40. Особливості генези особи злочинця

Генеза особи злочинця, тобто процес її становлення та розвитку, що розкриває детермінанти її форму­вання. Такий інтерес зникає, коли ця особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Отож, антисуспільні власти­вості, що характеризують особу злочинця, існують до зло­чину й зумовлюють його скоєння, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після тау зв'язку з вчиненням

нею злочину⁵³. Отже, початковий момент появи "особи злочинця" збігається з фактом вчинення злочину.

Вона припиняє своє існування після відбуття засудженим покарання за вчинений злочин, а саме після досягнення цілей покарання, після втрати ним властивості суспільної небезпеч­ності. Як свідчить практика, трапляється, що виправлення за­суджених може й не відбутися. Однак навіть у такому разі слід говорити не про особу злочинця, а про особу, що становить потенційну небезпеку для суспільства, у зв'язку з чим над нею встановляється адміністративний нагляд і щодо неї застосо­вуються інші превентивні заходи.

41. Психічні аномалії і їх значення при вчиненні конкретного злочину

Психічні відхилення найчас­тіше зустрічаються у неповнолітніх, рецидивістів, осіб, які вчиня­ють тяжкі злочини проти особи (вбивства, тяжкі тілесні ушкоджен­ня, зґвалтування), хуліганство, дезадаптивні та ситуаційні злочини.

До психічних відхилень і аномалій (граничних станів) судово-психіатрична експертиза відносить: психопатію, психопатичні ста­ни, шизофренію в стійких формах, травми центральної нервової системи, хронічний алкоголізм, наркоманію та інші форми психіч­ної патології, які не виключають осудності. Подібні відхилення у багатьох випадках поєднуються з соціально-психологічною дефор­мацією особистості. Вони, як правило, мають набутий характер або одержані під час пологів, внаслідок перенесених травм, різного роду захворювань.

Психологічні захворювання значно поширені серед населення. Так, у 50-ті роки XX ст. було орієнтовно не менше 50 млн тільки клінічно виявлених і взятих на облік психічно хворих; у 70-ті роки їх кількість досягла 68-72 млн у всьому світі. За даними вибірко­вих досліджень, серед злочинців в Україні і Росії було виявлено в 80-90 роки XX ст. приблизно 30% осіб, страждаючих на психічні аномалії. Це свідчить про те, що останнім часом збільшується як кількість осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння у стані нео­судності, так і кількість злочинів, суб'єкти яких, будучи осудними, є психічно хворими.

Наявність психічних відхилень у конкретної особи не завжди свідчить про те, що вони зіграли провідну роль в її протиправній поведінці. Вони проявляються в іншому: перешкоджають розвит­ку соціально корисних властивостей особи, ослаблюють механіз­ми внутрішнього самоконтролю, слугують поштовхом до реалізації неправомірних дій. Говорячи узагальнено, вони не сприяють про­цесам соціалізації людини, правильному формуванню її особис­тості. Нервово-психічні захворювання потерпілих від злочинів збільшують їх віктимність.

Відзначаючи взагалі певний вплив психічних аномалій на пове­дінку людини, необхідно відмітити, що вони автоматично не призво­дять до вчинення злочину. На індивідуальному рівні можна говори­ти тільки про імовірності вчинення злочину особою з такими анома­ліями. Причому кримінально караній поведінці сприяють не психічні аномалії самі по собі, а ті психологічні особливості індивіда, які фор­муються під їх впливом. Тому криміногенність властива не першим явищам, а другим. При цьому психічні аномалії є не причинами, а умовами злочинної поведінки, впливаючи переважно не стільки на факт вчинення злочину, скільки на вид діянь, орієнтуючи останні у бік насильницьких або дезадаптивних злочинів.