Документація кабінету переливання компонентів і препаратів
Папка в допомогу лікарю, що переливає трансфузійні середовища з інструкціями і методиками проведення основних досліджень і надання допомоги при ГТУ.
Журнал реєстрації переливання трансфузійних середовищ ф. 009/о (наказ МОЗ України № 184 від 26.07.99р.)
Лист реєстрації переливання трансфузійних середовищ ф. 005/о (наказ МОЗ України № 184)
Протокол переливання крові і її компонентів ф. 003-5/о (наказ МОЗ України № 184)
Журнал реєстрації температурного режиму збереження компонентів і препаратів крові за формою:
Послідовність дій при визначенні групи крові:
На стандартну тарілку наноситься по 2 краплі кожної сироватки 2-х серій. Ці сироватки готує станція переливання крові. Тітр сироватки вказує на його гемаглютинуючі здібності, а серія – дату виготовлення.
Досліджувальна кров домішується в стандартну сироватку із розрахунку 1:10 чистим предметним склом із краплі на пальці після проколу голкою. Температура в приміщенні +14 +25˚С, наслідки зараховуються через 5 хвилин при помішуванні окремими паличками та при поколихуванні тарілки.
Аглютинація проявляється утворенням темно-рожевих зерен чи піску на світлому запальному фоні. Через 2 хвилини до краплі додають краплю фізіологічного розчину, після чого виставляється групова належність.
Групи крові:
0 ( І ) – аглютинація не настала ні в одній із стандартних сивороток,
А ( ІІ ) – аглютинація відбулася із сивороткою 0 ( І ) та В ( ІІІ ) груп, а з сивороткою А ( ІІ ) нема,
В ( ІІІ ) – аглютинація відбулася із сивороткою 0 ( І ) і А ( ІІ ),
АВ ( ІУ ) – аглютинація із сиворотками 0 ( І ), А ( ІІ ) і В ( ІІІ ) відбулася, АВ ( ІУ ) не відбулася. Тоді проводиться ще раз із сивороткою АВ ( ІУ ), яка не містить групових аглютининів. Відсутність аглютинізації в цій контрольній групі дає можливість зробити висновок, що це дійсно група АВ ( ІУ ).
При наявності панаглютинації та відсутністі можливості визначити групу крові по системі АВ0, кров хворого підлягає обов’язковому направленню на станцію переливання крові.
Послідовність дій при визначенні резус належності:
до сухої пробірки ємкістю 5 мл по стінці наноситься капля резус-реагенту
додається капля досліджуваної крові
повільно змішується вміст пробірки
в пробірку додають 2-3 мл фізіологічного розчину
визначається результат.
Визначення резус-належності із застосуванням резус - реагенту (експрес-метод): резус-реагент готується станцією переливання крові із донорської крові групи АВ ( ІУ ) і застосовується для визначення резус - належності крові незалежно від групи досліджуваної крові.
Біля ліжка хворого резус-належність визначається експрес-методом на площині без підігріву.
Кров резус-позитивна – аглютинація легко розглядається у вигляді червоних зерен на прозорому, майже безкольоровому фоні речовини в пробірці.
Кров резус-негативна – в пробірці видно рівномірно зафарбована в рожевий колір речовина, яка незначно опалесцирує.
В умовах лабораторії дослідження проводять:
А) методом конглютинації із застосуванням желатини,
Б) за допомогою універсального реагента антирезус в пробірках з 33% поліглюкіном,
В) метод аглютинації в сольовому середовищі із допомогою сироватки, яка вміщує резус-антитела,
Г) за допомогою антиглобулінового тесту.
При всіх методах визначення резус-належності обов’язкова постановка контролю на можливу аутоаглютинацію, тобто з 10% желатином. При застосуванні експрес-метода на площині без підогріву використовують розчин альбуміну, який додається в комплекті із сироваткою.
Загальні правила переливання крові.
- Цільна кров та її компоненти повинні переливатися тільки тієї групи та резус-належності, яка є у реципієнта.
- В усіх випадках абсолютним показанням перед переливанням крові проводиться проба на індивідуальну сумісність крові по АВ0 та резус-належності, біологічні проби.
- Перед переливанням крові та її замісників лікар повинен переконатися в придатності середовища для переливання та в ідентичності визначення групи крові, резус-належності донора та реципієнта.
- Для цього проводиться візуальний контроль пляшки чи контейнера із кров’ю та її компонентів – герметичність упаковки, правильність паспортизації.
- Макроскопічна оцінка якості консервованої крові та її компонентів в основному зводиться до виявлення бактеріального забруднення, наявності згустків, гемолізу. Критерії придатності крові чи еритроцитарної маси для переливання: прозорість плазми, відсутність муті, пластівців, ниток фібрину, виразного гемолізу, рівномірність прошарку глобулярної маси та відсутність в ній згустків, наявності чіткої межі між глобулярною масою та плазмою. При бактеріальному забрудненні еритроцитарної маси: колір плазми стає тьмяним, сіровато-бурого відтінку, вона губить свою прозорість.
- Забороняється переливати донорську кров та її компоненти при відсутності обстеження на ВІЧ, антиген гепатиту “В” та сифіліс.
Перед переливанням крові та її компонентів необхідно провести слідуючі обстеження:
- визначити групову належність крові реципієнта по системі АВ0 та звірити результати із даними історії хвороби,
- визначити групову належність крові донора і звірити з даними етикетки контейнера крові,
- провести пробу на сумісність у відношенні груп крові донора та реципієнта по системі АВ0, резус-фактору,
Проба на індивідуальну сумісність по групах крові:
- АВ0 виконується із сироватками крові реципієнта, які одержують після центрифугування чи відстою. Сироватка придатна на протязі 2 днів при зберіганні її в холодильнику.
- На білу платівку наносять 2-3 краплі сироватки хворого, додають в 5 разів меншу краплю крові чи еритроцитів донора.
- Кров змішують коливаючи платівку.
- Результат очікують через 5 хвилин. Відсутність аглютинації еритроцитів донора свідчить про сумісність крові донора та реципієнта у відношенні груп АВ0.
- Наявність аглютинації вказує на несумісність та недопустимість переливання даної крові.
Проба на сумісність по резус-фактору: проводиться в пробірці при 46-48ºС на протязі 10 хвилин.
- На дно пробірки поміщають 1 краплю еритроцитів донора, відмитих десятикратним об’ємом розчину хлористого натрію, потім додають 2 краплі підігрітого до розжиження 10% розчину желатину і 2-3 краплі сироватки хворого.
- Вміст пробірки перемішують шляхом встряхування та поміщають на водяну баню.
- Додають 5-8 мл ізотонічного розчину хлористого натрію, перемішують 1-2 разовим перевертанням пробірки.
Якщо вміст пробірки залишається рівнозафарбованим, опалісцує і в ній не спостерігають аглютинацію еритроцитів, кров донора сумісна з кров’ю хворого у відношенні резус-фактора.
Біологічна проба проводиться незалежно від швидкості та введення ( струмно чи крапельно ). Дорослим переливають 15 мл, дітям в залежності од віку переливають 5-15 мл крові ( еритроцитарної маси, плазми ), а потім на протязі 3 хвилин спостерігають за станом хворого.
При відсутності кліничних проявлень реакцій чи ускладнень ( прискорення частоти пульсу, дихання, поява задишки, гіперемії лиця ) вводять знову 5 -15 мл крові та спостерігають 3 хвилини.
Відсутність реакції у хворого після 3-х разової перевірки є основою для продовження трансфузії.
В тих випадках, коли стан хворого погіршав ( хворий занепокоєний, з’явився жар, стискання в грудній клітці, біль в попереку, череві, голові ) може супроводжуватися зниженням АТ, прискоренням пульсу, дихання, появою блідості, а потім ціанозу обличчя, необхідно припинити переливання крові перетисненням системи, а підключити сольовий розчин, в подальшому встановлюється причина ускладнення та розробляється план лікувальних заходів.
Після переливання контейнер чи пляшка із залишками трансфузійного середовища зберігається на протязі 2 діб у холодильнику.
Реципієнт після переливання крові на протязі 2 годин знаходиться на ліжковому режимі, вимірюється температура тіла, АТ, контроль сечі, загальний аналіз крові та сечі.
Техніка підготовки крапельниці:
- для в/введення в гумову пробку чи місце визначине на флаконі вводять дві голки – одну довгу ( із мандреном ), другу – коротку, з’єднану із системою.
- Флакон перевертають доверху дном, підвішують у штатив. Заповнюють крапельницю до ½ об’єму речовиною так, щоб в системі не було домішку. Коли речовина витікає постійною однаковою струєю із канюлі – це є ознакою відсутності повітря в системі.
- Коли система підготовлена, проводять пункцію вени та приєднують голку з канюлею.
Розчини повинні бути підігрітими, обов’язково стерильними, із обов’язковим дотриманням строку придатності. Швидкість введення може бути різною, але частіше всього – від 6-8 крапель до 30-40 крапель за хвилину. Кількість введення залежить од важкості стану хворого, для дітей обов’язково враховувати вік.
Після закінчення вливання медична сестра розбирає систему, занурює її в розчин для дезінфекції, а потім промиває її.
Частіше всього ін’єкцію проводять у вени ліктьового згибу; якщо вони погано виражені, то використовують вени кисті рук та нижніх кінцівок. У маленьких дітей проводять пункцію вен голови.
У лежачому стані під лікоть підкладають тверду подушку, завернуту в стерильну серветку; вище на 8-10 см місця передбачуваного проколу накладають джгут, внаслідок чого сповільнюється відтік крові і вона стає добре відчутною та помітною. Напруженість вени посилюється при рухах пальців кисті, тому хворого заставляють зжимати та розжимати кулак. Джгут накладають так, щоб його можна було легко розпустити.
Пункцію вени можна зробити одно моментно або в два етапи. При одномоментній внутрішньовенній пункції голку встановлюють під гострим кутом до шкіри зрізом, доверху над веною по направленню току крові і рішучим рухом проколюють шкіру та стінку венозного стовбуру одночасно. Подальше проводять голку ще на 5-10 мм паралельно проекції вени.
При двуетапній пункції вени голки встановлюють під гострим кутом до поверхні шкіри зрізом доверху і проколюють тільки шкіру, а потім проштовхують її паралельно вені і енергійним рухом проколюють її стінку. Як тільки в канюлі з’явилася кров, необхідно голку просунути по ходу вени на 5-10 мм. До канюлі приєднують систему для переливання.
Після введення лікарської речовини перекривають систему. Потім швидким рухом витягають голку. Місце проколу змазують 96% спиртом та притискують стерильним тампоном. Хворому необхідно тримати руку в зігнутому стані 3-5 хвилин.
Ускладнення:
флебіт та тромбофлебіт;
інфільтрація розчином або некроз підшкірно-жирової клітковини;
пошкодження нервових стовбурів;
пошкодження артерії чи тромбоз.
Симптоми тромбозу – біль, шкіра біля ушкодженої артерії блідніє, крововиливи, набряк, посиніння, кінцівка холоднішає, зникає пульс нижче місця введення ліків. Лікування хірургічне.
повітряна емболія;
пірогенна реакція.
Необхідно пам’ятати, що деякі лікарські речовини ( наприклад, 10% розчин кальцію хлориду ) при попаданні під шкіру та в оточуючі тканини викликає різкий біль, подразнення шкіри, а також некроз. В таких випадках необхідно зупинити введення речовини, і не витягуючи голку – промити простір біля вени 10-20 мл 0,25-0,5% розчином новокаїну. Якщо про попадання розчину в підшкіряну клітковину встановлено пізніше, то тоді необхідно застосувати новокаїнову блокаду, зігріваючий компрес, ввести лідазу, яка теж прискорює розсмоктування.
ЛІТЕРАТУРА
1. Щуліпенко І.М. Загальний і спеціальний медичний догляд за хворими з основами валеології. К., "КИЙ".- 1998. – С. 89-96, 218-227.
2. Нетяженко В.З., Сьоміна А.Т., Присяжнюк М.С. Загальний та спеціальний догляд за хворими. - К.:Здоров’я, 1993. - С. 175, 183-189, 214-216, 220.
3. Мухина С.А., Тарновская И.И. Общий уход за больными. – М.: Медицина, 1989. – С. 183-189.
4. Мухина С. А., Тарновская И. И. Общий уход за больными – М.: Медицина, 1989. – С. 190-196.
5. Пропедевтика внутрішніх хвороб /Децик Ю.І., Нейко Є.М., Пиріг Л.А. та інш. за ред. Ю.І.Децика.- К.: Здоров’я, 1998. - С. 209-214.
Тема № 3. Реанімаційні заходи у хірургічних хворих.
ТЕМА: ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ “ТРІЙНОГО ПРИЙОМУ” ПО ЗАБЕСПЕЧЕННЮ ПРОХІДНОСТІ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ:
1) закидання голови дозаду.
2) зміщення нижньої щелепи допереду.
3) відкривання рота
ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ “ТРІЙНОГО ПРИЙОМУ” ПО ЗАБЕСПЕЧЕННЮ ПРОХІДНОСТІ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ
МЕТА: вміти провести закидання голови дозаду
ПРЕДМЕТИ ТА ОБЛАДНАННЯ:
Манекен
ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ:
потерпілого покласти на тверду рівну поверхню (якщо на м’якій поверхні – під грудну клітку твердий щит)
під шию та плечі підкласти валик
одна рука реаніматора (однойменна тій половині тіла, у якої розмістився рятівник) підводиться під шию потерпілого
друга рука реаніматора розміщується на лобі
виконуються сполучені рухи обох рук, розгинаючи голову та відводячи її дозаду.
при травмі голови, шийного відділу хребта необхідно голову, шию та грудну клітку утримувати в одній площині, щоб не нанести додаткову травму.
ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ ЗМІЩЕННЯ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ ДОПЕРЕДУ
МЕТА: вміти провести зміщення нижньої щелепи допереду
ПРЕДМЕТИ ТА ОБЛАДНАННЯ:
Манекен
ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ:
Підхватити вступну гилку нижньої щелепи вказівним, середнім та безіменним пальцями обох рук.
Великі пальці впираються в підборіддя
Нижню щелепу виводять допереду на стільки, щоб верхні та нижні зуби розмістились в одній площині.
ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ ВІДКРИВАННЯ РОТА
МЕТА: вміти відкрити рот
ПРЕДМЕТИ ТА ОБЛАДНАННЯ:
Манекен
ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ:
реаніматор розташовується збоку від потерпілого у головного кінця
вказівний палець вводять у кут рота потерпілого
надавлюють в напрямку до проти розташованим верхнім зубам.
великий палець розміщують рядом з вказівним пальцем
протискують великий палець в напрямку до верхніх зубів та відкривають рота.
Техніка виконання відкривання рота різними способами
ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ ШТУЧНОЇ ВЕНТИЛЯЦІЇ ЛЕГЕНІВ
МЕТА: вміти провести на фантомі штучну вентиляцію легенів “рот до рота”
ПРЕДМЕТИ ТА ОБЛАДНАННЯ:
Манекен;
Марлева серветка
ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ:
– реаніматор робить глибокий вдих
– щільно притискається своїми губами до відкритого роту потерпілого та вдуває повітря в його легені
- ніс потерпілого закривається пальцями або щокою рятівника