36. Категорія способу і її семантико-синтаксичні особливості

Спо́сіб — граматична категорія дієслова, що показує стосунок дії чи стану до дійсності з погляду мовця, виражає значення можливості, бажаності, необхідності та інших умов реалізації дії (стану).

Дійсний спосіб (індикатив) означає реальну дію; є найбільш уживаним. Дієслова в дійсному способі змінюються за часами. Значення минулого і теперішнього часу є реальним, а майбутнього — гіпотетичним, тому він може мати відтінок значення недійсного способу. В українській мові є три способи дієслова: дійсний, умовний і наказовий.

Умовний спосіб виражає дію, що може виконуватися за певних умов. Дієслова в умовному способі часу не виражають. Форми умовного способу аналітичні. Вони творяться за допомогою частки би (б), що додається до форм минулого часу дійсного способу. Форми умовного способу виражають значення роду і числа за допомогою закінчень (третя особова парадигма). Частка би (б) може входити до складу умовного сполучника аби, якби або сполучника мети щоб. Наприклад: Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу(Л. У.).Умовний спосіб означає такі гіпотетичні дії, що реалізуються за наявності відповідних умов: здійснення раніше за них або паралельно з ними інших дій. Це зумовило типову для дієслів умовного способу синтаксичну конструкцію — складнопідрядне речення з підрядною умовною частиною, у якій визначено умови виконання певної нереальної дії, вираженої в головній частині. Характерним є і те, що ця підрядна частина поєднується з головною за допомогою сполучників якби, аби, коли б і под. й виступає переважно в препозиції щодо неї, напр.: Якби-то далися орлинії крила, За синім би морем милого знайшла.

Другим типом синтаксичних конструкцій, у яких можуть вживатися дієслова умовного способу, є безсполучникові складні речення, предикативні частини яких поєднані умовно-наслідковими відношеннями: перша частина визначає умову виконання нереальної дії чи набуття нереального процесу або стану, названих у другій предикативній частині, напр.: Пожили б внуки трохи в селі — дідусь навчив би їх косити; Поїхали б малюки до моря — стали б здоровішими.

Третій тип синтаксичних конструкцій найменш уживаний. Це прості ускладнені речення, що є трансформами складнопідрядних речень з підрядною умовною частиною, яка згорнулася в детермінантний другорядний член, виражений прийменниками за, у разі та відпредикатним іменником. Саме цей детермінант є виразником умови виконання гіпотетичної дії чи набуття гіпотетичного стану, пор.: Якби мали докази, поводилися б упевнено —> Поводилися б упевнено за наявності доказів'.

Визначальною особливістю умовного способу є його позачасовість, призначення передавати нереальні, гіпотетичні дії, процеси, стани. Цей спосіб кваліфікують переважно як форму дієслова, що змінюється за числами і родами, але не має форм часу.

Наказовий спосіб (імператив) означає спонукання до дії у формі наказу, побажання, поради, заклику. Форми наказового способу не мають категорії часу, їм властива категорія особи і числа: прочитай, побудуй, квітни.

Семантична суть категорії способу полягає у протиставленні реальних дій ірреальним (модальним). Спосіб дієслова є основним засобом оформлення об'єктивної модальності — граматичної ознаки будь-якого речення, що виражає відношення висловлення до дійсності у плані реальності-нереальності.

Наказовий спосіб, або імператив, виражає волевиявлення мовця — наказ, вимогу, спонукання тощо виконати бажану для нього дію чи набути бажаний для нього процес або стан. Виконавцем дії чи реалізатором процесу або стану можуть бути його співрозмовник (співрозмовники), особа (особи), які не беруть участі в розмові, і нарешті, сам мовець. Характерно, що лише особа співрозмовника, якій безпосередньо мовець адресує своє волевиявлення, є й потенційним виконавцем бажаної йому дії чи реалізатором бажаного йому процесу або стану. її позначають друга особа однини та друга особа множини дієслова, які формують центр особової парадигми наказового способу.

Наказовому способові, як і умовному, не властива категорія часу.

Волевиявлення мовця, яке передають форми наказового способу, у конкретних комунікативних ситуаціях може набувати різних модальних значень, зокрема наказу, вимоги, команди, розпорядження, побажання, прохання, поради, застереження, погрози, заклику тощо, напр.: — Наш хліб їси, нам і роби, а як ні, то ми тебе й попросимо слухати (І. Нечуй-Левицький);

Значення другої особи однини і множини наказового способу досить часто передають інфінітиви, які надають спонуканню відтінку категоричності, напр.:— Припинити розмови,— нетерпляче звернувся до них доцент, підвищуючи голос (О. Гончар

Традиційно в українській мові виділяють два морфологічно виражені недійсні способи: наказовий та умовний. З урахуванням семантики пропонують і детальнішу класифікацію недійсних способів.

Власне наказовий спосіб (імператив) (синтетична форма: роби, робіть) виражає необхідність виконання дії співрозмовником, співрозмовником разом з іншими особами чи особами, які якось пов'язані зі співрозмовником.

Закличний спосіб (робімо) виражає пропозицію мовця виконувати дію разом із співрозмовником.

Спонукальний спосіб передає послаблене значення апелятивності (прийшов би ти до мене).

Бажальний (оптатив) спосіб виражає побажання мовця спрямоване до самого себе, до осіб, що не беруть участь у розмові, до явищ. Може утворюватись за допомогою різних формотворчих часток: хай зроблю, хай би він зробив, зробив би він скоріше.

Умовний спосіб використовується в підрядних реченнях для вираження умови або мети (якби зробив, щоб робив). Тут частка би зливається із сполучником.

В умовному (в широкому розумінні) способі вживаються форми минулого, давноминулого часу, а також інфінітиву: він би робив, він би був зробив, йому б робити.

Дієслова формально дійсного способу можуть вживатись у значенні наказового (Завтра прийдете до мене!) та умовного (здійсненна умова), кон'юнктивного способів (Зроблю, якщо… Гадаю, що робить…).

Таким чином формальне (морфологічне) і семантичне розуміння категорії способу не є цілком тотожними.