Практичне заняття № 8

Тема: Кризове консультування та консультування з життєвих проблем

Мета: ознайомити студентів з основними психотерапевтичними напрямками в психологічному консультуванні та психокорекції.

План

І. Теоретична частина.

1. Поняття кризового консультування.

Титаренко Тетяна Життєві кризи: технологія консультування. Перша частина – К.: Главник, 2007. – С. 8 – 25.

2. Стратегії кризового консультування.

Титаренко Тетяна Життєві кризи: технологія консультування. Перша частина – К.: Главник, 2007. – С. 61 – 85.

3. Особливості консультування клієнтів у кризових станах.

Цимбалюк І.М. Психологічне консультування та корекція. – Навч. посібн. Модульно-рейтинговий курс. – 2-ге вид., випр. І доп. – К.: ВД «Професіонал», 2007. – С.227 – 250

4. Особливості консультування клієнтів з неадекватною поведінкою

Цимбалюк І.М. Психологічне консультування та корекція. – Навч. посібн. Модульно-рейтинговий курс. – 2-ге вид., випр. І доп. – К.: ВД «Професіонал», 2007. – С.227 – 250

5. Консультування з приводу життєвих невдач.

Немов Р.С. Психологическое консультирование: Учеб. Для студ. Вузов. – М.: Гуманист. Изд. Центр ВЛАДОС, 2001. – С 338 – 370.

1. Поняття кризового консультування.

Сьогодні у світі існує від 200 до 1000 напрямів психоте­рапії, які мало чим відрізняються від напрямів консульту­вання. І кількість їх постійно збільшується. Студентів Інколи дивує, що цих напрямів така величезна кількість і кожний тип психологічної допомоги комусь приносить полегшення. Нагадаю, що декому допомагають просто сусіди чи друзі, які готові разом з людиною, що переживає тяжкий стан, попла­кати чи разом висварити кривдника.

Щоб визначитися з тим, що таке кризове консультуван­ня, спробуємо спочатку зрозуміти, що являє собою психоло­гічне консультування. Психологічне консультування є особ­ливо організованим спілкуванням між фахівцем і його кліє­нтом, спрямоване на підтримку клієнта, на роботу з його станами, переживаннями, взаєминами, проблемами, конфлік­тами.

Кризове консультування є різновидом консультування психологічного. Загальноприйняте розуміння кризового кон­сультування - це забезпечення підтримки та психологічної допомоги здоровим людям у складних, проблемних, кризо­вих життєвих ситуаціях.

Поняття «кризове консультування» нерідко вживається як синонім понять «психотерапія» і «психологічна корекція». Чому? Передусім тому, що і там, і там, як головний інстру­мент спрацьовує особливий контакт консультанта і клієнта, нерідко використовуються однакові техніки; якщо йдеться про групу, то може допомагати типова групова динаміка. До того ж, консультування, психотерапія і психологічна корек­ція мають однакову кінцеву мету — створення сприятливих умов для розв'язання конфліктних ситуацій, продуктивного виходу з кризи, більш гармонійного особистісного розвитку, підвищення якості життя.

Крім схожості, між цими поняттями є й певні розбіжності.

Деякі автори (передусім психіатри) вважають, що психо­логічне консультування, на відміну від психотерапії, здійс­нюється як допомога здоровим людям, а психотерапія спря­мована на допомогу психічно хворим (Е.Ейдеміллер, В. Юстицький, Г.Абрамова). Адже психотерапія - це лікування пси­хіки, якщо точно перекладати значення слова.

Заперечуючи цю думку, слід сказати, що здорова людина - дуже умовне поняття. Виникає питання, як оцінювати того, хто переніс, наприклад, інфаркт. Така людина не є психічно хворою, але вона все ж не здорова, і певні особливості її пси­хіки, її способу життя, які підштовхнули до інфаркту, теж є. Як можна вирішити однозначно, що їй потрібно: психотера­пія чи консультування?

Така ж неясність виникає і по відношенню до людини, яка переживає втрату, знаходиться у стані тяжкого горя. Страждання - це психічна хвороба чи нормальний для кож­ного пересічного громадянина стан, який не потребує допо­моги? Все це непрості запитання, на які важко дати одно­значні відповіді. Думаю, тут немає жорсткої альтернативи. Тобто, інколи дуже бажано було б пройти курс психотерапії, інколи - отримати хоча б кілька консультацій, а бувають випадки, коли людина непогано справляється зі своїми проблемами самостійно, особливо якщо має підтримку найбли­жчого оточення.

Лікар, на думку психіатрів, чомусь несе більшу відповіда­льність за хворого, за його стан, його майбутнє, ніж психолог або соціальний працівник. З цим аж ніяк не можна погоди­тись. І професійна, і суто людська відповідальність за того, хто звернувся по допомогу, у кожного, хто цю допомогу надає, однакова, незважаючи на медичну чи психологічну освіту. Інша річ — реальний рівень відповідальності, який залежить передусім від особистості консультанта, а не від запису в його дипломі.

Таким чином, специфіка консультування у тому, що кон­сультант відмовляється від погляду на клієнта, як на хворого, не зовсім здорового чи ненормального. Перед консультантом завжди знаходиться людина, яка переживає важкі часи і шукає допомоги.

Консультування - це передусім допомога клієнтові в кра­щому розумінні себе, усвідомленні своїх справжніх проблем, у саморегуляції, подоланні конфліктів, розв'язанні складних життєвих колізій. Це допомога в оптимізації життєдіяльності, спілкування, сфери сімейних, професійних стосунків, адап­тації до нових, незвичних умов існування. Коротко кажучи, це допомога в гармонізації себе, свого оточення та способу життя.

Консультування є передусім превентивною, попереджа­льною роботою, яка не дає проблемам надто загостритися, стати хронічними. Інколи консультування стає першою фа­зою подальшої глибокої і тривалої психотерапевтичної ро­боти. Під час консультування цілеспрямовано актуалізують­ся внутрішні ресурси людини, що звернулася за допомогою, стимулюються її власні потенції.

Психотерапія не є просто ускладненим варіантом консуль­тування. Вона має іншу якість. Психотерапія показана у тих випадках, коли життєві колізії вже дуже ускладнені чи заста­рілі і їхній вплив на особистість досить тотальний і руйнів­ний. Психотерапевтичні стосунки передбачають іншу заангажованість і від психолога, і від його клієнта. Це робота, яка потребує готовності клієнта до довготривалого співробітниц­тва для розв'язання досить непростих, болючих внутрішніх проблем. У ході цієї роботи клієнт поступово стає здатним до більш глибокого самоусвідомлення та самоприйняття.

Консультувати і надавати психотерапевтичну допомогу можуть і психіатри, і психологи. Різний зміст роботи консу­льтанта і психотерапевта передбачає різний рівень професій­ної підготовки. Традиційно психотерапія вважається більш глибоким, більш суттєвим рівнем психологічної допомоги і вимагає від спеціаліста, крім більшого досвіду і майстерності, також обов'язкової «проаналізованості», «проробленності» своїх власних особистісних проблем. Психолог, який не прой­шов великий курс психотерапії в якості клієнта, не може отри­мати ліцензію і надавати допомогу іншим.

Розмежування консультативної і психотерапевтичної ро­боти далеко не абсолютне. Адже консультування включає в себе елементи психотерапевтичних впливів, може бути пер­шим, підготовчим етапом до психотерапії. А психотерапія не обходиться без консультативних епізодів.

Головне в розмежуванні понять «консультування» і «пси­хотерапія»- - це не характер проблем (клієнт досить часто впевнений, що приходить вирішувати якусь локальну зада­чу, а виявляється, що йдеться про його переживання відсут­ності сенсу життя) і не тривалість роботи (хоча психотерапія триває довше і коштує дорожче). Головним є якість стосун­ків, характер діалогу, що відбувається, та розподілення від­повідальності між спеціалістом і клієнтом.

Які види консультування існують?

Психологічне консультування буває короткотерміновим і довготривалим, груповим і індивідуальним, релігійно заба­рвленим і позаконфесійним.

У закладах освіти консультування — це вид психологічної допомоги, що має діагностико-рекомендаційний характер і є засобом підвищення психологічної компетентності вчителів, батьків, підлітків, старшокласників. Це також спосіб психо­логічної підтримки дітей, які мають певні специфічні потре­би, відчувають відгородженість від однолітків, самотність, батьки яких не забезпечують їм відчуття захищеності, безпе­ки, не створюють належних умов для розвитку

Деякі автори до завдань консультування, крім діагностично-рекомендаційних, включають також і корекційні (Г.Бурменська, О.Карабанова, О.Лідерс). На мою думку, говорити про корекцію слід дуже обережно. Адже корекція передбачає авторитарну позицію дорослого, який здійснює спрямоване втручання і ззовні, не дуже рахуючись з проблемами самої дитини. Той, хто швидко вирішує, ідо саме він буде змінюва­ти, і відразу починає сміливо коригувати, ніби наспівує ві­домі слова радянської пісні: «Мне с верху видно все, ти так и знай».

Якщо консультування вдале, воно завжди сприяє якимось позитивним змінам в особистості, але ці зміни відбуваються природньо, невимушено і відповідають внутрішній логіці роз­витку дитини, а не нав'язуються ззовні.

«Чисто консультативними» вважаються проблеми міжособистісні, пов'язані з взаєминами, конфліктами, адаптаці­єю до нового середовища чи нової діяльності, особливостя­ми психічного розвитку та виховання на різних вікових ета­пах.

Існують консультанти сімейні, шкільні, консультанти слу­жби зайнятості. Психологічні консультації надаються також лікарям, юристам, політикам, рекламістам, менеджерам тощо. Консультативні служби обслуговують усіх, хто звертається до психологічної консультації, потребуючи якихось психо­логічних знань для себе особисто або для своєї професійної діяльності.

Але такі види консультування не є кризовими.

Яким чином можна визначити специфіку консультування

кризового?

Кризове консультування - це завжди консультування особистісне, консультування з приводу гострих, несподіва­них колізій в житті клієнта. На відміну від інших видів кон­сультативної допомоги, кризове консультування нерідко не с для клієнта запланованим, вмотивованим, усвідомлено ба­жаним.

Найчастіше таке консультування індивідуальне і терміно­ве. Його неможливо і небажано відкладати, воно має відбу­ватися саме тоді, коли людина потрапила в екстремальні об­ставини, коли вона у кризі.

Кризовий консультант повинен бути готовим розпочати роботу з людиною, яка вже деякий час перебуває у кризі і самостійно звертається до нього або лише передбачає набли­ження гострого стану і відчуває сумніви з приводу дореч­ності звернення до спеціаліста. Нерідко потенційний клієнт кризового консультанта ще не розуміє, що йому потрібна пси­хологічна допомога, коли його рятують від нападу терорис­тів, землетрусу чи іншого лиха. Тобто, ми консультуємо людину з приводу її життя як такого, її особистості в цілому, адже в кризовому стані життя нерідко втрачає сенс, а власна особистість більше не сприймається, перестає влаштовувати.

І хоча клієнт може звернутися з приводу якоїсь окремої проблеми, насправді йдеться про глобальний рівень роботи - про життя як таке, про головні життєві задуми, про безперс­пективність, безнадійність тощо.

Таким чином, кризове консультування ближче до пси­хотерапії, ніж інші форми психологічного консультування. Воно практично ніколи не залишається на поверховому рівні, що його спочатку може ініціювати клієнт.

Міра активності клієнта, форми роботи відповідають бі­льше психотерапевтичним параметрам, ніж консультативним. Кризовий клієнт виразно активніше, свідоміше, дієвіше ста­виться до всього, що з ним відбувається.

Водночас тривалість роботи скоріше консультативна, ніж психотерапевтична, вона загалом вимірюється днями і тиж­нями, а не місяцями і роками. Адже в кризі допомогу слід надавати терміново, бо розгортання страждань може стати небезпечним для здоров'я і навіть життя. Хоча нерідко коро­ткочасне консультування саме по собі переростає у справжню довготривалу терапевтичну роботу.

У формах надання психологічної допомоги кризовому клієнту також є своя специфіка, про яку поговоримо трохи пізніше.

Завдання консультування, його ефективність та тривалість

З якими скаргами найчастіше звертаються до кризового консультанта люди? Вони перебувають у стані розпачу, при­гніченості, розгубленості, переживаючи тяжку втрату, опи­нившись перед болісним вибором, втративши орієнтацію у своєму житті. їм страшно, вони нікому не довіряють, підо­зрюючи скрізь зради, несподівані напади, жахливі принижен­ня, небезпечні взаємини. Вони вкрай напружені, виснажені, самотні, нещасні. Кризові клієнти шукають допомоги навіть не у розв'язанні своїх реальних проблем, а у полегшенні су­б'єктивно нестерпного емоційного стану. І цей запит не мож­на не враховувати, хоча він інколи і не озвучується.

Найперше завдання консультування - допомога клієнтові в усвідомленні його справжнього запиту. Людина мас взяти на себе відповідальність за напрямок подальшої роботи, ви­значитися з пріоритетами, відповісти конкретно, над чим саме вона хоче працювати. Лише після цього вона буде здат­ною йти на той глибинний контакт, який абсолютно необхід­ний для досягнення стійкого успіху.

Перший крок на цьому шляху - поступово забезпечити певний рівень довіри. Це завдання не вирішується одномоментно. На нього інколи витрачається чимало зустрічей. Але без такого адаптаційного етану обійтися неможливо. Якщо довіри немає, контакт формальний, ніякого просунення впе­ред в усвідомленні власної проблеми не буде. Щоб довіра зростала, консультант має створити безпечний простір, в яко­му людина поступово відчула б себе захищеною.

З.Фрейд вважав, що таїна людини точиться крізь пори її шкіри. Треба навчитися її бачити, відчувати, розуміти. А для цього необхідно не лише слухати, а й уважно дивитись, при­дивлятись, спостерігаючи водночас і за собою, за власними відчуттями, які інколи стають найважливішими індикатора­ми у роботі з клієнтом. У спостереженні дрібниць немає, ва­жливою може стати будь-яка деталь.

Як людина домовляється про першу зустріч? Тривожно? Напружено? Надмірно деталізуючи всі можливі аспекти май­бутньої роботи чи, навпаки, вкрай лаконічно, суто по-діло­вому? Як вона входить у кімнату: рішучо, невпевнено, нама­гаючись довести, що з нею все гаразд? Яке місце для себе вибирає? Дехто сідає так, щоб обов'язково бачити перед со­бою двері, тримаючи все під контролем, дехто шукає затиш­ний куточок, щоб там заховатися. Важливо, яким голосом (тихо, голосно, швидко, дуже повільно) клієнт-новачок по­чинає розповідати. Що відбувається з його диханням, позою, мімікою, інтонаціями? Як він реагує на запитання?

Молодий консультант працює не один рік, щоб навчитися слухати клієнта, водночас спостерігаючи за його невербальною поведінкою та чітко відстежуючи свої власні реакції. Бажано так розподіляти увагу, щоб власний емоційний стан завжди був у фокусі, щоб можна було не лише відчути тепло, симпатію до клієнта або «спіймати» у собі якесь напруження, роздратування, але й усвідомити витоки цих почуттів у ми­нулому досвіді. Можливо, клієнт вам когось нагадує. Мож­ливо, його візитові передував дуже напружений день, загос­трення конфлікту на роботі чи вдома.

Якщо забувати про власний стан, не стежити за своєю мі­мікою чи поставою, не відчувати, як змінюються дихання і колір обличчя у відповідь на розповідь клієнта, не звертати­ся вчасно до своїх колег за допомогою щодо власних проблем та супервізією, необхідний для консультування простір взає­мної довіри не буде створено.

Консультант створює цей простір, коли він по-справжньо­му готовий приймати все, що йому приніс клієнт. Приймати без поспіху, який часто відчувається у початківців, без зай­вих запитань, що ними інколи так перевантажують першу зустріч. Приймати без бажання відразу показати, як за пер­шою розповіддю клієнта розумному консультантові вже ба­читься його реальна прихована проблема.

Щоб зняти напругу, яка нерідко виникає при першому контакті, особливо якщо клієнт не поспішає говорити про свої проблеми, непогано висловити повагу до його рішення звер­нутися за консультацією. Це дійсно дуже непросто - прийти до незнайомої людини і відразу спробувати бути з нею від­вертою. Треба мати мужність, щоб у нашій країні, де поки що не дуже популярні такі візити, відважитись на цей крок. В інших культурних умовах дозволити собі це рішення легше, тому що звичніше. Така підтримка клієнтові допоможе тро­хи розслабитися і почати працювати.

Інколи забезпечення першої сповіді стає вирішальним у консультуванні. Клієнт уперше проговорює вголос все, що його бентежить, озвучуючи, означуючи не лише факти свого нелегкого життя, але й дуже приховані, потаємні почуття, пе­редбачення, припущення. Нерідко наприкінці зустрічі дово­диться чути: «Я ніколи про це нікому не розповідав і навіть не уявляв, що колись зможу розказати». Виговорившись, клієнт потроху починає бачити свої життєві обставини з збо­ку, більш відсторонено, що вже на самому початку приносить повне полегшення. Тактовність, делікатність консультанта, відсутність зайвої допитливості допомагає людині, яка піш­ла на ризик відвертості, не пошкодувати з приводу своєї сповіді, знайти в собі сили для продовження праці.

Другим кроком після встановлення стосунків довіри є крок поступового наближення до реальності. Вій теж ніколи не буває миттєвим.

Під час консультування, клієнт, за підтримки психолога, працює над прийняттям тих життєвих обставин, які є на сьогодні, тієї історії, яку неможливо змінити, тих почуттів, які він насправді переживає. Деякі автори називають цей процес адеквацією або розширенням свідомості. Людина навчається більш адекватно сприймати себе, свої обмеження, реальніше дивитись на свою життєву ситуацію, свої можливості тощо.

Не можна забувати і про клієнтські очікування щодо май­бутніх результатів спільної праці. Ці очікування теж мають бути реалістичними. Консультант не буде обіцяти повернути чоловіка, який пішов до іншої жінки, чи зробити так, щоб самотня людина через місяць знайшла своє щастя. Довіра зро­стає, якщо бути чесним з тим, хто шукає допомоги, обгово­рюючи перспективи праці та її тривалість.

Третій крок полягає в тому, щоб дати змогу клієнтові відчути себе автором усього, що з ним трапляється. Повірити у власні сили. Під час консультування поступово відбувається підвищен­ня рівня суб'єктності клієнта, він стає інтернаціольним, тобто, бере на себе відповідальність. Типові запитання «Хто винний?», «Чому все це трапилося саме зі мною?» втрачають актуальність, і люди­на починає шукати шляхи розв'язання проблеми.

Що вважати критерієм успішності психологічної допо­моги?

Суб'єктивні чинники типу самопочуття клієнта, його за­доволеності серією консультацій? Чи оцінки близьких, това­ришів, друзів, які вважають, що людина явно змінилася у кращий бік, шо її не впізнати? Чи так звані об'єктивні чинни­ки типу досягнення консультантом мети, яку він перед собою поставив?

Щодо ефективності остаточної відповіді немає. Найголо­внішими все ж більшість вважає оцінки клієнта щодо пробу­дження самостійності, автономності, почуття цілісності, під­вищення життєвої активності, зростання почуття благопо­луччя. Дехто підкреслює досягнення внутрішнього спокою, стабільно позитивного ставлення до себе, дехто говорить про нову якість життя.

Найдивовижніші дані щодо ефективності психологічної допомоги наводить усім відомий Г. Айзенк, стверджуючи, що ремісія без лікування (так звана «спонтанна ремісія») роз­вивається настільки ж часто, як і поліпшення стану після пси­хотерапії (1994). І про це треба пам'ятати, особливо консультантам-початківцям, щоб не перевищувати власну значущість. Всі ми лише супроводжуємо людину у її праці над собою, лише створюємо умови, які полегшують цей непростий шлях до більшого самоусвідомлення та самоприйняття.

Порівняння психоаналітичного, біхевіорального, гештальтистського, психодраматичного та інших видів консультуван­ня не дає остаточних даних щодо більшої ефективності яко­гось з них. У кожного є свої плюси і мінуси. Головне в питанні ефективності особистість психолога, його професійність і віра клієнта передусім у цю людину, в корисність для себе того специфічного контакту, який створюється під час кон­сультацій. Як підкреслює І.Ялом, лікує атмосфера, що вини­кає в кабінеті психотерапевта, лікує його вміння слухати.

Тривалість роботи з клієнтом буває дуже різною. Як свід­чать спостереження, кожна третя людина, що звертається за допомогою, готова лише на одну-дві зустрічі, після яких вона чи то говорить, що все вже зрозуміла, чи просто зникає. Це може бути так званий «відхід у здоров'я», коли людина ви­являється внутрішньо неготовою до серйозної, далеко не зав­жди приємної праці і тому задовольняється лише найперши­ми кроками, які дозволили їй побачити свою ситуацію тро­хи іншими очами. Це може бути і недовіра до консультанта, яку важко долати. Інколи це насправді завершення певної невеликої роботи, наприклад, перевірка вже практично при­йнятого життєвого рішення.

Для консультанта-початківця важливо зрозуміти, що такі нетривалі консультації - не результат його професійної не­компетентності чи помилкових дій. Клієнт був не готовий на інтенсивне й тривале просування вперед, і він має на це повне право. Інша річ - оформлення як початку, так і кінця праці, тобто, стимуляція клієнта до обговорення і старту, і фіналь­ної стадії роботи.

Нерідко буває, що клієнт, який просто зникає без пояс­нень, з готовністю повертається до роботи, коли консультант його знаходить по телефону і просить прийти для остаточної зустрічі. Якщо ж робота все ж переривається, клієнт бере па себе свою частину відповідальності за таке рішення, а консу­льтант висловлює готовність повернутися до праці тоді, коли життєві обставини клієнта цьому будуть більше сприяти.

Щоб разова консультація була плідною, треба мати вели­кий досвід. Разова консультація – це дуже відповідально, адже психолог не знає детально ані обставин життя клієнта, ані його справжньої мотивації, ані його захистів і обмежень. Доводиться працювати майже наосліп, намагаючись макси­мально сприяти саморозкриттю з боку клієнта. Якщо консу­льтанта їй вдається бути доброзичливим та уважним, якщо якість його слухання висока, а запитання влучні, результати­вність такої зустрічі буде високою.

Тривалість разової зустрічі у різних консультантів коли­вається від 45 хвилин до години і більше. Це залежить від методу, за допомогою якого працює консультант, від стану клієнта, його запиту.

Біля половини клієнтів налаштовані на так звану корот­котривалу консультативну роботу, тобто, на п'ять-вісім зу­стрічей. Найчастіше звертаються молоді люди, що мають про­блеми з батьками, пошуком роботи, збираються брати шлюб чи розставатися зі своїм тимчасовим партнером, молоді сім'ї з першими труднотами у спілкуванні, батьки з приводу сто­сунків з дітьми різного віку, старшокласники, які хочуть гли­бше зрозуміти себе, визначитись професійно.

За три-чотири тижні вони встигають розв'язати певну конкретну життєву проблему, з якою звернулися, пережити полегшення. Водночас, декому з них вдається побачити під­ґрунтя тієї колізії, яка привела їх кризи, її історичні корені, зв'язок з іншими проблемами, що час від часу активізують­ся. Відчувши той величезний обсяг роботи, який є попереду, вони не знаходять у собі достатньої мотивації для продов­ження і завершують роботу.

Не більше десяти відсотків клієнтів мають сили зрозумі­ти, що психологічні зміни, яких вони так бажають, відбува­ються досить повільно, що наслідки дитячих травм, які зава­жали їм жити протягом років та десятиріч, не зникають за один місяць. Ці люди працюють з консультантом протягом року і більше, з часом змінюючи свій первісний «кризовий» контракт на контракт особистісного зростання.

На тривалість консультативної роботи активно впливає і соціальне середовище. Сьогодні більшість консультантів має працювати у стислі терміни, оскільки у населення немає поки що стереотипів регулярних звернень до психолога і довго­тривалої праці над собою. Під впливом західного досвіду по­пулярність психологічних консультацій все ж поволі зрос­тає, і вже виникає певний прошарок населення, готовий до тривалих багаторічних стосунків зі своїм особистим консу­льтантом.

Кризове консультування буває і екстреним, невідкладним, і систематичним, довготривалим, адже життєва криза - це нерідко досить таки затяжний і важкий процес, на кожній стадії якою виникають свої труднощі.

Принципи консультування та фундаментальні психологічні настанови

Принцип добровільності. Ніхто не може примусити, умо­вити, спеціально заохотити людину йти до консультанта. Потенційно продуктивний клієнт сам звертається до психо­лога, сам шукає допомоги, сам хоче щось змінити у власному житті.

Буває, що підштовхують батьки, друзі, дружина чи коле­ги. Вони радять, до кого краще піти, вони перші телефонують психологу чи навіть приходять, щоб домовитись за своїх бли­зьких. Якщо йдеться не про дітей чи психічно хворих, такі опосередковані звертання не стають досить ефективними. З них можна розпочати, але лише для того, щоб допомогти по­середникам зрозуміти, яку роль відіграє вмотивованість самої людини, її власне бажання розпочинати щось змінювати у власному житті. Якщо людина вмотивована, вона внутрішньо вже готова певну допомогу прийняти. У неї є сиди для пода­льшої роботи. Коли людина ще не готова, коли вона лише погоджується з кимсь, що треба спробувати, це гальмує кон­сультативний процес, оскільки активізуються психологічні захисти, спрямовані проти втручання.

Принцип доброзичливого, безоцінного ставлення. Йдеть­ся про професійне вміння приймати клієнта таким, яким він на сьогодні є, відчувати до нього повагу і тепло, не оцінюючи, не критикуючи його норми і цінності, стиль життя, поведін­ку. Це не завжди буває легко, але без саме такого безоцінкового ставлення консультативна взаємодія стає неможливою.

Не можна примушувати себе допомагати людині, яку ви за­суджуєте, не приймаєте. Краще ввічливо відмовитися від пода­льших зустрічей, переадресувавши такого складного для вас клієнта більш досвідченому колезі. Пізніше бажано розібратися у собі: чому саме таку негативну реакцію викликала ця люди­на? Можливо, вона вам когось нагадує? Такі симптоми є свід­ченням необхідності супервізії та потреби в допомозі психотерапевта. Навчитися приймати іншу людину можна, лише пра­цюючи над собою, над власними травмами.

Славетний поет Й.Бродський писав про те, що всім нам притаманна патологічна неповага одне до одного. А з іншого боку, нам притаманний і патологічний інтерес одне до одно­го: що? чому? як? з ким? коли? навіщо? А.У.Хараш характе­ризує вітчизняну культуру як культуру порівнянь. З дитинс­тва пас вчать порівнювати себе з іншими. Хто краще? Хто перший? У кого більше? Так виникає заздрість. Так форму­ються невпевненість у собі, невміння орієнтуватись на власні відчуття, на свій досвід.

Приймати без оцінок іншу людину можна навчитися лише тоді, коли навчишся так само приймати себе: спокійно і тер­пляче, без захоплення і роздратування, без жорстких само­сію нукань та безмежних потурань. Це добре вдається тим ща­сливим людям, кого батьки приймали в дитинстві без усіля­ких умов, люблячи просто за те, що ця дитина є, що вона така, якою народилася. Всім іншим, кого помічали, вислуховува­ли, любили, лише оцінюючи кожен крок, говорячи, якими бувають «хороші дівчатка» та «хороші хлопчики», необхідно пройти великий шлях власної психотерапії, щоб бути гото­вими до безоцінкового прийняття і себе, і своїх рідних, і сво­їх клієнтів.

Добрим консультантом стає лише той, хто вміє бути добрим клієнтом, тобто, той, хто готовий час від часу знов і знов працю­вати над самосприйняттям, над усвідомленням власної природи, над своїм персональним вивільненням та зростанням.

Принцип забезпечення конфіденційності зустрічі. Щоб знайти в собі сили для серйозної роботи, клієнт має бути впе­вненим, що Його відвертість нікому не нашкодить. Консуль­тант обов'язково проговорює під час першої зустрічі, шо буде зберігати у таємниці все, що стосується клієнта, його життя та особистісних проблем. Це розповсюджується навіть на свід­чення у суді ( за винятком тих випадків, коли йдеться про загрозу для життя самого клієнта чи інших людей; про це клі­єнтові повідомляється на початку роботи). Принцип конфіде­нційності можна порівняти з таїною сповіді у церкві.

Принцип професійної вмотивованості. Консультант зав­жди захищає інтереси клієнта, а не інших осіб чи організацій, не стає на бік жодного я учасників конфлікту, уникаючи упе­редженою ставлення.

Принцип відмови від порад і рецептів. Консультант не має брати на себе вирішення життєвих проблем клієнта; його завдання полягає в активізації суб'єктного потенціалу самого клі­єнта, сприянні розвиткові відповідальності за те, що відбува­ється. Недосвідчені клієнти нерідко висловлюють побажання почути конкретні рекомендації від психолога, чекають гото­вих рецептів: розлучатися чи ні, міняти роботу чи залишатися на старій. Вони говорять, шо платять психологу гроші за такі поради. Незважаючи на певний тиск, консультант все ж знахо­дить аргументи для пояснення своєї позиції фасилітатора, який готовий обговорити всі можливі альтернативи, зважити аргу­менти, але остаточний вибір завжди залишається за клієнтом.

Принцип утримання необхідної дистанції. Консультант не має вступати з клієнтом у будь-які інтимні стосунки - чи то дружні, чи любовні, сексуальні. У деяких професійних асо­ціаціях така подія може коштувати консультантові ліцензії. Я к відомо, саме наявність дистанції дає змогу підтримувати баланс підтримки та відповідальності, бажаний для плідної праці. На жаль, цей принцип інколи порушується, і консуль­танти знаходять собі послідовників, коханих, друзів, бізнеспартнерів і дружин серед клієнтів. Життя складне, і у таких нападках головне - вчасно обговорити ситуацію та припини­ти надання консультативної допомоги. Чому у консультуванні підмовляють також родичам? Передусім тому, що перепле­тіння різних форм взаємин заважає зберігати об'єктивну і відсторонену позицію.

Псі ці принципи визначають загальну позицію консультанта Відносно клієнта, тобто, його уявлення про мсту і завдання ро­боти, характеризують стиль взаємодії, етику консультування.

Серед безлічі позицій консультанта можна виділити такі т повні:

- позиція авторитарна, директивна, «не на рівних», коли психолог знаходиться ніби зверху, коли він сильний, мудрий, досвідчений, так би мовити, простягає руку допомоги слабко­му, дезадаптованому, такому, що втратив себе, клієнтові;

- позиція недирективна, «на рівних», яка передбачає діалог, мінімальну дистанцію, взаємну відкритість, повагу до клієнта, його автономії.

На думку Т.П.Гаврилової, для нас існує величезна проблема - навчитися поважати чужу автономію. Ми надто наближаємось один до одного фізично (мешкаючи у малогаба­ритних квартирах) і особистісно (намагаючись підключити ні іншої активності оточуючих, позбавляючи їх самостійності). Можливо, саме тому позиція «на рівних» і лосі не є такою розповсюдженою, як на Заході.

Позиції консультанта можуть змінюватися залежно від того, на кого спрямоване консультування: на дорослих, дітей, сім'ю, батьків, вчителів, лікарів тощо. Важко уявити собі ді­лком недирсктивну допомогу, тобто, збереження сталої по­зиції «на рівних», якщо клієнт потрапив у тяжкий кризовий стан і потребу і; певних авторитарних втручань. І навпаки, навіть тривале директивне консультування, яке використо­вують при роботі з наркозалежними, поступово стає все менш директивним, якщо робота просувається вперед і клієнт на­буває все більшої впевненості у собі та автономії.

Позиція консультанта змінюється також у залежності від того, якої конкретно допомоги від нього чекають: просвітницько-рекомендаційної, діагностичної чи власне психологічної.

Говорячи про фундаментальні психологічні настанови, без яких важко уявити собі успішне консультування, слід зга­дати один із найсучасніших методів навчання самопізнання - французьку консультативно-навчальну програму, яка вже не перше десятиріччя апробується у Києві, а також у 35-й країнах світу. Програма має назву РRН, що перекладається як «Особистість і людські стосунки». Вона розроблена фран­цузьким вченим А.Роше у межах екзистенціально-гуманіс­тичної парадигми з міцним психоаналітичним підґрунтям та безсумнівним впливом наративної психології.

Щоб насправді сприяти зростанню іншої людини, пише А.Роше, до неї треба ставитись як до самостійної особи, а не як до речі, якою ми маніпулюємо. Зростання відбувається із середини, під впливом внутрішніх сил. Ми не можемо його штучно прискорити, ми лише сприяємо створенню потрібно­го середовища за допомогою наступних настанов.

Перша настанова - настанова на розуміюче глибинне слу­хання. Йдеться по слухання ніби глибиною власної душі, слу­хання не лише слів, які клієнт промовляє, але й того, що він відчуває, що не може висловити. Для такого не просто раціо­нального - розуміючого зміст слів слухання необхідний хо­роший зв'язок із власними глибинами.

Консультант може так налаштуватися на іншу людину лише тоді, коди він внутрішньо збалансований, коли вчасно розібрався із власними непропорційними емоційними реак­ціями, проблемами та турботами.

Наступною є настанова на неосуд та співчуття. Те, про що говоритиме клієнт, далеко не завжди відповідатиме мо­ральним нормам консультанта або його життєвим орієнти­рам. Але це та реальність, якою людина, що звернулася за до­помогою, живе. Клієнта слід приймати таким, яким він є на сьогодні. Є лише те, що є. Саме з цього місця він готовий розпочинати новий шлях.

Консультант знаходиться поруч не для того, щоб вистав­ляти оцінки, а для того, щоб надавати допомогу. Судити і гу­дити людину за те, шо вона переживає, значить додавати їй страждань. Щоб захиститися від оцінок недосвідченого кон­сультанта, клієнт неминуче оздоблюється, ховається у себе, відмовляється бути відвертим. Більш того, він знецінює свій досвід і гальмує механізми свого розвитку. Навпаки, безоцінкове та доброзичливе ставлення дає змогу «равликові» ви­йти з своєї раковини. Людина відчуває безпеку і починає розкріпачувати раніше пригнічені життєві сили зростання.

Третьою настановою, за А.Роше, є віра в іншу людину. Осо­бистість являє собою сукупність можливостей, потенцій, се­ред яких і ті, що чекають на свою появу та здійснення під час консультування. Якщо психолог бачить ці приховані поки що внутрішні скарби клієнта і вірить у нього, людина починає по­троху розкривати для самої себе свої визначальні особистісні риси, знаходить у собі віру у власні можливості і мужність бути собою, піднімається з колін і поступово встає на ноги.

Консультантові важливо час від часу стикатися з влас­ною глибинною вірою у людське єство, яке прагне втілити себе у життя, але потребує допомоги, щоб звільнитися та ви­значити власний напрямок діяльності.

Дуже важливо пам'ятати і про наступну настанову, яку можна назвати повагою до свободи іншої людини. Приймати рішення буде сам клієнт, і треба про це не забувати, не брати­ся за його справи, не підміняти його. Особистість створює себе своїми вчинками, що мотивуються з її єства, її сутності. Бажано допомагати людині приймати свої рішення у цьому ключі, але не приймати їх за неї.

Коли клієнт запитує консультанта про те, що той думає з приводу його проблемної ситуації чи як йому слід вчинити, консультант може поділитися своїми думками, не нав'язую­чи їх клієнтові та додаючи, що він може помилятися, адже єдиною людиною, хто розбереться краще, є сам клієнт. Так консультант сприяє зверненню клієнта до самого себе та підвищенню відповідальності за те, що відбувається у його житті.

Може здаватися, що консультант хоче уникнути відповідальності. Насправді, він несе свою відповідальність за психологічний супровід клієнта у пошуку вірного рішення. До того ж, він з повагою ставиться до свободи клієнта, не відмовляючись від відвертості. Клієнтові потрібно, щоб з ним не кривили душею, даючи його право вирішувати та вірячи, що він зможе знайти оптимальне рішення.

Безумовно, коли клієнт незрілий та виснажений, коли У нього немає можливості доторкнутися до своїх внутрішніх ресурсів, консультантові інколи випадає ненадовго брати справу у власні руки чи наполягати на певному рішені. Ні коли не слід забувати про здоровий глузд, навіть здійснюючи настанову на повагу до свободи іншої людини.

Настанова на тепло і сердечність не передбачає, що консультант буде викликати в собі симпатію чи любов до клієнта силою волі. Ллє якщо він звертає свою увагу на сутність клієнта, його бажання бути собою, його зусилля розв'язати свої проблеми, то почуття симпатії і навіть любові до цієї людини практично завжди з'являється.

Згодом між консультантом і клієнтом встановлюються по-справжньому людські стосунки, не такі прохолодно-відсторонені, яких вимагає класичний психоаналіз, а саме людські, а повагою, турботою та розумінням. Саме такі стосунки є живильним середовищем для плідної праці.

Останньою, за А.Роше, є настанова на невдаваність, щирість. Для консультанта вкрай важливо бути чесним, уникати лицемірства, коли переживається одне, а говориться друге. Цілісна особистість тісно стикається з дійсністю свого внутрішнього світу і виражає її такою, якою вона є. Вона не робить вигляд, що когось любить чи поважає його свободу якщо не відчуває цього. Вона не робить вигляд, що вірить в іншу людину чи бажає їй добра, якщо її власні відчуття говорять про інше. Вона не вдає, що не засуджує чи розуміє, якщо їй у цей момент це не вдається.

Якщо не бути чесним, невдаваним, не уникати фальшу, клієнт рано чи пізно відчує, що консультант є людиною ненадійною. Л для внутрішньої праці йому потрібна присутність правдивої, щирої людини, яка вміє приймати себе такою, якою вона є, і поважати свободу людини іншої.