31. Слово як основна синтаксична конструкція

 У граматичній системі слово є максимальною та основною морфологічно значеннєвою одиницею (одиницею-конструкцією, оскільки складаєть­ся з менших одиниць-морфем). Оскільки морфологічна система пере­тинається з синтаксичною, то слово є з'єдну­вальною ланкою між ними, функціонуючи як максимальна та основна одиниця в морфології і як мінімальну одиниця у синтаксисі.

Крім одиниць(словосполучення, речення, мінімальні синтаксична одиниця), що належать тільки синтаксису, у його сферу входять також одиниці, що належать іншим областям мови й беруть участь в утворенні синтаксичних одиниць; це - слово й форма слова. Ці одиниці належать не тільки синтаксису, але також лексиці й морфології; нижче вони визначаються й характеризуються тільки з боку своїх синтаксичних властивостей

Слово - це одиниця, що, завдяки своїм граматичним і лексико­семантичним властивостям, здатна підкоряти (керувати )собі інше слово в тої або іншій його формі (формах) або в тої або іншій своїй формі (формах) саме підкорятися іншому слову. Вступаючи з іншими словами в синтаксичні зв'язки, слово бере участь в утворенні синтаксичних конструкцій, які є компонентами оформленої одиниці повідомлення.

Так, наприклад, слово читати своїми лексико­семантичними й граматичними властивостями (приналежність до дієслова як частини мови, перехідність, лексичне значення) визначає можливість свого зв'язку з формою З.Відм, підкоряє собі цю форму й на основі цього зв'язку утворить сполучення (читати книгу, лист, вірші...), що входить в одиницю повідомлення як її компонент: Він читає книгу; Читати книгу цікаво; Сіл читати книгу; Читаючи книгу, заснула; Людина, що читає книгу, підняв голову.

Слово місто своїми категоріальними властивостями визначає зв'язку типу нове місто, місто в моря, місто вночі, підкоряє собі форми інших слів і утворить сполучення, які входять як компоненти в такі конструкції, як Побудований нове місто; Я добре знаю це місто в моря; Місто вночі - це зовсім не те, що місто вдень. У цих же з'єднаннях форми слова читати й місто можуть виявитися підпорядкованими іншим словам: читаюча людина, сіл читати, знаю місто

Граматичний характер таких зв'язків різний; вони поєднуються в типи зв'язків, які називаються присловними підрядними зв'язками. Властивості знаменного слова підкоряти собі інші слова в тих або інших формах, весь потенціал зв'язків, що належать слову, становить область синтаксису слова.

Слово – мінімальна, елементарна, вихідна одиниця всіх синтаксичних побудов, будь-яких конструкцій.

32. Прислівник у системі частин мови

У лінгвістичній літературі донедавна побутувала думка, що прислівник належить до кардинальних частин мови і виділяється в окрему і повнозначну частину мови переважно за набором трьох різнорідних ознак. До них зараховували лексичне значення ознаки, морфологічну невідмінюваність і синтаксичну функцію обставини. Вказувалося також на своєрідне словотворче оформлення прислівників: їх основи завершують суфікси, здебільшого омонімічні відмінковим закінченням тих чи інших частин мови. За цими параметрами прислівник займав особливе місце у системі частин мови: він виявляв характеризуючи особливості і повнозначних частин мови, бо має лексичне значення та синтаксичну функцію, і службових слів, тому що не змінює своєї форми.

В останніх дослідженнях з теорії частин мови підкреслюється, що прислівник не має свого специфічного лексичного значення. Воно базується на лексичному значенні прикметника, дієслова та іменника, що виступають у прислівниковій синтагматичній позиції. Лексичні значення статичної ознаки, процесу і предмета ставляться у синтагматичний зв'язок з предикатом, внаслідок чого виконують функцію ознаки ознаки, функцію означення до класу предикатів. У зв'язку з цим робиться висновок, що і периферії позиції ці лексичні значення, потрапивши у синтагматичний зв'язок і семантико — синтаксичні відношення з предикатом, стають причиною виникнення категоріального значення прислівника — значення ознаки ознаки. Тому в прислівників — дериватів від прикметників, дієслів та іменників — немає власного лексичного значення

Прислівники вживаються для вираження ознаки іншої ознаки — динамічної дієслівної і статичної прикметникової. Ознака прислівника — це відображення відношень двох ознакових слів. Серед них виділяються атрибутивні, просторові, часові, причинові, цільові та інші відношення, пор.: виразно говорити, разом працювати, вийти зсередини, їхати степами, піднятися вгору, повернутися опівночі, вдарити спересердя, виставити напоказ, зробити наперекір.

Прислівники позбавлені форм словозміни, а отже, і словозмінних граматичних категорій. Вони не відмінюються за відмінками, не мають форм числа, як іменні частини мови, і не дієвідмінюються на зразок дієслів. Зазнали також нівеляції граматичні категорії вихідних для прислівника частин мови. У граматиці української мови донедавна прислі-

(За Вихованцем) прислівник — це самостійна, але абсолютно периферійна частина мови, що ґрунтується на чотирьох повнозначних частинах мови — прикметникові, дієслові, числівникові та іменникові, яка виражає ознаку іншої ознаки, вживається в структурі речення в позиції детермінанта і в придієслівній позиції другорядного члена речення, поєднується з опорним реченням та з опорним дієсловом зв'язком прилягання, та для якої характерна морфологічна безкатегорійність і незмінність.