29. Проблема буття людини у філософії екзистенціалізму.

Екзистенціалізм – філ. течія 20 ст., висуває на 1ий план абсолютну унікальність людського буття, що немає адекватного вираження мовою понять. Витоки сучасного Е. пов'язані з С. К'єркегором. Стверджує, що екзистенція є те, що завжди вислизає від понять-> наукові методи непридатні для самопізнання людини і наука не може запропонувати адекватних засобів. Е. прагне зрозумiти буття, перебороти психологiзм i розкрити онтологiчний змiст переживання. Осн. означення буття, тобто нашого власного буття (екзiстенцiї) є незамкненiсть, вiдкритiсть. Задача Ф – займатися не проблемами науки, а ?ми суто людського буття (існування). Людина живе в чужому їй світі; її буття з всіх сторін оточене таємничими знаками, символами. Життя глибоко ірраціональне, страждання в будь-якій формі переважає. Страх – найважливіше поняття Е. Л-на живе передусім емоціями: на все реагує не тільки теоретично/інтелектуально, але передусім емоційно. Проблема свободи, що визначається як вибір л-ю самої себе: людина така, якою вона себе вільно вибирає. Свобода трактується в Е. в дусі повного індетермінізму- поза всякою закономірністю і причинною залежністю, передбачає незалежність теперішнього часу від минулого, а майбутнього від теперішнього часу. Е. немислимий без психології катастрофи, відчуття кризи. Вихід з кризи в індивідуальному житті, в обмеженні спілкування вузьким колом “духовної аристократії”. Реліг. Е.: подолання трагізму індивідуального існування в містичному спілкуванні з богом. Е. все буття сущого зводить до його осмислення навколо буття особистості, а її життя – до переживання цього буття. “Екзистенція” (існування) виражає одиничність, унікальність життя кожної людини: її індивідуальну долю, таємні глибини її “я”. Сьорен К’єркегор рішуче відкинув універсальні й об’єктивні закони – і наукові, і моральні, бо вони перешкоджають індивідууму визнавати набагато глибшу реальність – реальність своїх суб’єктивних почуттів. Відмова приділяти увагу почуттям - «неуважність». Написав трактати про страх, вину й занепокоєння, намагаючись пояснити, чому і як це може відчуватися. К. стимулював розвиток індивідуальної суб’єктивності. Розглядав християнство як віру, що залежить радше від «стрибка у віру», а не від раціональних уявлень чи доказів. Е. ґрунтується на етиці (з давніших філ. систем), а методологія Е. забезпечена феноменологією, що її найкраще сформулював Гуссерль, є новою. Метод утверджує суб’єктивну етику. Чиїсь почуття можуть стати справжньою філософією. У рамках цього методу намагаються «взяти в дужки» отримані висновки і таким чином вибудовувати картину світу на основі сприйняття людини. Індивідуум змальовується як діяч, що вступає в контакт зі світом згідно із своїми життєвими планами. Реальність –світ життя (Lebenswelt), за її рамки вийти неможливо. Гайдеггер і Сартр сформулювали гол. принципи Е. Існування не має форм і суті, тож індивідуум опиняється посеред хаосу випадковостей. Немає об’єктивних моральних правил, які б направляли індивідуума, як немає і наперед-існуючої суті людської, яка б указувала напрям життя. Завдання філософії в цій ситуації – вказати спосіб сприйняття світу. Усе залежить від індивідуума – завжди вільного, дієздатного і змушеного робити вибір, а отже, ставати кимсь іншим, ніж тим, ким він був. Гайдеггер висуває більш пасивну точку зору: прийняття конечності люд. життя дозволить мовчки узгодити будь-яке життя із світом. У філ. плані екзистенціалізм має 2 значних недоліки: Ф свідомості поверхова і показна (доказом, що ми вільні, те, що ми відчуваємо себе вільними; не обтяжував себе проблемами сучасної науки, хіба що перекреслюючи її значення.