
- •9. Етичний раціоналізм Сократа. Основні сократівські школи (кініки, кіренаїки).
- •13.Суперечки про природу універсалій в середньовічній філософії: номіналізм і реалізм.
- •15. Провідні ідеї, основні проблеми і специфічні риси філософської думки Київської Русі (Іларіон, Нестор, Володимир Мономах, Кирило Туровський, Клим Смолятич, Даніїл Заточник).
- •16. Характерні риси і основні течії натурфілософії епохи Відродження (Кузанський, Бруно).
- •17. Проблеми методи пізнання у філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм (Бекон, Декарт).
- •18. Проблема субстанції у філософії Нового часу (Декарт, Спіноза, Лейбніц).
- •19. Матеріалістичний сенсуалізм д.Локка та ідеалістичний сенсуалізм Дж.Берклі у філософії Нового часу.
- •23. Філософія тотожності ф.В.Й. Шеллінга. Метод інтелектуальної інтуїції
- •28. Виникнення позитивізму, основні етапи його розвитку. Вчення о.Конта про три стадії у розвитку пізнання. Класифікація наук за Контом.
- •29. Проблема буття людини у філософії екзистенціалізму.
- •30. Ідея несвідомого у класичному психоаналізі з.Фрейда. Структура психіки людини за Фрейдом. Еволюція ідеї несвідомого у неофрейдизмі (к.Г.Юнг, е.Фромм).
- •31. Провідні ідеї, специфічні риси і основні проблеми філософії г.С.Сковороди
- •32. Теософська та антропологічна проблематика в українській та російській філософії Юркевич, Соловйов, Бердяєв
- •33. Еволюція сучасної релігійної філософії неотомізм, персоналізм, тейярдизм
- •34. Основні методологічні концепції мови науки і природньої мови у неопозитивізмі: логічний позитивізм, лінгвістичний позитивізм.
- •35. Концепція розвитку наукового знання за к.Поппером і теорія наукових революцій за т.Куном у філософії постпозитивізму.
- •40. Поняття методу та методології. Класифікація методів.
- •41. Рівні, форми і методи наукового пізнання.
- •42. Чуттєве та раціональне пізнання. Співвідношення їх форм.
- •43. Основні проблеми сучасної гносеології. Основні види і принципи пізнання.
- •44 Наука як феномен культури і об’єкт філософського дослідження. Специфіка і основні функції науки.
- •45 Проблема істини у філософії. Співвідношення абсолютної та відносної істини в процесі пізнання. Конкретність істини.
- •46. Суб’єкт, об’єкт і предмет пізнання.
- •47. Практика як критерій істини
- •48. Поняття закону. Класифікація законів.
- •49. Філософський зміст категорії буття. Основні форми буття.
- •50. Матерія як філософська категорія. Основні форми руху матерії
- •51. Спосіб та форми існування матерії (рух, простір і час).
- •52. Генеза свідомості як філософська і наукова проблема. Відображення та його форми.
- •53. Сутність і структура свідомості. Мислення і мова.
- •54. Суспільна свідомість та її структура: рівні і форми.
- •55. Сутність і значення творчості у діяльності людини. Основні форми творчості.
- •56. Зміст, методологічне значення і світоглядний аспект основних законів діалектики
- •57. Специфічні риси та методологічне значення категорій діалектики у процесі пізнання.
- •58. Альтернативи діалектики як концепції розвитку (метафізика), як логіки (софістика та еклектика), як гносеології (релятивізм і догматизм)
- •59. Предмет соціальної філософії. Специфіка соціального пізнання.
- •60. Суб'єкти суспільного розвитку. Місце та роль культурно-історичного суб'єкта у соціальній структурі суспільства та проблема його формування в умовах побудови в Україні громадянського суспільства.
43. Основні проблеми сучасної гносеології. Основні види і принципи пізнання.
Гносеологія — теорія пізнання, розділ філософії. Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст.
Гносеологія – розділ філософії, в якому вивчаються проблеми природи і можливостей пізнання, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності.
Гносеологія, як філософська дисципліна аналізує не індивідуальні механізми, які діють в психіці, що дозволяють тому або іншому суб'єктові дійти певного пізнавального результату, а загальні підстави, які дають можливість розглядати цей результат як знання, що виражає реальний, дійсний стан речей.
Сучасна гносеологія розриває це коло, визначаючи початок пізнання та подальший шлях його розвитку. Таким початком виступає чуттєво-конкретне, характерною рисою якого є відображення предмета в усій його безпосередності.
Сучасна гносеологія — це вчення про проблему взаємини до науки. Наукові дослідження зумовили виникнення соціальної природи пізнання. Розуміючи це був зроблений висновок, що наука розвивається не формально-соціально, а за рахунок дослідників і їх особистісних ресурсів.
Види пізнання:
міфологічне
вид пізнання характерний для первісної культури. Міфологічне пізнання характеризується персонофікацією, уособленням складних понять в образах богів і антропоморфізмом.
релігійне
об'єктом релігійного пізнання в монотеїстичних релігіях, тобто в іудаїзмі,християнстві і ісламі, є Бог, який проявляє себе як Суб'єкт, Особа. Акт релігійного пізнання, або акт віри, має персонально-діалогічний характер.
філософське
Специфікою філософського пізнання є прагнення вийти за межі фрагментарної дійсності і знайти фундаментальні принципи і основи буття, визначити місце людини в нім. У його склад входять: гносеологія, онтологія.
наукове
Наукове пізнання – це дослідження, характерне своїми особливими цілями й завданнями, методами отримання і перевірки нових знань. Воно покликане прокладати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішення практичних проблем.
Сучасна теорія пізнання ґрунтується на таких принципах:
а) об‘єктивності – визнання об‘єктивного існування дійсності як об‘єкта пізнання, що не залежить від людини і людства;
б) пізнавальності – визнання того факту, що пізнання здатне адекватно відображати дійсність й йому в принципі немає меж.
в) активного творчого відображення – визнання того факту, що пізнання – це процес творчого відображення дійсності в свідомості людини.
г) діалектики – визнання необхідності застосування до процесу пізнання основних принципів, законів та категорій;
д) практики – визнання основою пізнання та критерієм його істинності практику;
е) історизму – визнання того факту, щоб розгляд усіх предметів і явищ слід проводити з врахуванням їх виникнення і становлення;
є) конкретності – визнання того, що абстрактної істини немає, істина завжди конкретна, зумовлена конкретними умовами, місцем та часом.