4.2. Горизонтальна або морфологічна структура ландшафтів

Мета: вивчити горизонтальну або морфологічну структуру ландшафтів, основні терміни.

План:

1. Горизонтальна структура ландшафтів.

2. Морфологічні частини рівнинного ландшафту.

3. Морфологічна структура ландшафтів.

Кожний ландшафт є частиною більш складних ПТК і, в той же час, складається із окремих, більш дрібних ПТК. Дрібні ПТК, які складають ландшафт, прийнято називати морфологічними одиницями ландшафту, а їх поєднання - морфологічною або горизонтальною структурою ландшафтів (іноді - латеральною). На відміну від поєднання при­родних компонентів, які складають вертикальну структуру ландшафтів.

Уявлення про внутрішню неоднорідність ландшафту містяться в працях Г.Ф.Морозова, Л.С.Берга, Л.Г.Раменського, С.В.Калесника. Але найбільш повна розробка цього питання належить М.А.Солнцеву, з ім'ям якого зв'язана поява розділу ландшафтознавства, що носить на­зву "морфологія ландшафту". Завдяки роботам М.А.Солнцева та його учнів вдалося виявити та визначити усі ранги ПТК, які входять до складу ландшафтів рівнинних областей, скласти уяву про їх підпоряд­кування і розробити методику польового картографування.

Морфологічними частинами рівнинного ландшафту є: фація, під-урочище, урочище і місцевість (мал. 2.).

Фація - це найпростіший ПТК, який займає елемент мезоформи або його частину, всю мікроформу або її частину і на всьому протязі зберігає однакову літологію поверхневих гірських порід, однаковий характер зволоження, один мікроклімат, одну ґрунтову відміну і один біоценоз.

Фація характеризується найбільшою однорідністю природних умов і частіше за все має порівняно малу площу - декілька квадратних мет­рів або декілька десятків і сотень квадратних метрів, хоч розміри і не є вирішальною ознакою фації. Головною ознакою фаціальної диферен­ціації є зміна літогенної основи, під якою розуміється поєднання рельєфу і гірських порід, які його утворюють. Різні ділянки в залежності від форми рельєфу і літологічного складу порід відрізняються тепловим режимом, глибиною залягання ґрунтових вод, балансом вологи і мінеральних речовин. Внаслідок цього кожній ділянці відповідають свої умови місцепроживання, які формують біоценоз.

Прикладами частин мікроформи рельєфу є днище або схил западини, всієї мікроформи - западина або мікрозниження старічного типу на заплаві, частини елементу мезоформи - частина заплави. Заплава в цілому розглядається як елемент мезоформи, а річкова долина з річищем, заплавою, надзаплавними терасами і схилами берегів - як мезоформа.

Мал. 2. Схема супідрядності морфологічних одиниць ландшафту.

Прикладами фацій, які займають частину мікроформи рельєфу, є: а) дно западини-блюдця з вологотравно-осоковими луками на дернових глейових легкосуглинистих ґрунтах; б) вершина піщаного валу на річко­вій терасі з бором-біломошником на дерново-слабопідзолистих піщаних ґрунтах.

Прикладами фацій, що займають всю мікроформу рельєфу, є: а) мікрозниження старічного типу на річ­ковій заплаві з щучником на заплав­них дернових глеєвих важкосуглинистих ґрунтах; б) горб на річковій терасі з сосняком лишайниковим на дерново-приховано-підзолистих пі­щаних грунтах.

Прикладами фацій, які займають частину елементу мезоформи рельєфу, є: а) міжулоговинний простір на прибалковому схилі південної експозиції з розораними темно-сірими лісовими середньозмитими важко суглинистими ґрунтами; б) тилова частина річкової тераси з розораними черноземно-лучними легкосуглинистими ґрунтами.

Дуже рідко фація займає весь елемент мезоформи рельєфу. Прикладами фацій які займають весь елемент мезоформи рельєфу є: а) рівна піщана заплава низького рівня з вербняком на заплавних дернових слаборозвинених піщаних ґрунтах; б) схил західної експозиції яру, що росте, в покривних суглинках (грунтово-рослинний покрив не розвинений).

Підурочище - це ПТК, який складається з групи генетично і динамічно зв'язаних фацій, що займають один з елементів мезоформи рельєфу. Прикладами елементів мезоформи рельєфу є схили і днище балки, вершина і схили горба, плакорна поверхня і схили межиріччя і т.д.

Всі фації, що розміщуються на певному елементі мезоформи рельєфу, володіють яскраво вираженою єдністю внаслідок однакової кількості сонячного тепла і світла, яку вони отримують. Але в підурочищі в різних фаціях можуть розрізнятися: 1)механічний склад ґрунтів (від супіщаного до піщаного або від легко- і піщаного до піщаного або від легко- і середньосуглинистого до важко-суглинистого); 2) умови ґрунтового зволоження і промивного режиму (різний ступінь оглеєності, опідзоленості, вилугованості ґрунтів) і т. д. Внаслідок відмін всередині підурочища умов зволоження, механічного складу ґрунтів змінюється і характер рослинного покриву. Так, на слабохвилястій надзаплавній терасі в межах одного підурочища при одно­рідному сосновому древостані змінюється характер наземного покриву: чергуються ділянки борів-біломошників, борів-зеленомошників, борів-верещатників і т. д., які займають різні фації.

Прикладами підурочищ є: а) спадистий прибалковий схил з розораними сірими лісовими легко- і середньосуглинистими грунтами слабого і середнього ступеня змитості; б) вершинна (плакорна), вирів­няна поверхня межиріччя, складена лесоподібними суглинками, з роз­ораними чорноземами слабо- і середньовилугованими важкосуглинистими; в) прируслова частина вирівняної заплави з заплавними дерно­вими піщаними і супіщаними ґрунтами під пирійно-стоколосово-червонокострицевими луками.

Підурочища займають проміжне положення в ієрархічному ряду морфологічних одиниць ландшафту між фацією і урочищем. А головну роль в морфологічній будові ландшафту відіграють урочища, оскільки від їх набору і просторового розміщення залежать природні якості ландшафту.

Урочище - це ПТК, який являє собою закономірно побудовану систему генетично, динамічно і територіально пов'язаних фацій або їх споріднених груп (підурочищ), що розміщуються на одній мезоформі рельєфу. Прикладом мезоформ рельєфу є балка, яр, вододі­льна рівнина, заплава, надзаплавна тераса і т. д.

В залежності від складності морфологічної будови виділяють про­сті і складні урочища. До простих урочищ відносять ті, у яких кожний елемент мезорельєфу зайнятий тільки однією фацією. Тобто просте урочище - це ПТК, який складається тільки із фацій. Проте він суттєво відрізняється від підурочищ, оскільки прості урочища - це поєднання фацій, які розміщуються на різних елементах одної мезоформи рельєфу, в той час як підурочища об'єднують фації одного елементу мезоформи рельєфу. Прості урочища займають, як правило, порівняно невеликі площі. До складних урочищ відносять такі, у яких кожний елемент мезорельєфу зайнятий кількома фаціями. Тобто складні урочища завжди включають не тільки фації, але і підурочища.

Якщо в межах однієї мезоформи (особливо часто це спостерігається в ерозійних формах значного простягання) змінюється характер геологічних і гідрогеологічних умов (наприклад, при перетинанні балкою ділянки з близьким заляганням водоносного шару), то в цьому випадку до різних відрізків одної мезоформи будуть приурочені вже різні скла дні урочища. Наприклад: верхів'я - суха балка з остепненними луками на дернових ґрунтах, а пониззя - волога балка з опливно-зсувними схилами і злаково-різнотравно-осоковими луками на дерново-глеєвих ґрунтах. Різними складними урочищами будуть і два відрізки однієї балки, якщо один з них дренований донним яром.

Прикладами складних урочищ є: а) водно-льодовикові рівнини, складені потужними пісками, з дерново-слабопідзолистими піщаними ґрунтами під сосновими лісами зеленомошниками; б) надзаплавні тераси, складені потужними пісками, з прошарками глинистих пісків, з дерново-слабопідзолистими піщаними ґрунтами під сосновими і дубово-сосновими лісами; в) балки складного профілю в лесоподібних суглинках, пісках і строкатих глинах, з задернованими і напівзадернованими давньозсувними схилами, з плоскими днищами, іноді ускладненими донними ярами, з дерновими суглинистими ґрунтами під різнотравно-злаковими луками і насадженими сосновими лісами.

Урочища поділяють на основні і другорядні. До основних урочищ відносять ті урочища, які найбільш широко представлені в ландшафті і утворюють основу його морфологічної структури. Другорядні урочища зустрічаються значно рідше і не займають значних площ.

Основні урочища, в свою чергу, поділяють на домінантні (фонові) і субдомінантні. До урочищ-домінантів відносять найбільш поширені в ландшафті урочища, що займають більшу частину його площі і немов би утворюють його фон. Звичайно, вони є і найбільш давніми урочищами даного ландшафту. Домінантними урочищами, як правило є урочища межирічних або терасових рівнин. Урочища-субдомінанти займають меншу площу, але, на відміну від другорядних урочищ, також широко розповсюджені в ландшафті і відіграють важливу роль в його морфологічній структурі. Урочища-субдомінанти - це завжди більш молоді ПТК, ніж урочища-домінанти. Їх утворення найчастіше зв'язане з провідним геоморфологічним процесом: ерозійним - в гумідному кліматі, еоловим - в арідному і т. д.

Другорядні урочища також поділяють на дві категорії: рідкісні урочища і одиничні урочища. Частіше за все рідкісні урочища утворюються на таких ділянках, геологічна будова яких дещо відрізняється від іншої території ландшафту (наприклад, ближче до поверхні, ніж в інших частинах ландшафту, залягають вапняки). Проте рідкісні урочища зустрічаються не поодинці, а цілими "родинами". Одиничні урочища навпаки, завжди представлені в ландшафті поодиноко, а в деяких випадках навіть є унікальними.

Фації і урочища - головні одиниці морфологічної будови ландшафту. Проте в багатьох випадках виникає необхідність виділяти морфоло­гічну частину ландшафту більш високого рангу, ніж урочище, але ме­ншу за ландшафт. Це відбувається тоді, коли формуються певні сполу­чення однотипних основних урочищ, що закономірно повторюються в межах ландшафту. Проміжну між урочищем і ландшафтом морфологі­чну одиницю домовились називати місцевістю.

Місцевість - це найбільша морфологічна частина ландшафту, яка характеризується особливим варіантом сполучення основних урочищ даного ландшафту. Формування місцевостей звичайно пов'язано з варіаціями геологічного фундаменту і рельєфу.

Наприклад, моренний ландшафт з поверхні на всьому протязі складають валунні суглинки. Але на деяких ділянках під їх товщею залягають вапняки. Для цих ділянок характерні урочища безводних балок з проявом карсту і дубовими лісами. На інших ділянках, під товщею валунних суглинків, залягають водотривкі глини і для них характерні урочища балок з багатьма виходами ґрунтових вод, зсувними схилами і вільшняками вздовж струмків.

Ландшафт, таким чином, являє собою складну систему більш дріб­них ПТК - фацій, урочищ, місцевостей. Від довільно виділеної терито­рії ландшафт відрізняється тим, що дрібні ПТК, які входять до його складу, закономірно і типово повторюються на його просторі.

Дослідження ландшафту повинно починатися з дослідження мор­фологічної структури. Воно дозволяє насамперед окреслити межі ландшафтів. При цьому слід виходити із того простого положення, що доки на території виділяються одні і ті ж типи дрібних ПТК (напри­клад, урочища), вона може розглядатися як єдиний ландшафт.

Пізнання морфологічної структури ландшафту спрощує його дослідження. Воно дозволяє провадити лише вибіркове обслідування найбільш характерних представників того чи іншого типу територіальних одиниць, і встановлені для них властивості поширювати на всі інші одиниці цього типу.