32. Теософська та антропологічна проблематика в українській та російській філософії Юркевич, Соловйов, Бердяєв

Теософія — релігійно-містичне вчення, божествена мудрість, релігійна мудрість, джерелом якого є містична інтуїція.

Антропологія— філософське вчення про природу (сутність) людини

Філософія Юркевича багатогранна, він розглядає проблеми історії філософії, філ. антропології, гносеології, етики, філософії, релігії. Центральною проблемою є проблема людини. "Філософія серця" Ю. є цілісною філ.-антропологічною концепцією, в якій пропонується оригінальний погляд на людину; як зазначає Ю., - серце - це носій усіх тілесних сил людини, центр душевного і духовного життя; центр морального життя людини. Для розуміння сутності "філ. серця" Юркевич робить два принципово важливих висновки:1) "серце" може розуміти, знаходячи такий душевний стан, який недоступний через абстрактне знання, розум, 2) поняття й абстрактне знання розуму розкривається не в голові людини, а в "серці". Юркевич критикував однобічні крайні філософські позиції як матеріалізм, так і ідеалізм: ідеалізм - за нехтування реальністю, матеріалізм - за приниження значення духовного; Його вчення вплинуло на становлення філософії В.С. Соловйова та інших російських мислителів кінця XIX-початку XX ст. Соловйов створив своєрідну теософську систему. Критикував матеріалізм і атеїзм, вважаючи їх навчаннями які спустошують духовну природу людини, ведуть людину в глухий кут. Він доводив, що головним завданням філософії є ​​збагачення теологічними ідеями, християнського віросповідання. За С. початок всього існуючого є тотожний з богом, абсолютний. Абсолютність сприймається людьми через віру, містить у собі вічні ідеї. Теорія пізнання С. повністю підпорядковується його ідеалістичній, релігійно-містичнії системі, в якій головна роль відводилася інтуїції і містиці. В основі суспільних відносин люди повинні керуватися християнським вченням - любов'ю до ближнього. В області естетики С. дотримувався ідеологічної теорії "чистого мистецтва", доводячи, що художник творить у тому випадку, коли перебуває в містичному екстазі, коли його твори є втіленням божественного одкровення. Для творчості Бердяєва характерна необхідність філ.. осмислення явищ, що аналізуються, постійна зосередженість на своїх переживаннях і пошуках. Б. свою філ. називав ф-єю духу. Центром в ній стала тема людини, її свободи, творчості, духу, історії, сенс якої він розглядав з точки зору загальнолюдських цінностей, визнання примату свободи над буттям, свободи як фундаменту життя особистості. Свобода не дарується Богом, вона передує буттю і Богу. З первісної свободи розкривається Бог, з неї розвивається і особистість, світ постає як перехід буття в небуття. Цим визначається зміст історії. Сформулював протиставлення трансцендентальної і психологічної свідомості. До останньої відніс сферу переживань, які формуються в конкретному життєвому досвіді - це відносна, суб'єктивна свідомість. Трансцендентальне - об'єктивне і абсолютне як сукупність загальних умов пізнання. Абсолютні істини існують незалежно від емпіричного їх сприйняття. Вони сприймаються угрупуванням по-різному, а умови їх існування роблять ці істини сприйнятними або не сприйнятими. Б. прагнув виробити нове розуміння християнства, нову релігійна свідомість як відновлення досвіду і духовного самопочуття. Б.в ім'я свободи не сприймав державних насильницьких політичних начал, насильства.. У центрі своїх поглядів на людину ставив особистість і її призначення. Суть його поглядів полягала в тому, щоб через свідомість світового зла відновити релігійний сенс життя, повернути людину до істинного покликання у світі, яке робить її гідною вічного життя, дати їй внутрішню свободу.