39. Категорія перехідності-неперехідності

У зв’язному мовленні одні дієслова самостійно виражають свою семантику (наприклад: дуб росте, робітник працює), інші вимагають доповнення свого змісту від залежної форми іменника (наприклад: Учні написали диктант; Хлопець слухає музику).

Здатність дієслова виражати свою семантику самостійно або за допомогою залежного іменника в знахідному відмінку (без прийменника) виявляється у категорії перехідності/неперехідності.

Усі дієслова поділяються на дві групи: перехідні й неперехідні. Цей поділ здійснюється на основі синтаксичних ознак дієслова: до перехідних належать дієслова, після яких уживається форма знахідного відмінка без прийменника, до неперехідних — дієслова, що не вимагають залежної форми знахідного відмінка без прийменника.

Категорія перехідності/неперехідності властива всім дієслівним формам: інфінітиву, особовим і родовим формам та дієприслівнику. Формою знахідного відмінка без прийменника не керує тільки дієприкметник.

Перехідні дієслова можуть керувати також формою родового відмінка у функції прямого додатка, коли вони вживаються у заперечному реченні з часткою не (не чув пісні, не бачив брата), а також у сполученні з іменниками, що означають збірність, речовинність (пас ягнят і ягнята, купив хліба).

До перехідних належать також дієслова бажати, зичити, що керують формами родового відмінка і поєднуються з іменниками абстрактного значення: бажати щастя, зичити здоров’я.

Неперехідні дієслова вживаються самостійно (без залежної відмінкової форми) або керують будь-якою відмінковою формою іменника з прийменником чи без нього, крім знахідного прямого об’єкта. Наприклад: іти, жити, чорніти; боятися (ч о г о?), дякувати ( к ом у?), їхати (ч и м?), лежати (н а ч о м у?), сміятися (з ч о г о?), бігти (назустріч к о м у?), розминутися (з к и м?). Перехідні дієслова можуть набувати значення неперехідних. Це буває у випадку випущення при перехідному дієслові прямого додатка. Пор.: писати лист і вміє писати; грає вальс і грає на скрипці.

Від перехідних дієслів творяться неперехідні дієслова за допомогою постфікса ся: мити — митися, брати — братися, вітати — вітатися, возити — возитися. Постфікс -ся перетворює дієслово в неперехідне. Від таких дієслів не утворюються пасивні дієприкметники.

В українській мові тільки одне дієслово на -ся {сподіватися) належить до перехідних, але пасивний дієприкметник втрачає постфікс -ся: сподіваний.

П р и м і т к а . У сучасних лінгвістичних дослідженнях перехідність/неперехідність розглядають як синтаксичну категорію валентності, зокрема дієслів, які в ролі предиката можуть відкривати в реченні позиції об’єкта чи результатива, адресата, засобу, знаряддя дії, локатива тощо. Залежно від типу валентності виокремлюють одно-, дво-, три-, чотири-, рідше п’яти- і шестивалентні дієслова.

40. Загальнодієслівні категорії

Виділяють такі загальнодіємлівні категорії: виду, стану(пит..38), персональності/імперсональності, категорія аспектуальності (пит..41), перехідності/неперехідності (пит.. 39)

Категорія виду є основною граматичною категорією дієслова. Видові значення, основу яких становлять поняття внутрішньої межі дії, вказують на її результативність/нерезультативність, тривалість/обмеженість, завершеність/незавершеність.

Вид є загальнодієслівною категорією, оскільки охоплює всі форми дієслова: інфінітива, способові й часові, дієприкметникові й дієприслівникові.

Дієслова доконаного виду означають дію, яка завершилась у минулому або обов’язково відбудеться в майбутньому. Вони можуть вказувати на початок, тривалість, раптовість та результативність дії (заспівати, подумати, стукнути).Дієслова цього виду мають форми минулого і майбутнього часу

Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і можуть додатково вказувати на повторюваність (примовляти), протяжність (іти), необмеженість. Більшість дієслів має видові пари. Дієслова доконаного виду здебільшого утворюються від дієслів недоконаного виду за допомогою префіксів (прати - попрати, писати - написати, казати - сказати, нести - принести, грати - заграти), рідше - за допомогою суфіксів (кричати - крикнути, гримати - гримнути, зітхати - зітхнути, рубати - рубонути). Дієслова недоконаного виду утворюються від дієслів доконаного виду суфіксальним способом (спинити - спиняти, переписати - переписувати, зумовити - зумовлювати, організувати - організовувати). Рідше інший вид утворюється шляхом зміни наголосу (відкидати - відкидати, переносити - переносити, закликати - закликати) чи основи (шукати - знайти, брати - взяти, говорити - сказати).

Засоби вираження категорії виду

Оскільки категорія виду є загальнодієслівною, то засобом її вираження виступає не флексія, а структура основи, зокрема: префікси – йти – прийти; суфікси – гримати – гримнути; чергування звуків – збирати – зібрати; наголос – розки^/дати – розкида^/ти; суплетивація – брати – взяти.

Опозиція доконаного і недоконаного видів утворює видову пару (кореляцію). Її члени мають лексично тотожне значення, належать одному слову, бо називають 2 сторони однієї й тієї ж дії; недоконаний вид – розгортання, доконаний – припинення (пекти – спекти, додавати - додати).

Тільки недоконаний вид мають:

а) безпрефіксні дієслова із значенням необмеженої дії (вимагати, чекати, гребувати, мислити, говорити, працювати, ворогувати);

б) безпрефіксні дієслова, утворені від дієслів із значенням необмеженої дії (мислення, мовлення, сприймання) за допомогою префікса по-, який надає відтінку повторюваності дії.

Лише доконаний вид мають:

Здебільшого дієслова префіксально-постфіксальні, похідні, від двовидових безпрефіксних дієслів. Це дієслівні утворення з префіксами від-, на-, за-, по-, про-, роз- (надуматися, замиритися, провчитися, розписатися, повчитися).

Одновидове значення можуть мати і дієслова префіксальні, утворені від двовидових за допомогою префіксів за-, про-, по-, від-, що вносять відтінок тривалості дії із вказівкою на результативність або вказують на початок дії з відтінком посилення (закивати, потерпіти, проходити, відшуміти, відходити).

За принципом поєднуваності дієслова з іменником у називному відмінку (підмет) виділяється загально-дієслівна категорія особовості/безособовості (персональності-імперсональності); за семантико — морфологічною ознакою — стосунок дії до її внутрішньої межі — виділяється друга загально-дієслівна категорія — аспектуальності; за ознакою поєднуваності дієслова з іменником у знахідному відмінку (прямий додаток) виділяється третя загально-дієслівна категорія — перехідності/неперехідності. Ці три загально-дієслівні категорії об'єднують в одну частину мови такі, здавалось би, відмінні дієслівні утворення, як дієвідмінювані дієслова, дієприкметники, дієприслівники, безособові предикативні форми та інфінітиви.

 Потрібно зауважити, що категорія стану, як і категорія виду, належить до загальнодієслівних, тобто охоплює всі без винятку дієслова.

Категорія персональності/імперсональності базується на семантичній ознаці, що реалізується в синтаксичній структурі. На морфологічному рівні вона виявляється в трьох категоріях: категорії особи, часу і способу.

Невелика семантично цілісна й історично замкнута група дієслів, які передають фізичний стан людини (лихоманити, морозити, температурити, нудити, трусити, трясти), співвідношення людини з зовнішніми обставинами (вестися, везти, таланити, фортунити, щастити), достатність або недостатність чого-небудь (бракувати, бракнути, вистачати, ставати), природні процеси (блискати, весніти, дощити, гриміти, мрячити, смеркати, гриміти, сніжити, і под.), виражають імперсональність, тобто неспіввідкесеність з яким-небудь конкретним виконавцем у своєму основному значенні.

Імперсональні дієслова виступають тільки в двох формах: не особовій — інфінітиві (щастити, морозити, світати і под.) та особовій, яка збігається з формою 3-ї особи однини теперішнього і майбутнього часу (морозить — морозитиме, світає — світатиме, смеркає — смеркатиме, таланить — таланит йме, щастить-щаститиме) або з формою минулого часу середнього роду (морозило, світало, смеркало, таланило, щастило).

Як засвідчують наведені приклади, дієслова, що передають фізичний стан людини, керують іменниками в знахідному відмінку (лихоманить кого), співвідношення людини з зовнішніми обставинами — іменниками в давальному відмінку (щастить кому), достатність або брак чогось — іменниками в давальному і родовому відмінках (не вистачати чого кому); дієслова, що позначають природні процеси, іменниками не керують. Отже, якщо семантичні групи дієслів, пов'язаних з людиною, її переживаннями, її станом, приписують певну ознаку саме людині, то остання семантична група безособових дієслів зовсім ізольована від діяча.

І все ж практично всі безособові дієслова можуть утворювати предикативні пари з іменниками в називному відмінку. Отож протиставлення їх особовим, персональним, дещо умовне: вони є або омонімами персональних, або ж імперсональність — це одне з їхніх значень. У цьому останньому випадку дієслова становлять собою діалектичну єдність персональності й імперсональності.

Безособові дієслова, що позначають явища природи і, як це вже відомо, зовсім ізольовані від діяча, перебувають з відповідними особовими дієсловами в омонімічному зв'язку, пор.: блискає в небі (йдеться про блискавку) — блискає вогонь, блискають хлопці очима — блискає поверхня річки; гримить (тільки про грім) — гримить оркестр, гримить могутній голос, гримить водопад.

Безособові дієслова, якими позначаються фізичні стани людини і її стосунок до зовнішніх обставин, поділяються на: 1) ті, що мають омонімічні відповідники (мене морозить — морозити картоплю, мене трусить, трясе — він трусить, трясе грушу, мені везе — кінь везе хуру); 2) ті, що не мають омонімічних відповідників (мене лихоманить, температурить; мені таланить, фортунить, щастить). Дієслово фортунити, як і дієслова, що позначають природні процеси, може вживатися з особовим значенням, сполучаючись то з іменником фортуна, то з його українським синонімом доля, напр.: «Хай же тобі доля фортунить» (С. Васильченко).

Порівняно невеликій групі імперсональних дієслів протиставляється головна маса слів, належних до цієї частини мови — дієслова персональні.

Персональні дієслова виступають у чотирьох не особових утвореннях (інфінітив, дієприкметник, дієприслівник, предикативна форма на -но, -то), а також в особових, що утворюють ряд часових, модальних і станових парадигм. Отже, особові форми персональних дієслів, крім значення особи (1-ї, 2-ї, 3-ї), обов'язково передають також яку-небудь часову, способову чи станову ознаку. Наприклад, форма пишу позначає 1-у особу однини, крім того виражає значення теперішнього часу, а форма напишу — майбутнього часу і т. ін. Беручи відношення до особи за окрему диференційну ознаку, можна виділити категорію особи, що охоплює всі особові форми персональних дієслів. До них належать синтетичні й синтетично-аналітичні особові форми теперішнього і майбутнього часу (пишу, напишу — пишеш, напишеш-пише, напише і т. д.; буду писати, будеш писати, буде писати і т. д.), форми 2-ї особи однини й 1-ї та 2-ї особи множини наказового способу (пиши, напиши — пишімо, напишімо — пишіть, напишіть) та аналітичні форми минулого часу (я писав, ти писав, він писав і т. д.), умовного способу (я писав би, ти писав би, він писав би і т. д.) з синтетично-аналітичними формами однини й множини наказового способу (хай пишу, напишу-хай пишеш, напишеш — хай пише, напише і т. д.).