36. Методи дослідження латентної злочинності

До загальних методів належать: виявлення громадської думки про стан латентної злочинності; експертна оцінка при опиту­ванні спеціалістів; вивчення документів правоохоронних органів, фінансово-ревізійного контролю, медичних закладів та ін.

Спеціальні методи - це, зокрема, такі: аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення до роз­криття та прийняття санкцій; екстраполяція; системно-структур­ний аналіз тощо.

37. Стан і тенденції злочинності в Україні на сучасному етапі

38. Поняття «особа злочинця» і суміжні поняття

Осо­ба злочинця — це сукупність істотних і стійких соціальних вла­стивостей і ознак, соціально значущих біопсихологічних особ­ливостей індивіда, які, об'єктивно реалізуючись у конкретно­му вчиненому злочині, надають вчиненому діянню характер суспільної небезпечності, а винній в ньому особі — властивість суспільної небезпечності, в зв'язку з чим вона і притягається до відповідальності, передбаченої кримінальним законом.

Особа людини – це система соціально-психофізіологічних властивостей і якостей, в який відображені зв’язки та взаємодія людини із соціальним середовищем через практичну діяльність.

39. Структура особи злочинця

Соціально-демо­графічні ознаки; особистісно-рольові властивості; соціально-пси­хологічні якості; риси правової і моральної свідомості; психічні відхилення і аномалії; кримінально-правові ознаки; загальнозна-чущі позитивні людські якості.

Соціально-демографічні ознаки містять у собі відомості про стать, вік, рівень освіти, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, місце проживання, належність до певної соціальної групи та інші дані про соціальний статус осіб, які вчиняють злочини. Перелічені ознаки самі по собі не є криміногенними; вони, взяті окремо, не характеризують конкретну особу як злочинця. Разом з тим вони, взяті у великій сукупності на рівні злочинності взагалі або на рівні окремого виду злочинів і піддані статистичній обробці у зіставленні з даними офіційної демографічної статистики, містять цінну кри­мінологічну інформацію про особу злочинців. При такому зістав­ленні встановлюються зв'язки особи злочинця з типовими харак­теристиками всього суспільства.

Особистісно-рольові властивості полягають у такому. Поведінка людини залежить, по-перше, від соціальних позицій, яких вона додержуєть­ся у суспільстві; по-друге, від розуміння і виконання нею власних рольових обов'язків і функцій, що випливають з даних соціальних позицій. Людина в суспільстві займає низку позицій і виконує (при­наймні зобов'язана) виконувати різні «ролі».

Не всі соціальні позиції, не всі види реальної рольової поведінки мають однакове значення при вивченні особи злочинця, а тільки ті (насамперед) соціально-рольові ситуації, які справляють криміно­генний вплив на поведінку людей. Як приклад останніх необхідно назвати такі ситуації: а) людина ухиляється від деяких соціальних позицій, які дозволили б їй глибоко ознайомитися з соціальними і правовими нормами; б) вона не може або не бажає сумлінно вико­нувати вимоги, що випливають з тієї або іншої соціальної позиції; їй це не під силу; в) людина займає такі позиції, які прямо дикту­ють злочинну поведінку (вона є членом злочинної групи); г) вона одночасно займає такі позиції, які пов'язані з суперечливими вимо­гами

Соціально-психологічні якості. Будь-яка соціальна реакція людини, весь лад її життя залежать від тих особливостей особи, які сформувалися на базі її психічних станів і процесів у ході власно­го соціального досвіду: від спрямованості її особистості, мотива­ційної сфери, від потреб і прагнень, установок та інтересів, тобто від системи її ставлень до дійсності.

Всі перелічені соціально-психологічні компоненти людини щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, мають свої особливості. Спрямованість їх особистості — антисоціальна; мо­тивація їх поведінки — анархічна, егоїстична, цинічна, корисливо-здобувна. їх потреби — соціально невиправдані і особистісно не­обгрунтовані, відрізняються «бідністю», мають перекручений харак­тер; способи їх задоволення — такі, що суспільно засуджуються. Взагалі їх особистісні установки та інтереси не збігаються з інте­ресами і цілями суспільства та переважної більшості його членів. Деяким з них притаманне психологічне відчуження, що відобра­жається у відсутності емоційних контактів з людьми і специфічно­му сприйнятті навколишнього світу як чужого та ворожого їм.

Риси правової і моральної свідомості. Правова свідомість — одна з форм суспільної, а звідси й індивідуальної свідомості — відображає ставлення людей до чинного права, показує знання міри їх поведінки з точки зору прав і обов'язків, законності і правопо­рядку. В основі правосвідомості лежать порядність, обов'язок і внутрішня дисципліна волі, взаємна повага і довіра громадян один до одного, до влади, а влади — до громадян. Правосвідомість — це вміння поважати право і закон, добровільно виконувати державні обов'язки і особисті зобов'язання, будувати життя, не вчиняючи правопорушень і злочинів.

Злочинці, вступаючи в конфлікт із законом, допускають право­ве свавілля, ставлять себе вище за вимог норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обов'язком. Кримі­нологічні дослідження кожний раз підтверджують істотну специ­фіку їх правової свідомості. Особи, які вчиняють злочини, виявля­ють (приховану або явну) неповагу до закону, впевнені, що закон можна обійти, порушити в конкретній ситуації на користь особис тим або кланово-груповим інтересам. Вони розраховують (іноді не­безпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.

Життя людей в суспільстві регламентується не тільки правами, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні переконання людей утримують їх від негідних вчинків, слугують стримуючим фактором на шляху можливого вчинення злочинів. Проте це не сто­сується злочинців. їх моральна свідомість значно спотворена. її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звич­ки і переконання. Аморальні вчинки серед них більш поширені, ніж серед законослухняних громадян. В них немає почуття відповідаль­ності за свої неправомірні дії, вони не дорожать власною честю і гідністю, зате нехтують гідністю інших, ігнорують громадську дум­ку про свою негожу поведінку. їм не властиві почуття справедливості, твердість волі у дотриманні морального обов'язку. Для багатьох з них характерним є роздвоєння особистості — на словах вони говорять одне, а насправді ведуть аморальний спосіб життя. У системі їх ціннісних орієнтацій (орієнтацій, що найбільш ціняться ними) на пер­шому місці знаходяться егоїстичні і корисливі спрямування, вигода, кар'єризм, власне благополуччя, самолюбство і свавілля.

Психічні відхилення і аномалії. Психічні відхилення найчас­тіше зустрічаються у неповнолітніх, рецидивістів, осіб, які вчиня­ють тяжкі злочини проти особи (вбивства, тяжкі тілесні ушкоджен­ня, зґвалтування), хуліганство, дезадаптивні та ситуаційні злочини.

До психічних відхилень і аномалій (граничних станів) судово-психіатрична експертиза відносить: психопатію, психопатичні ста­ни, шизофренію в стійких формах, травми центральної нервової системи, хронічний алкоголізм, наркоманію та інші форми психіч­ної патології, які не виключають осудності. Подібні відхилення у багатьох випадках поєднуються з соціально-психологічною дефор­мацією особистості. Вони, як правило, мають набутий характер або одержані під час пологів, внаслідок перенесених травм, різного роду захворювань.

Кримінально-правові ознаки особи злочинця знаходять свій прояв у деяких формах дозлочинної поведінки і найбільш повно виражені в учиненому ним злочині (злочинах).

Багатьом злочинцям, як вже відзначалося, задовго до вчинення суспільно небезпечного діяння притаманні такі негативні ознаки, як соціальна занедбаність, порушення норм людського співжиття, правовий нігілізм, зловживання спиртними напоями, часте допу­щення неправомірних вчинків у побуті і за місцем роботи, встанов­лення контактів зі злочинними і антигромадськими елементами і т. под. Вже в цей передкримінальний період особистість таких лю­дей зазнає істотних деформацій.

Серед ознак, які належать до вчиненого злочину, слід назвати ті, що характеризують: спрямованість злочинної поведінки суб'єкта на конкретні суспільні відносини, взяті під охорону кримінального за­кону (родові і безпосередні об'єкти); ступінь і характер суспільної небезпечності вчиненого злочину;

Сьома група ознак особи злочинців — це загальнозначущі позитивні людські якості. Сюди входять соціальні ознаки і влас­тивості, що позитивно впливають на їх свідомість і моральність, тобто ті корисні якості, які притаманні будь-якому законослухняно­му громадянинові — члену даного суспільства. Але якщо в остан­нього ці якості чітко виражені і є домінуючими, то у злочинців вони розвинуті слабко, відступають на останній план. Однак у тій чи іншій мірі вони є в деяких з них, адже не всі сторони їх індивіду­альної свідомості і морального обличчя повністю уражені антисус-пільними уявленнями, поглядами і звичками. Серед засуджених до­сить часто зустрічаються особи, які, наприклад, мають велику при­хильність до сім'ї, або захоплюються літературою, або ним не сторонні прояви людської дружби і т. под.