40. Поняття методу та методології. Класифікація методів.

Методологія (від грец. methodos — шлях дослідження, спосіб пізнання і logos — слово, поняття, вчення):

1. Вчення про методи пізнання й перетворення світу.

2. Сукупність методів, що використовуються в будь-якій науці.

Методологія — це вчення про структурну побудову, логічні конструкції, методи і принципи розв'язання наукової проблеми, конкретніше — вчення про основоположні принципи побудови, форми і засоби наукового пізнання дійсності.

Отже, методологія базується на сукупності принципів і методів, застосування яких у конкретному науковому дослідженні дає можливість розв'язати певну проблему.

Поняття методу. Класифікація методів

Метод – це сукупність певних правил, прийомів, способів, норм наукового пізнання і практичної діяльності. Можна сказати, що це система вимог, принципів, які орієнтують суб'єкта у вирішенні конкретного завдання в певній сфері діяльності.

За масштабами застосування можна виділити такі методи:

- філософські, як гранично загальні методи, що застосовуються у всіх сферах пізнання (діалектика, метафізика);

- загальнонаукові (спостереження, експеримент, моделювання, аксіоматичний тощо);

- конкретно-наукові методи, які застосовуються в конкретній сфері наукової діяльності (метод мічених атомів − у фізиці; метод анкетування – у соціології);

- дисциплінарні методи – система прийомів, засобів, що використовується в тій чи іншій наукові галузі;

- міждисциплінарні методи (інтегративні, використовують в комплексних наукових дослідженнях).

41. Рівні, форми і методи наукового пізнання.

Загальнонаукові методи в свою чергу можна розподілити на такі рівні:

• методи емпіричного дослідження;

• методи теоретичного дослідження;

• загально-логічні методи.

На емпіричному рівні здійснюється спостереження об'єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються співвідношення, зв'язки, закономірності між окремими явищами. На теоретичному — створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв'язки, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності.

На емпіричному рівні наукового пізнання об'єкт відображається з боку його зовнішніх зв'язків і проявів, які доступні переважно живому спогляданню. Формою вираження знання емпіричного рівня є сукупність суджень. На їх базі формулюються закони, що відображають взаємозв'язки, взаємодії явищ навколишньої дійсності та безпосередньої діяльності.

На теоретичному рівні наукового пізнання об'єкт відображається з боку його внутрішніх зв'язків та закономірностей, які осягаються шляхом раціональної обробки даних емпіричного пізнання, а суб'єкт завдяки мисленню виходить за межі того, що дається у безпосередньому досвіді й здійснює перехід до нового знання, часто не звертаючись до чуттєвого досвіду.

Для наукового пізнання насамперед характерні такі форми, як емпіричний факт, проблема, ідея, гіпотеза, теорія.

Фактом (від лат.: factum -здійснене, зроблене) називають подію, явище, процес, які мають місце в об'єктивній дійсності і є об'єктом дослідження.

Факт є результатом активної взаємодії суб'єкта і об'єкта. Залежність факта від теорії виявляється в тому, що теорія формує концептуальну основу фактів: виділяє досліджуваний аспект дійсності; задає мову, в якій описуються факти; детермінує засоби і методи експериментального дослідження.

Проблема - це теоретичне або практичне запитання, яке потребує свого вирішення, вивчення і дослідження.

Постановка проблеми зумовлена потребами практичної діяльності та суперечностями між існуючими теоріями і новими фактами. При її постановці важливо: по-перше, усвідомлення деякої ситуації як завдання, по-друге, чітке розуміння змісту проблеми, її формулювання з розмежуванням відомого і невідомого

Гіпотеза - це науково обгрунтоване припущення, що виходить з фактів; проблематичне, недостовірне, вірогідне знання; можливе вирішення проблеми.

Теорія - це система знання достовірного, обєктивного, доведеного, перевіреного практикою, знання сутнісних характеристик певного фрагмента реальності.

Концепція (лат. conceptio - Розуміння, єдиний задум) - система поглядів, що виражають певний спосіб бачення, розуміння явищ і процесів, що включає в себе складний конгломерат логіко-теоретичних, філософських, соціальних, психологічних компонентів. Це більш загальна, ніж теорія, форма системної організації знання.

Наукові методи емпіричного дослідження:

• Спостереження − це певна система фіксування та реєстрації властивостей і зв'язків досліджуваного об'єкта в природних умовах або в умовах експерименту.

• Метод вимірювання являє собою певну систему фіксації та реєстрації кількісних характеристик досліджуваного об'єкта за допомогою різноманітних вимірювальних приладів та апаратів. Вимірювання − це процес визначення відношення однієї кількісної характеристики об'єкта до іншої однорідної з нею, узятої за одиницю виміру.

• Експеримент − це метод емпіричного рівня наукового пізнання, спосіб чуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою доцільно вибраних чи штучно створених умов, що забезпечують перебіг у чистому вигляді тих процесів, спостереження за якими необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами.

Методи теоретичного дослідження:

• Аксіоматичний метод − це метод теоретичного дослідження та побудови наукової теорії, за яким деякі її твердження беруть як вихідні аксіоми, а всі інші положення виводять з них шляхом міркування за певними логічними правилами.

• Гіпотетико-дедуктивний метод − це метод наукового дослідження, який полягає у висуванні гіпотез про причини досліджуваних явищ і у виведенні з цих гіпотез висновків шляхом дедукції (спосіб дослідження, при якому окремі положення логічно виводяться із загальних положень).

• Велике значення в розвитку наукового пізнання має застосування історичного та логічного методів пізнання в їхній органічній єдності. Історичний метод передбачає розгляд об'єктивного процесу розвитку об'єкта, реальної його історії з усіма її поворотами, особливостями; це певний спосіб відтворення в мисленні історичного процесу в його хронологічній послідовності та конкретності. Логічний метод − це спосіб, за допомогою якого мислення відтворює реальний історичний процес у його теоретичній формі, у системі понять.

Загальнологічні методи:

• Аналіз − це розчленування предмета на його складові частини (сторони, ознаки, властивості, відношення) з метою їхнього всебічного вивчення.

• Синтез − це об'єднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей, відношень) предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез − діалектично суперечливі та взаємозумовлені методи наукового дослідження.

• Абстрагування − це метод відволікання від деяких властивостей та відношень об'єкта й одночасно зосередження основної уваги на тих властивостях та відношеннях, які є безпосереднім предметом наукового дослідження.

• Узагальнення − це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об'єктів та здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального.

• Індукція − це такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, це спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обгрунтованість висунутого припущення чи гіпотези.

• Дедукція − це метод пізнання, за допомогою якого на основі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних з необхідністю виводиться нове істинне знання про окреме.

• Моделювання − це вивчення об'єкта (оригіналу) шляхом створення та дослідження його копії (моделі), яка замінює оригінал, ті його сторони та властивості, які є предметом наукового інтересу.

• Ідеалізація − це спосіб логічного моделювання, завдяки якому створюються ідеалізовані об'єкти. Ідеалізація спрямована на процеси мисленнєвої побудови можливих об'єктів.