- •9. Етичний раціоналізм Сократа. Основні сократівські школи (кініки, кіренаїки).
- •13.Суперечки про природу універсалій в середньовічній філософії: номіналізм і реалізм.
- •15. Провідні ідеї, основні проблеми і специфічні риси філософської думки Київської Русі (Іларіон, Нестор, Володимир Мономах, Кирило Туровський, Клим Смолятич, Даніїл Заточник).
- •16. Характерні риси і основні течії натурфілософії епохи Відродження (Кузанський, Бруно).
- •17. Проблеми методи пізнання у філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм (Бекон, Декарт).
- •18. Проблема субстанції у філософії Нового часу (Декарт, Спіноза, Лейбніц).
- •19. Матеріалістичний сенсуалізм д.Локка та ідеалістичний сенсуалізм Дж.Берклі у філософії Нового часу.
- •23. Філософія тотожності ф.В.Й. Шеллінга. Метод інтелектуальної інтуїції
- •28. Виникнення позитивізму, основні етапи його розвитку. Вчення о.Конта про три стадії у розвитку пізнання. Класифікація наук за Контом.
- •29. Проблема буття людини у філософії екзистенціалізму.
- •30. Ідея несвідомого у класичному психоаналізі з.Фрейда. Структура психіки людини за Фрейдом. Еволюція ідеї несвідомого у неофрейдизмі (к.Г.Юнг, е.Фромм).
- •31. Провідні ідеї, специфічні риси і основні проблеми філософії г.С.Сковороди
- •32. Теософська та антропологічна проблематика в українській та російській філософії Юркевич, Соловйов, Бердяєв
- •33. Еволюція сучасної релігійної філософії неотомізм, персоналізм, тейярдизм
- •34. Основні методологічні концепції мови науки і природньої мови у неопозитивізмі: логічний позитивізм, лінгвістичний позитивізм.
- •35. Концепція розвитку наукового знання за к.Поппером і теорія наукових революцій за т.Куном у філософії постпозитивізму.
- •40. Поняття методу та методології. Класифікація методів.
- •41. Рівні, форми і методи наукового пізнання.
- •42. Чуттєве та раціональне пізнання. Співвідношення їх форм.
- •43. Основні проблеми сучасної гносеології. Основні види і принципи пізнання.
- •44 Наука як феномен культури і об’єкт філософського дослідження. Специфіка і основні функції науки.
- •45 Проблема істини у філософії. Співвідношення абсолютної та відносної істини в процесі пізнання. Конкретність істини.
- •46. Суб’єкт, об’єкт і предмет пізнання.
- •47. Практика як критерій істини
- •48. Поняття закону. Класифікація законів.
- •49. Філософський зміст категорії буття. Основні форми буття.
- •50. Матерія як філософська категорія. Основні форми руху матерії
- •51. Спосіб та форми існування матерії (рух, простір і час).
- •52. Генеза свідомості як філософська і наукова проблема. Відображення та його форми.
- •53. Сутність і структура свідомості. Мислення і мова.
- •54. Суспільна свідомість та її структура: рівні і форми.
- •55. Сутність і значення творчості у діяльності людини. Основні форми творчості.
- •56. Зміст, методологічне значення і світоглядний аспект основних законів діалектики
- •57. Специфічні риси та методологічне значення категорій діалектики у процесі пізнання.
- •58. Альтернативи діалектики як концепції розвитку (метафізика), як логіки (софістика та еклектика), як гносеології (релятивізм і догматизм)
- •59. Предмет соціальної філософії. Специфіка соціального пізнання.
- •60. Суб'єкти суспільного розвитку. Місце та роль культурно-історичного суб'єкта у соціальній структурі суспільства та проблема його формування в умовах побудови в Україні громадянського суспільства.
47. Практика як критерій істини
Практика – це діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ. Зміни відбуваються у трьох вимірах: 1) матеріально; 2) на певному конкретно-історичному етапі розвитку суспільства; 3) свідомо. Під практикою розуміється сукупна діяльність людства, весь його досвід в процесі історичного розвитку. Практика – це чуттєво-предметна, матеріально-перетворююча, свідомо-цілеспрямована діяльність людей. До практики належать: пізнавальна діяльність, діяльність митця, ідеолога, рефлексія, саморефлексія.
У понятті «форма практики» втілюється міра освоєння предмета. З точку зору теорії і практики першою формою практики є зовнішня діяльність людини (соціальна поведінка). Друга форма практики – власне предметно-перетворююча діяльність, що ґрунтується на емпірично-практичному досвіді. Третя форма – практика у поєднанні з науковим знанням. В цілому практика є діяльністю з перетворення світу у відповідності з інтересами людини – у цьому її головний зміст.
Рівні практики: 1) перетворюючий; 2) використовуючий. Використовуючий рівень практики включає в себе певну сукупність звичок і дій, які здійснюються за відповідними правилами, що сприяють безперервному відтворенню досягнутого людством рівня контролю над навколишнім світом.
Функції практики:
1) практика є основою пізнання;
Роль практики як основи пізнання полягає в тому, що завдяки предметно-матеріальній діяльності людина ніби «втручається» в об’єктивний природний процес. Змінюючи навколишній світ, вона відкриває нові процеси і явища, які здатні ставати об’єктами подальшого пізнання.
2) джерелом і рушійною силою процесу пізнання;
Виступає …, бо пізнання розвивалось і розвивається відповідно до того, як людина навчається змінювати дійсність. Потреби практичної діяльності породжують конкретні наукові напрямки.
3) кінцевою метою пізнання;
Одночасно практика є кінцевою метою пізнання. Це обумовлюється практичними потребами суспільства. Практика стимулює розвиток пізнання, яке вирішує завдання, поставлені всім попереднім розвитком наукової думки людства. Пізнання може випереджати практику і відповідним чином направляти її.
4) критерієм істини.
Практика виводить людину за межі суб’єктивності, бо є об’єктивним явищем, яке функціонує у відповідності з об’єктивними законами матеріального світу.
З точки зору гуманістичного змісту в структурі практики можна виділити такі моменти: 1) різні матеріально-речовинні елементи; 2) суспільні відносини; 3) власне людина, що характеризує її індивідуальність. Філософське розуміння практики має виявити співвідношення матеріально-речовинного та більш широкого змісту, що перетворює ставлення людини до світу.
Риси практики: предметність, все загальність, безпосередність, революційність, універсальність, ціле покладання.
Отже практика – це основа формування і розвитку пізнання на всях цого рівнях, джерело знання, критерій істинності результатів процесу пізнання і визначник зв’язку предмета з тим, що необхідно людині.