16. Антропологічний (біологічний) напрям у кримінології. Характеристика і представники.

Серйозні прогалини класичної школи дали певний поштовх до розвитку антропологічного напрямку кримінологічної теорії, одним з перших представників якого став італійський тюремний лікар-психіатр Ч. Ломброзо.

Проведені Ч. Ломброзо дослідження особистості, організму осіб, що скоїли злочини, призвели до формування так званої теорії природженого злочинця. Основні ідеї цієї теорії зводилися до наступних положень: злочинцем, що є особливим природним типом, не стають, а народжуються; причина злочинності закладена не в суспільстві, а в самому злочинця; для природженого злочинця характерні особливі фізіологічні, психологічні і навіть анатомічні властивості. Останні при цьому розрізняються в залежності від злочинної спрямованості особистості на вчинення вбивств, згвалтувань, посягань на власність. Подібні погляди призводили до висновків про необхідність позасудових процедур виявлення та ізоляції природжених злочинців.

Незважаючи на наукову неспроможність даних положень, підтверджену численними дослідженнями, навряд чи слід оцінювати їх лише негативно. Ломброзо і його послідовники вперше приділили особливу увагу особистості злочинців, розробці антропологічного методу їх ідентифікації. Та й сама теорія природженого злочинця поступово трансформувалася в біосоціальну, що наочно проявилося в працях послідовників Ч. Ломброзо.

Так, досить широке поширення набула теорія клінічної кримінології (небезпечного стану особистості), що пояснює злочинність внутрішньо властивою окремим індивідам схильністю до злочинів. Такі схильності, на думку французького вченого Пінателя, визначаються за допомогою особливих тестів, а також аналізу професії, способу життя, поведінки особистості. Корекція поведінки потенційних або реальних злочинців може, на думку представників даної школи, здійснюватися з використанням електричним струмом, хірургії, стерилізації, кастрації, медикаментозного впливу.

Представники теорії конституційного схильності до злочину (Кречмер, Шелдон, подружжя Глюк та ін) пов'язували вчинення злочинів з роботою залоз внутрішньої секреції, що впливає як на зовнішність (фізичну конституцію), так і на психіку людини.

Як заходи боротьби зі злочинністю вони пропонували, поряд із застосуванням хімічних препаратів, приміщення потенційних злочинців у спеціальних таборах для прищеплення умінь і навичок суспільно корисної поведінки.

Близькі до ідей Ломброзо опинилися і концепції розумової відсталості злочинців (Годдард), їх спадкової схильності (Кінберг, Лонг та ін.) В основі цих концепцій лежали дослідження поведінки декількох поколінь близьких родичів; ідентичних та неідентичних близнят; впливу на поведінку зайвих чоловічих хромосом.

Однак всі ці положення, які не враховують соціальних чинників злочинності, не витримують критики подальших наукових досліджень, проведених як генетиками, так і соціологами, психологами, кримінології.

Разом з тим навряд чи правильно абсолютне ігнорування біологічних, а точніше біосоціальних концепцій злочинності. Багато хто з них дають цікавий матеріал для сучасних кримінологів, що розглядають людину як єдність біологічного і соціального, а формування особистості злочинця – як результат впливу соціальних факторів (причин поведінки) на біологічну структуру, яка виступає лише певної передумовою (умовами) подальшого поводження.