7.5.3. Особливості вирощування щепленого садивного матеріалу

Одним з найбільш розповсюджених способів виробництва садивного матеріалу деревних рослин із збереженими цінними сортовими і формовими материнськими ознаками є вирощування щеплених саджанців. Вирощування щепленого садивного матеріалу, головним чином, використовується для виробництва саджанців плодових сортів і декоративних форм деревних рослин. Отримують такий садивний матеріал вегетативного походження шляхом трансплантації прищепи - необхідного сорту (форми) на підщепу. Зазвичай, у якості підщеп в розсадниках використовують сіянці та насіннєві і живцеві саджанці масової репродукції або так звані дички. Підщепами для виробництва щепленого садивного матеріалу, як правило, слугують рослини того ж виду або роду, що і прищепа – горобина звичайна для вирощування горобини плакучої форми, шипшина - для троянд, бузок і яблуня - відповідно для виробництва їх культурних сортів. Вони повинні відповідати ряду вимог:

- бути біологічно сумісними з прищепою (належати до одного і того самого виду, рідше роду);

- забезпечувати біологічне зростання тканин після щеплення (змикання тканин калюсу підщепи і прищепи);

- бути пристосованими до несприятливих умов зовнішнього середовища, шкідників та хвороб.

Успіх щеплення, в значній мірі, залежить від:

- своєчасності проведення трансплантацій (треба чітко знати час початку сокоруху);

- підбору способу та виду щеплення і ретельності його проведення;

- правильного вибору компонентів щеплення (підщепи та прищепи).

Компоненти щеплення впливають один на одного. Підщепа впли­ває на ріст і довговічність прищепи, врожайність та декоративність порід, три­валість вегетаційного періоду рослин тощо.

Зокрема, правильним підбором підщепи та прищепи можна досягнути:

- отримання низькорослих рослин і прискорення плодоношення (у разі використання відповідно: низькорослих і слабих за ростом підщеп);

- скорочення тривалості вегетаційного періоду (шляхом щеплення субтропічних вічнозелених рослин на одновидові листопадні. Наприклад: щеплення лимона, грейпфрута, апельсина на дикий лимон);

- підвищення морозостійкості (за рахунок підщепи, яка уповільнює або взагалі припиняє вегетацію взимку).

Характер впливу прищепи на підщепу вивчено недостатньо.

Технологічні особливості виробництва щепленого садивного матеріалу обумовлюються способом трансплантації (аблактування, окулірування або копулірування) та місцем проведення щеплення – в зону кореневої шийки або штамб.

Плакучі та кулясті форми деревних рослин вирощують шляхом щеплення в штамб, а пірамідальні та види, що відрізняються високою декоративністю і забарвленістю листя – щепленням в кореневу шийку. Тому для виробництва саджанців з плакучою або кулястою формою крони використовують у якості підщепи рослини з штамбом певної висоти достатньою кількістю пагонів, на які трансплантують прищепу (вічка або живці). В подальшому пагони, що розвиваються з прищеп слугують основою для формування крони бажаної форми.

У разі вирощування саджанців з пірамідальною кроною або рослин з особливою декоративністю листя, щеплення здійснюють в зону кореневої шийки підщепи. Після приживлення прищепи (краще до або після появи пагона - окулянта), усю частину підщепи, яка знаходиться вище місця щеплення, зрізають, а штамб і крону майбутнього саджанця формують з пагонів прищепи.

Декоративні чагарники формують як в кущовій, так і в штамбовій або напівштамбовій формі. При формуванні їх у виді куща щеплення роблять в кореневу шийку, а крону формують з пагонів прищепи таким же чином, як у звичних (насіннєвих або живцевих) чагарників. При вирощувані штамбових і напівштамбових саджанців чагарників їх штамбова частина може формуватися як з підщепи (у дерев з кулястою і плакучою формами і троянд), так і з частин прищепи (у плодових, кущових троянд і дерев з пірамідальною кроною). Щепленням в зону кореневої шийки вирощуються як штамбові, так і кущові саджанці бузку (мал. 7.53).

Усі види щеплень здійснюють у періоди весняного (висхідного) або літнього (низхідного) сокорухів. Щеплення плодових порід сплячим вічком виконують, частіше всього, у час пізно літнього сокоруху, після завершення росту підщеп ( середина липня), а троянд і бузку – дещо пізніше (липень - серпень).

Поле дичок Поле окулянтів 1-го року вирощування

Місце окулірування

Весна Літо Весна Осінь

Поле окулянтів 2-го року Поле окулянтів 2-го року

вирощування (кущова форма) вирощування (штамбова форма)

Весна Літо Весна Літо

Рис. 7.53. Схема формування деревних декоративних саджанців кущової та штамбової форми

Для окулірування плодових і бузку вічка нарізають з середньої частини пагона, а для троянд – добре сформовані вічка з пагонів, що відцвіли. Вічка з сильнорослих не квітучих пагонів не використовують, оскільки з таких бруньок виростають саджанці, які не утворюють квітів.

Формування штамбових підщеп карагани деревовидної (для вирощування плакучих форм), глодів і смородини золотистої проводять шляхом садіння їх на пень під час другого року вирощування шкілці. З пагонів, які виростають з „пеньків” вибирають найсильніший і вже з нього за допомогою пагонів потовщення формують штамб необхідної для щеплення висоти та товщини.

Прищепи (живці, вічка) заготовляють з апробованих декоративних рослин і плодових дерев районованих сортів. Саджанці плодових у шкільному відділенні вирощують упродовж 2 - 3 років, а декоративних від 2-х років і більше. Висаджені дички (сіянці або саджанці) окулірують влітку сплячим вічком (переважна більшість плодових і значна кількість декоративних рослин) і весною брунькою, що проростає або щеплять живцем (копулірують) весною. Ці роботи виконують у так званому полі дичок. Поле, на якому з прищепленого вічка вес­ною наступного року розвивається пагін культурної рослини, крона на штамбі, а також формується штамб однорічних саджанців і продовжується формування штамба підщеп, називають полем окулянтів однорічок або полем щеплених саджанців першого року вирощування. Роботи третього року вирощування щеплених декоративних і плодових деревних рослин (формування штамба, закладання і формування крони) проводять у полі окулянтів (щеплених саджанців) другого року вирощування (окулянтів - дворічок).

Поле дичок. Дички висаджують – залежно від району розміщення розсадника – восени або навесні. У районах з достатнім зволоженням і стійким сніговим покривом взимку, а також на легких за механічним складом ґрунтах висаджувати дички доцільніше восени після листопа­ду або штучної дефоліації. Доцільність осінніх посадок зумовлена більш розтягнутими агротехнічними строками і меншою зайнятістю робітників у цей період.

Навесні, до початку сокоруху, найкраще висаджувати дички в по­сушливих районах і на важких ґрунтах. Запізнення з весняним висаджуванням знижує приживлюваність дичок і може стати причиною їх поганого розвитку. Для садіння в шкілку відбирають дички без ознак підмерзання, з рівним стовбурцем (штамбом) і добре розгалуженою кореневою системою. Перед висаджуванням підрізають корені сіянців до 12-18 см, а саджанців до 20 – 25 см, у перших зрізують стовбурець на висоті 20-25 см і видаляють пошкоджені пагони у других, змочують кореневу систему у сметаноподібній бовтанці і прикопують на тимчасове зберігання.

Підщепи - сіянці в поле дичок висаджують залежно від особливостей технології та цілей вирощування з традиційним (прямокутнім) розміщенням садивних місць за схемою 80 - 100 х 30 - 50 см. У разі використання в якості підщеп саджанців, виробництво штамбового щепленого садивного матеріалу краще здійснювати в комбінованих шкілках. Для маркування садивних місць при ручному садінні використовують шнури з позначками, які визначають відстань між дичками в ряду і ширину міжрядь. Дички саджають під лопату або за допомогою садивної машини СШН-3. Глибина висаджування повинна бути такою, щоб коренева шийка дички розміщувалася, на рівні поверхні землі або на 1 - 2 см нижче (при садінні восени). Перед засипанням землею корені дичок розправляють, а після садіння рослини поливають.

Догляд за дичками передбачає підгортання їх після висаджування ґрунтом на висоту 10 - 15 см. Це сприяє розпушуванню ґрунту, ущільненого під час садіння, збереженню вологи у прикореневому шарі, захищає прищепи від низьких температур і створює сприятливі умови для їх приживлювання.

За вегетаційний період у школі проводять 4 - 6-разове (механізоване) розпушу­вання ґрунту у міжряддях, 3 - 4-разове ручне знищення бур’янів в ряду та 1 - 2-разове підживлення рослин. Весняне окулірування вічком, що проростає і копулірування живцем, здійснюють в період інтенсивного висхідного сокоруху, а до щеплення сплячим вічком приступають після закінчення росту підщеп. Раніше від інших закінчують ріст прищепи сливи, вишні звичайної, черешні, дещо пізніше –груші, яблуні, абрикосу, а пізніше за усіх – вишні магалебської.

За кілька днів до окулірування ґрунт у міжряддях розпушують та підгорають рослини, а напередодні – розгортають дички та очищають штамбики від землі і пагонів на висоту 12 - 15 см. Перед окуліруванням місце щеплення про­тирають вологою ганчіркою. Щеплення проводять з використанням найбільш придатного для щеплених рослин способом (табл.7.30).

Таблиця 7.30