33. Еволюція сучасної релігійної філософії неотомізм, персоналізм, тейярдизм

Головна ідея реліг філософії - ідея Бога як надприродної особи, яка створила світ і людину, володарює над ними.

Основні орієнтації сучасної релігійної філ. полягають у:

1) повороті від теоцентризму до антропоцентризму, визнанні абсолютної цінності людини; 2) спробі скоригувати релігійну філ. і науку; 3) спиранні теорії пізнання на такі течії, як герменевтика, структуралізм та ін.; 4) визнанні важливості збереження гуманістичної орієнтації культури; 5) увазі до проблеми суспільного розвитку;

Неотомізм одна з найавторитетніших течій у філ., офіційна філ. доктрина Ватикану. Провідні представники цього напрямку: Е.Жільсон, Е.Корет; К.Войтила. Неотомізм відроджує і модернізує теїстичне вчення Ф. Аквінського, центральним принципом якого є принцип гармонії віри та розуму; поєднуючи його з філософськими системами Канта, Шеллінга, Гегеля, Руссерля, Хайдеггера, Ясперса.

Розум людини, на думку неотомістів, неспро­можний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існу­вання. Віра і розум пребувають у гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, а доповнюють одне одного. Розум людини обмежений, йому не все підвладне, є істини, яких не осягнеш розумом. Знання, здобуті і за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму. Виступає при цьому єдиним критерієм істинності. Раціональне знання – це форма віри, і в цьому плані філософія мусить бути прислужницею релігії.

Неотомісти розрізняють 2 джерела пізнання – природний розум (науку) і божественне одкровення .Історичний процес, за неотомізмом, підкоряється божественному провидінню. Проте його представники визнають також і фундаментальну цінність "мирської" історії. Неотомізм, як і релігійна філ. в цілому, дедалі ширше залучає до своєї доктрини проблеми суспільства, людини, науки. Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування природи і суспільства, водночас проголошуючи останні про­дуктом творчої діяльності Бога та об'єктом його управління.

Тейярдизм. П'єр Тейяр де Шарден - видатний фр.палеонтолог і антрополог. У своїх працях "Гімн Всесвіту", "Феномен людини" Т де Ш намагається узгодити релігійний світогляд з досягненнями сучасної науки. Вважав, що сучасна наука істотно скорегувала середньовічну конструкцію світобудови, довела, що світ перебуває в постійному русі та розвитку. Тому необхідно докорінно переосмислити християнське світорозуміння. Центральним методологічним принципом сучасного мислення французький теолог проголосив еволюціонізм. Т де Ш висуває свою теорію космогенезу, де основними точками процесу розвитку Всесвіту виступають такі етапи: "переджиття", "життя", "мислення" і "наджиття". На етапі мислення з'являється людина, яка концентрує в собі психічну енергію, творить ноосферу, персоналізує світ. Така діяльність врешті-решт веде до формування "наджиття". На цьому рівні виникає вища форма в розвитку світу - духовна оболонка. Керують космічним процесом не природні закони, а надкосмічний Бог, якого Т де Ш називає "точкою Омега". У "точці Омега" підсумовується і збирається у своїй довершеності та цілісності велика кількість свідомості, яка поступово перетворюється на Землі на ноогенез. "Наджиття", таким чином, знаменує стан єднання душ людей після завершення історії в космічному Христі. Людство, рухається в ході історії шляхом універсалізації зв'язків між країнами і народами до стану великої "монади

Персоналізм існує у двох варіантах: амер і франц. Амер персоналізм (з кінця XIX ст.) виникає як своєрідна реакція на деперсоналізацію і дегуманізацію особи в умовах техногенного прогресу і бюрократизованого суспільства. Його засновником був Борден Боун. На відміну від амер (більш абстрактного і академічного вчення) франц персоналізм, що виникає в 30-ті роки XX ст., був набагато ближчим до життя. Це філ доктрина, яка в осмисленні сучасного світу виходить з проблем "тотального" розвитку людини на основі примату (першості) духовних цінностей. Серед його представників-Поль-Луї Ландсберг, Габріель Мадіньє, Поль Рікьор, Жан-Марі Доменак Основні положення персоналізму такі:

а) центральне поняття - особа, але не просто як реальна людина, особистість, а як першоелемент буття; витоки людської особи йдуть від Верховної особи, тобто Бога;

б) світ (природа) є сукупністю духовних осіб, найвища з яких - Бог; все матеріальне є наслідком творчої активності особи: все - загальне - творчість Бога, конкретні речі - творчість людини; матеріальне має значення лише тоді, коли входить у досвід особи;

в) процес пізнання здійснюється індивідуальною особою завдяки її оцінювальній здатності (здатності визначати цінність об'єктів);

г) взаємовідносини особи і суспільства є ворожими (антагоністичними); зняття ворожості можливе через самовдосконалення особи і оновлення суспільства. Оновлення суспільства також зводиться до духовного оновлення особи. Тобто за перетворенням особи настає перетворення суспільства.