46. Суб’єкт, об’єкт і предмет пізнання.

Людство завжди прагнуло до отримання нових знання. Наш розум осягає закони світу не заради цікавості, а ради практичного перетворення природи і людини. Знання утворюють складну систему, яка виступає у вигляді соціальної пам’яті. Таким чином, пізнання носить соціально-детермінований характер.

Гносеологія (теорія пізнання) формувалась з виникненням Ф. як один із фундаментальних розділів. Вона вивчає: 1) природу людського пізнання; 2) форми і закономірності переходу від поверхневого знання до досягнення істинності речей.

Пізнання – це сукупність процесів, завдяки яким людина отримує, переробляє і використовує знання про світ і саму себе.

Суб’єкт пізнання – той, хто здійснює пізнавальну діяльність. Це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю у таких її проявах, як мислення, чуття, розум, воля. Суб’єкт пізнання визначається як суспільство в цілому. Суспільство виступає суб’єктом пізнання опосередковано, через пізнавальну діяльність окремих людей. Суб’єктом пізнання є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної практики.

Об’єкт пізнання – це те, на що спрямована пізнавальна діяльність суб’єкта. Об’єктом пізнання може бути вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла у сферу діяльності суб’єкта. Виділяють такі види об’єктів: 1) чуттєвий світ; 2) абстрактний (ідеальний) – це ідеальні образи об’єктивно існуючих предметів та явищ, які одержуються суб’єктом у результаті абстрагування та ідеалізації, і які виступають замінниками реальних предметно-чуттєвих об’єктів.

Предмет пізнання – сторони, властивості і відношення навколишнього світу, виділені в процесі практики і перетворені на об'єкт для розкриття їхніх специфічних закономірностей і структури. Ті ж самі об’єкти пізнання, можуть бути предметом дослідження різних наук.

Результатом діяльності суб’єкта є знання. Пізнання історично розвивалося одночасно з суб’єктом пізнання та з можливостями його впливу на об’єкт. Рушійною силою пізнання є практика – матеріальна та чуттєва діяльність людей, що має змістом освоєння та перетворення природних та соціальних об’єктів.

Співвідношення «суб’єкт-об’єкт».

1. Поняття С. початково (напр.. у Арістотеля) позначало носія властивостей, станів та діяльності і в цьому сенсі було тотожним субстанції. 2. В нім. клас. Ф. проблеми теоретичного пізнання пов’язувалися з дослідженням історичного розвитку форм практичного та теоретичного пізнання. Кант вперше спробував створити теоретичне пізнання, незалежне від онтологічних та психологічних припущень про реальність. Об’єкт існує як такий лише в формах діяльності суб’єкта. 3. Ідеалізм виводить взаємодію С. та О., та саме існування С. з його власної діяльності. С. розуміється як бог, ідея ітд., на цій основі пояснюється його активна роль в процесі пізнанні (Гегель: С. та О. тотожні, бо в основі дійсності лежить саморозвиток абстрактного духу, який є абстрактним суб’єктом, та як об’єкт має самого себе).

4. Матеріалізм розглядав О. як існуючий незалежно від С. та розумів його як об’єктивний світ, а у вузькому – як предмет пізнання. Діалектичний матеріалізм виходить з визнання існування О. незалежно від С., але одночасно розглядає їх в єдності. О. не є абстрактною протилежністю С., бо С. активно перетворює О., а основу їх взаємодії складає суспільно-історична практика. За Марксом: О. (матеріальний світ) перебуває поза та незалежно від свідомості. Діалектичний матеріалізм знімає протиріччя теоретичного пізнання та онтології. Тому можна виділити такі моделі пізнання:

1)пасивна (О. (природа) формується С. – Фейербах. Пізнання – практика відносин О.-С.)

2)активна(С. пізнання (суспільство або людина в суспільстві). Пізнання – створення нового світу – Маркс).