29. Поняття пропозиіцї і валентності

Пропозиція являє собою семантичний інваріант, цільний для всіх членів парадигми речення і похідних речення конструкцій (словосполучень, зворотів тощо). Це стабільне семантичне ядро, об'єктивна семантична константа речення, яка відображає структуру ситуації, події. Структуру ж пропозиції визначає предикат, який вказує на характер ситуації (позначає дію, процес, стан або якість предмета) і на відповідні місця для предметів — учасників ситуації (актантів, аргументів), зумовлює їх кількість і семантичні функції (ролі).

В основу класифікації пропозицій покладено дві ознаки: 1) семантичну природу предиката; 2) зумовлені предикатом кількість і ролі актантів. Тому важливими стають дослідження семантики предикатних слів і відмінкових форм іменників. Типовими формами предикатних слів виступають дієслова, прикметники і прислівники.

Залежно від кількості актантів предикати бувають нульмісні, одномісні, двомісні, тримісні, чотиримісні, п'ятимісні, шестимісні, пор.: Смеркає; Дівчина веселішає; Діти посадили калину; - Поет присвятив поему матері; Діти їхали з Полтави до Києва автобусом; Галинка несе з саду квіти бабусі до кімнати; Петро віз із Тернополя до Кременця вантаж братові автомашиною. З-поміж предикатів вирізняються предикати дії і стану. Перші можуть поєднуватися з найбільшою кількістю актантів, у других їх єдиний актант найчастіше має значення суб'єкта стану.

Пропозиція може виражатися двома способами: предикативною одиницею (реченням) і непредикативною конструкцією. Оформлення пропозиції реченням вважають первинним способом її вираження, а оформлення непредикативною конструкцією — вторинним способом її вираження.

Реченнєве оформлення тієї самої пропозиції часта охоплює декілька формальних зразків. Наприклад, пропозицію з чотиримісним предикатом, який виражає значення руху, можна оформити у таких варіантах: Діти їхали з Білої Церкви до Києва автобусом; їхали з Білої Церкви до Києва автобусом; Дітям їхати з Білої Церкви до Києва автобусом. Із ряду формальних варіантів речень, які стосуються того чи того класу пропозицій, вирізняється такий, що найчастіше й найвиразніше оформляє якийсь клас. Цей формальний варіант є основним варіантом. Зокрема, основним формальним варіантом пропозицій із багатомісним предикатом, що виражає значенні руху, є варіант із підметом у називному відмінку: Діти їхали з Білої Церкви до Києва автобусом.

Непредикативне (нереченнєве) оформлення пропозиції засвідчує семантичне ускладнення простого речення внаслідок об'єднання декількох семантично елементарних простих речень. Пропозиція може бути оформлена таким рядом непредикативних конструкцій: дієприслівниковою, дієприкметниковою, інфінітивною, прикметниковою або іменниковою. Оформлена в такий спосіб пропозиція не являє собою окремого речення, а стає частиною ускладненого простого речення. Вона приєднується до іншої пропозиції, яка має предикативне (реченнєве) оформлення, ускладнюючи семантико-синтаксичну структуру простого речення. Унаслідок цього просте за формально-граматичною природою монопредикативне речення набуває складного об'єктивно-семантичного змісту, виражаючи дві або більше пропозиції. Отже, такі прості речення є монопредикативними (формально-синтаксична ознака), іполіпропозитивними (семантико-синтаксична ознака). Наприклад, у реченні Наталя побачила його зажуреним (зажуреного) маємо дві пропозиції: першу пропозицію з двомісним предикатом оформлено предикативною конструкцією Наталя побачила його, другу пропозицію з одномісним предикатом оформлено непредикативною конструкцією його зажуреним (зажуреного) (вихідним для цієї вторинної конструкції є речення Він був зажурений (зажуреним).

Вале́нтність (від лат. valentia - сила) — здатність слова визначати кількість і якість за­лежних від нього словоформ, зумовлена його семантичними і граматичними властивостями. Так, власти­вості дієслова «керувати» передбачають його поєднання з іменними формами називногой орудного відмінка у позиціях підмета і додатка.

Валентність відрізняється, з одного боку, від інтенції як поняття, співвіднесеного з рівнем семантики, а з другого — від керування (валентність, на відміну від керування, стосується не лише до­датка, а й підмета, обставини). Розрізняють ліву і праву валентність. Ліва валентність пов'язується з підметом, ви­раженим іменником у формі називного відмінка або його субститу­том, включаючи підрядне речення, права — з додатками й обставинами. Сукупність валентного дієсло­ва, вжитого в певному значенні, утворює його валентну структуру. На валентній структурі дієслова ґрунтується валентна структура речення.