально залежать від позиції і фонетичного оточення. Основні алофони:
для голосних — ізольоване вимовлення;
для твердих приголосних — перед наголошеним «а»;
для м'яких приголосних — перед наголошеним «і».
Розрізняються комбінаторні і позиційні алофони. Комбінаторні алофони — реалізації фонем, пов'язані з певним фонетичним оточенням звуків.
Прикладами можуть служити:
назалізація (носова вимова);
лабіалізація (огубленість).
Комбінаторні ознаки можуть поширюватися на декілька складів.
Позиційні алофони — реалізації фонем, пов'язані з їх фонетичною позицією. Під фонетичною позицією прийнято розуміти:
чи знаходиться звук на абсолютному початку слова (після паузи);
чи знаходиться звук в абсолютному кінці слова (перед паузою);
положення звука по відношенню до наголосу.
У фонетиці є ще поняття інваріант, яке часом неправомірно ототожнюють з основним алофоном (варіантом). Основний алофон — це один з ряду комбінаторних і позиційних алофонів певної фонеми, тобто це конкретне поняття.
Інваріант — абстрактне поняття, що означає матеріальне узагальнення суттєвих для фонеми ознак. Наприклад, інваріант фонеми ІтІ — це така одиниця, яка є при голосною, шумною, глухою, зімкненою, твердою, неносовою.
Морфемний рівень мови. В якій системі знаходиться. Протиставлення і зіставлення.
Типи морфем.
Морфема – мінімальна двостороння одиниця мови; одиниця Морфемного рівня. Двостороння, бо має: план змісту і план вираження. Наприклад, у словах надписати і надіслати одна морфема виступає в двох формальних варіантах — над- і наді-, а в словах надкусити й надбудувати — у двох змістових варіантах: "відняти частину" і "додати частину, збільшити щось". Морфема пис може реалізуватися у таких варіантах, як пис- (писати), пис'- {письмо), пиш- (пишу), морфема рук у варіантах рук- (рука), руч- (доручити), руц'- (руці).
Отже, морфема реалізується як певна сукупність варіантів, тобто є абстрактною одиницею, інваріантом, мовною одиницею. Варіанти морфеми називають аломорфами, або морфами. Вони є лінійними мовленнєвими одиницями. Як фонема є класом алофонів, так морфема є класом аломорфів.
Морфеми мають три основних типи значень: речове, дериваційне і реляційне.
РЕЧОВЕ (ЛЕКСИЧНЕ) ЗНАЧЕННЯ — це узагальнене відображення дійсності, виражене поняття. Так, морфема чит- (читати, читач, читальня) виражає значення "сприймати щось зображене літерами", морфема добр- (добрий, доброта) виражає значення позитивної оцінки, морфема дерев-
(дерево, дерев'яний) — значення, пов'язане з "багаторічною рослиною з твердим стовбуром".
ДЕРИВАЦІЙНЕ ЗНАЧЕННЯ — значення, яке доповнює речове, уточнює, конкретизує його. Морфема -ач у слові читач вказує на особу за дією ("той, хто читає"), а морфема -льн- у слові читальня — на приміщення ("місце, де читають").
Дериваційне значення стосується лексики і граматики.
РЕЛЯЦІЙНЕ ЗНАЧЕННЯ — суто граматичне значення, яке вказує на відношення між словами в реченні. Наприклад: Хлопчик читає книжку. Він дуже зацікавився цією книжкою. Тут морфеми -є, -у, -єю, -ою мають реляційне значення.
Морфеми поділяються на сегментні й несегментні.
Сегментні морфеми - морфеми, які виділяються шляхом сєгментування (членування) лінійної одиниці — слова.
Сегментні морфеми, в свою чергу, поділяються на корені й афікси.
КОРІНЬ — сегментна частина, що є спільною для всіх споріднених слів. Він є центром слова, носієм речового (лексичного) значення. Корінь обов'язково наявний у кожному слові, через що корені кількісно не обмежені (їх кількість постійно збільшується у зв'язку з появою нових слів).
Слово може мати у своєму складі два і більше коренів: укр. Водогін.
АФІКС (ВІД лат. af f ixus "прикріплений") — службова морфема, приєднана до кореня, яка виражає граматичне і словотвірне значення. Афікси мають лексико-граматичне, тобто дериваційне (руч-к-a, ви-ручити), або власне граматичне, реляційне значення (рук-а, руки, рук-ою). Правда, є афікси, які не мають ні дериваційного, ні реляційного значення, а служать лише для поєднання двох коренів в одне слово (рук-о-ділля). Таке значення можна назвати формально-структурним. Афікси мають значно абстрактніше значення, ніж корені.
На відміну від коренів вони кількісно обмежені, їх можна полічити, подати списком. Залежно від позиції щодо кореня афікси поділяються на префікси, постфікси, інтерфікси.
Префікс (від лат. praefixus "прикріплений спереду") — афікс, який стоїть перед коренем.
Постфікс (від лат. post "після" і fixus "прикріплений") — афікс, що стоїть після кореня. До постфіксів
належать суфікси і флексії (закінчення).
Суфікс (від лат. suffixus "прикріплений") — афікс, що стоїть між коренем слова і закінченням.
Флексія (від лат. flexio "згинання, відхилення"), або закінчення, — змінний афікс, що стоїть у кінці слова і виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні.
У мовознавстві є й інше розуміння постфікса. Дехто схильний ним вважати лише афікс, який стоїть у слові після його закінчення, наприклад, укр. Смієшся.
Інтерфікс (від лат. inter "між" і fixus "прикріплений") — афікс, що стоїть між двома коренями і служить для зв'язку цих коренів у одному складному слові.
Несєгментні морфеми — морфеми, які не можливо вичленити сегментуванням слова.
До них належать нульова морфема і суперсегментні морфеми.
НУЛЬОВИМИ можуть бути флексії (вода — вод, зима — зим), суфікси (киян-ин — киян, бол-
гарин — болгарв) і префікси (болг. охубав — по-хубав — най-хубав "найкращий").
СУПЕРСЕГМЕНТНИМИ (ВІД лат. super "над") є морфеми, які розміщуються над сегментами. Це морфеми наголосу (руки — руки,) і морфеми тону (в деяких мовах, як, зокрема, в мові тлінгіт, майбутній час дієслова утворюється високим тоном, а минулий — низьким).
Із функціонального погляду афікси поділяються на словотворчі і формотворчі.
СЛОВОТВОРЧИЙ АФІКС — афікс, який служить для творення нових слів.
ФОРМОТВОРЧИЙ АФІКС — афікс, який служить для творення форм того самого слова: стіл — стола, формотворчі афікси поділяються на флективні, що служать для словозміни (стол-а, стол-у, ід-у, ідеш), і власне формотворчі, які, як правило, займають позицію між коренем і флексією (голосн-іш-ий, писа-л-и).
