2. Неокласичний варіант кількісної теорії грошей

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. поглиблення загальної кризи капіталізму, яка спричинила активне втручання держав в економіку країн, вимагало від науковців пошуку шляхів і методів ефективного втручання. Ідеї кількісної теорії грошей отримали новий імпульс у своєму розвитку. До неокласичного етапу розвитку кількісної теорії відносяться ”конъюнктурна” та “теорія касових залишків”.

Одним з перших, хто усвідомив невідповідність постулатів класичної кількісної теорії новим потребам суспільного життя, був український економіст М. І. Туган-Барановський. Він довів, що: на рівень цін впливає не один (кількість грошей), а всі фактори, зазначені в рівнянні обміну Фішера, чим розширив шляхи пошуку для дослідження таких явищ, як інфляція, монетарна політика, інструменти впливу на рівень цін тощо:

• вплив кількості грошей на ціни не є однозначним і може здійснюватись за трьома напрямами через зміну: сукупного попиту, дисконтного процента, інфляційних очікувань;

• вплив кількості грошей на ціни залежить від тривалості і обсягів збільшення кількості грошей;

• швидкість обігу може впливати на ціни у напрямі, зворотному відносно кількості грошей, нейтралізуючи його дію.

Він одним із пер­ших учених-економістів аргументував необхідність проведення державної політики у сфері грошового обігу і ство­рив теорію цінності грошей, яку на­звав кон'юнктурною, тому що, рівень цін та вартість грошей пов’язував з загальною конъюнктурою товарного ринку. В цій теорії кількісний фактор залишився ключовим, оскільки зміна кількості грошей впливає на всі інші чинники. Отже конъюнктурна теорія по суті була кількісною, але вже на принципово новому рівні, тому що визнавала непропорційну залежність цін і вартості грошей від зміни їх кількості.

Ідеї Туган-Барановського зіграли висхідну роль для подальшого розвитку монетаристської теорії, створили основу для теорії “регульованих грошей” і для дослідження шляхів впливу грошей на економіку та механізму регулювання цього впливу. Розуміння цінності грошей дає підстави для висновку: держава не може керувати цінністю товарів, але може і повинна керувати цінністю грошей. Відтак важливим завданням економічної науки є вироблення ос­нов раціональної грошової політики. На думку М.Туган-Барановського, центральним питанням теорії грошей є чинники, які визначають їх цінність.

В 1870-х роках відбулася методологічна перебудова всієї системи економічної науки, пов’язаної з маржиналістською революцією. Представники австрійської школи економічної думки дали наукове обґрунтування теорії граничної корисності (marginal theory). Вона стала привабливою для наукових пошуків специфіки розвитку грошових відносин. Методологічне значення цієї теорії полягає в принциповій зміні структурної моделі економіки в якій центральною ланкою стає не суспільство в цілому, а окремий економічний суб’єкт. Отже до економічного аналізу почали включатися не тільки об’єктивні, а й суб’єктивні чинники (особисті потреби та інтереси людини).

В наукові дослідження було введено поняття “попиту на гроші”, який стає центральною проблемою нового варіанта кількісної теорії грошей як суб’єктивний чинник. Сучасна кількісна теорія стає передусім наукою про попит на гроші. Виникає “кембриджський варіант” кількісної теорії, авторами якого стали відомі англійські економісти А.Маршалл і А.Пігу. Вони зосереджують увагу на мотивах нагромадження грошей в касах та на рахунках, конкретними суб’єктами ринкової економіки. Тому кембриджський варіант отримав назву теорії касових залишків.

Новий підхід до вирішення проблем грошової теорії було пов’язано з показником (коефіцієнтом), що характеризує частину сукупного доходу, яку економічні суб’єкти бажають зберігати у вигляді грошей (К) за різними мотивами.

Зміст цієї теорії виражено формулою А. Пігу, або кембріджським рівнянням:

М = К * Р * Y (6.2.2)

Отже між масою грошей і цінами існує зв’язок і на цей зв’язок діє К, який враховує суб’єктивну поведінку агентів. За своїм змістом К є протилежним показнику швидкості обігу. Він відомий також як “коефіцієнт Маршала“, що характеризує рівень монетизації ВВП.

Кембриджський варіант кількісної теорії доповнює трансакційний варіант новими методологічними підходами:

• макроекономічний аналіз доповнюється мікроекономічним;

• сутність грошей розглядається не тільки як засіб обігу, але й як засіб збереження вартості та нагромадження;

• розглядаються не тільки об’єктивні аспекти обігу грошей, але й суб’єктивні;

• розглядається проблема попиту на гроші, що важливо для дослідження проблеми грошової рівноваги.