31. Провідні ідеї, специфічні риси і основні проблеми філософії г.С.Сковороди

У філософії Сковороди можна виділити домінантні лінії української світоглядної ментальності: антеїзм («спорідненість» («сродність») людині всього світу), екзистенціальність (орієнтованість на неповторність людського існування, плюралістичність і водночас діалогічна гармонійність реальності), кордоцентризм («серце - всьому голова»).

Основа філ. системи С. полягає в існуванні "двох натур" і "трьох світів". Все у світі складається з двох протилежних натур видимої і невидимої, зовнішньої і внутрішньої, обману та істини, тварі та Бога, матерії і форми. Значення цих двох натур - неоднакове. Основою всіх речей, їх діяльністю і рушійною силою є саме невидима натура ‑ Бог. Питання про бога, що складає першооснову всього сущого - "вищу всіх причин причину", є одним з основних питань у філ. системі С.. Його бог ‑ вічний початок - невловимий і невидимий, тому що він, присутній у всьому, не є частиною, ні цілим, не має міри, тимчасової і просторової характеристики. Поняттям, протилежним за своїм змістом поняттю Бог, виступає видима натура або тварь. Видима натура – це «лжа», вона обманює нас, приховуючи справжню основу всього існуючого – невидиму натуру або істину. Існуючи в одному сутому, невидима і видима натури перебувають у постійній взаємній боротьбі. Тіло воює з духом, дух — з тілом.

Реальність С. розуміє як гармонійну взаємодію трьох світів: макрокосмосу, мікрокосмосу, символічного світу або Біблії. Божественне життя «пронизує» кожен з трьох світів, воно становить собою їх творчу основу, справжню «натуру». Макрокосмос - великий світ, у якому «живе все порожнє». Мікрокосмос - світ людини, «світик, світочок», але глибиною він не поступається великому світові, а в певному розумінні навіть його охоплює.

«Розшифрування» символіки третього світу має метою знайти відповідний («сродний») спосіб діяльності «Сродна» або «споріднена» праця є однією з найважливіших передумов досягнення людиною щастя, реалізації справді людського способу життєдіяльності, самоствердження особи. Праця за покликанням, яка відповідає пізнаній внутрішній природі, потребам і вродженим схильностям людини, є найвищою насолодою і справжнім щастям. «Неспоріднена» («несродна») праця є основним джерелом усіх суспільних бід. Природні здібності людини повинні бути виявлені, розкриті. Причина людських страждань - у «неправдивому розумінні» суті речей Зовнішній світ - «швидкоплинна річка», тому гонитва за його благами -безглуздя. Для людини є два способи життя: «світський» — згубний та «божий» — спасенний, праведний. Останній є умовою знаходження «правильного» погляду, подолання гріха, зречення злої волі. Найвища мудрість для Сковороди — «філософствувати у Христі», оскільки Христос та істина — тотожні. Жити в істині означає жити у Христі. Основна філософська ідея С. сконцентрована навколо поняття "серце" людини. Слово "серце" – це слово-першоджерело. С. звертає нашу увагу на те, що серце це точка, центр, середовище, орієнтир людської душі. Воно ніде в просторі не існує, але водночас воно є скрізь, в усій людській істоті. Іншою характерною рисою серця є рух. Серце - це динамічний центр, єдність, що постійно перебуває в стані становлення.

Філософствувати — значить «перебувати на самоті з собою», на самопізнання слід спрямувати людське життя. Мета людського життя — це «внутрішній світ», «радість серця», «міцність душі», «веселість серця». Подібно до Сократа, С. дотримується тверджень: «пізнай себе», «поглянь у себе». Його називають укр. Сократом