Регіональна класифікація ландшафтів.

Під терміном "ре­гіональна класифікація ландшафтів" або "ландшафтне районування" розуміють процес виділення, систематизації, описання і картографу­вання ландшафтних регіонів - індивідуальних територіальних одиниць різних рангів, на відміну від класифікації ландшафтів, яка передбачає виділення типологічних територіальних одиниць.

Принципи ландшафтного районування витікають із об‘єктивних закономірностей територіальної фізико-географічної диференціації, у якій виділяють два типи - зональний і азональний. Відповідно до двох типів диференціації ПТК виділяють два ряди ландшафтних регіонів - зональний і азональний. До зонального ряду відносяться ландшафтні зони, до азонального - ландшафтні країни, провінції, області і райони.

Вищою регіональною класифікаційною одиницею є фізико-географічна або ландшафтна країна. Ландшафтні країни виділяють за належністю до великих геоструктурних одиниць - геотектур 2-го порядку і мегаморфоструктур. Ландшафтній країні відповідає клас ландшафтів і певна система типів ландшафтів, оскільки кожну ландшафтну країну перетинає кілька ландшафтних зон. Ландшафтні зони виділяють за співвідношенням тепла і вологи. Кожній з них відповідає лише один тип ландшафтів. Зони поділяють на ландшафтні підзони у відповідності із зміною співвідношення тепла і вологи всередині зони і кожній з них відповідає певний підтип ландшафтів.

Ландшафтні провінції виділяють як частини зони або підзони за ступенем континентальності клімату у зв'язку з віддаленістю від океанів і різним ступенем трансформації повітряних мас. Провінції поділяють на ландшафтні області у відповідності з відмінностями території за геологічною і геоморфологічною будовою. Області поєднують певні роди ландшафтів. І, нарешті, кожна область поділяється на ландшафтні райони - найменші регіональні таксономічні одиниці. Райони виділяють у зв'язку з місцевими відмінностями в рельєфі, ґрунтоутворюючих породах і ґрунтах. Райони поєднують певні види ландшафтів.

Таким чином, регіональною класифікацією ландшафтів є поділ ландшафтів на окремі групи у відповідності з певними індивідуальними ознаками. Основними регіональними класифікаційними категоріями ландшафтів являються: країна, зона, підзона, провінція, область, район.

Схема співвідношення індивідуальних і типологічних одиниць ландшафтного поділу території показана на мал. 1.

Мал.1. Схема співвідношення індивідуальних і типологічних одиниць ландшафтного поділу території.

3.3. Ландшафт як вузлова одиниця в ієрархії птк

Мета: вивчити ландшафт як вузлову одиницю в ієрархії ПТК, основні терміни.

План:

1.Основні закономірності просторової диференціації географічної оболонки.

2.Ландшафт як вузлова одиниця в ієрархії ПТК.

У визначенні ландшафту, що було розглянуто у першому питанні теми, підкреслюється, що ландшафт є закономірно побудованою системою локальних ПТК. З іншого боку, який у визначенні не згадується, будь-який ландшафт одночасно є частиною ПТК більшого рангу, тобто більших за розмірами і складніших за будовою регіональних ПТК - фізико-географічних районів, областей, провінцій і країн, які являють собою територіальне об'єднання або продукт інтеграції ландшафтів. Єдність цих двох особливостей просторової диференціації ландшафтів обумовлює його специфічне вузлове положення в ієрархії ПТК.

Існує дві основні закономірності просторової диференціації географічної оболонки — зональність і азональність. Зональність зумовлена нерівномірним територіальним розподілом тепла (сонячної радіації) і вологи (атмосферних опадів) і проявляється у послідовній зміні ПТК у горизонтальному або вертикальному напрямку. У якості зональних ПТК виділяють географічні пояси і природні зони. Ландшафт, як до сить значна частина природної зони, несе в собі її риси і в цьому розу мінні є зональним ПТК. Так, наприклад, зональними ознаками Димерсько-Макаровського ландшафту, що розташований в межах зони міша них лісів, є хвойно-широколистяні ліси і дерново-підзолисті ґрунти, які характерні лише для цієї зони. А зональними ознаками Трипільського ландшафту, що є сусідом Димерсько-Макаровського ландшафту, але розташований в межах лісостепової зони, є широколистяні ліси та опідзолені і типові чорноземи.

Азональність зумовлена різною тектонічною, геоморфологічною і літологічною будовою земної кори і проявляється у формуванні різних за розмірами і складністю будови ПТК в залежності від відмінностей тектонічної структури, рельєфу і гірських порід, незалежно від зональних особливостей території. У якості азональних ПТК виділяють фізико-географічні країни, області і райони. Ландшафт є складовою частиною фізико-географічного району і в цьому розумінні є азональним ПТК. Так, наприклад, Димерсько-Макаровський ландшафт сформував ся на моренно-воднольодовикових відкладах, а Музичанський ландшафт, що є його сусідом і відноситься до тієї ж самої зони мішаних лісів, - на лесових відкладах. Відрізняються вони і за рельєфом.

Ландшафт, таким чином, є продуктом формування і зональних, і азональних чинників і являється однорідним в зональному і азональному відношеннях. Ця властивість не притаманна жодному з більших за ландшафт ПТК, складовою частиною яких він являється.

Проте однорідність ландшафту в зональному і азональному відно­шеннях не виключає його внутрішню неоднорідність. Ландшафт є закономірно побудованою системою локальних ПТК. І оскільки ланд­шафт розчленовується на різні фації, урочища і місцевості він, звичайно, є внутрішньо неоднорідним. Ця неоднорідність обу­мовлюється виключно азональними факторами - поділом території на окремі ділянки, що відрізняються за рельєфом і літологічним складом гірських порід. Проте окремі морфологічні частини ландшафту (фації, урочища і місцевості), як відмічав В.Б.Сочава, не дають повної уяви про місцеву структуру географічного середовища і в силу цього не можуть розглядатися як основні таксономічні одиниці в ландшафтній ієрархії. В мозаїці фацій або урочищ ландшафту можна зустріти такі, що не типові для даного регіону. Лише всі урочища або фації ландшаф­ту, що взяті у сукупності, тобто як єдиний ландшафт, дають цілісну уяву про фізико-географічну специфіку тій чи іншої території.

Приклад, що підтверджує ствердження В.Б.Сочави, знайти неваж­ко. Так, в Димерсько-Макаровському ландшафті серед характерних для Українського Полісся урочищ моренно-воднольодовикової рівнини зустрічаються урочища лесової рівнини з опідзоленими чорноземами, що не характерні для зони мішаних лісів, але є домінуючими для північної частини лісостепової зони. В той же час у лісостеповому Трипіль­ському ландшафті серед домінуючих урочищ лесової рівнини з типо­вими чорноземами зустрічаються урочища моренно-воднольодовикової рівнини, що не характерні для лісостепової зони і сформувались біля межі з Поліссям внаслідок впливу талих льодовикових вод.

Такої ж думки притримувався і М.А.Солнцев, якій відмічав, що окремі фації і урочища не оригінальні в тому розумінні, що генетично сходні одиниці побудовані, в цілому, однаково і багато разів повторю­ються у ландшафті. Ця обставина має дуже велике значення, оскі­льки дає можливість вивчати не всі конкретні фації або урочища, а ли­ше окремих представників із кожного типу, що зустрічаються в даному ландшафті. При вивченні більших за ландшафт регіональних одиниць, навпроти, необхідно застосовувати індивідуальний підхід, а типологічний підхід грає вторинну роль або практично втрачає значення. Проте маючи справу з ландшафтами, потрібно звертати увагу як на індивідуа­льні риси кожного з них, так і на типологічні особливості різних груп ландшафтів, у які вони поєднуються. При вивченні ландшафту, таким чином, у найбільшій мірі поєднується обидва підходи до вивчення ПТК: і "зверху" (дедуктивний) - тобто від загального до окремого, і "знизу" (індуктивний) - від окремого до загального.

Основні властивості ПТК, їх структура, функціонування, динаміка, еволюція найбільш повно розкриваються при дослідженні ландшафтів. В комплексах цього рангу можна прослідкувати складні і різноманітні потоки речовини і енергії і між вертикальними, і між горизонтальними системами географічних зв'язків. Але, якщо первинною ланкою для аналізу вертикальних зв'язків слугує фація, то горизонтальні зв'язки можна виявити лише при дослідженні ландшафту як цілого.

Ландшафт, таким чином, займає вузлове положення на стику регіональної і локальної розмірностей. Він є завершальною ланкою в регіональній диференціації і вихідним об'єктом для аналізу локальних ПТК, що його складають. Звідси слідує наступне визначення:

основною, вузловою одиницею в ієрархічній структурі ПТК є ландшафт. Це пояснюється тим, що ландшафт, з одного боку, є складовою частиною більших за розмірами і складніших за будовою регіональних ПТК - фізико-географічних районів, областей, провінцій і країн, які являють собою територіальне об‘єднання або продукт інтеграції окремих ландшафтів. А з іншого боку, ландшафт сам складається із менших за розмірами і простіших за будовою локальних ПТК - місцевостей, урочищ, фацій.