3. Воєнні дії на території України у роки війни.

Завдання.

Відповісти на запитання письмово.

• Яка кількість українців воювала у складі ворогуючих армій, де на території України проходили бойові дії?

• Які основні битви відбулися на західноукраїнських землях?

• Яким було відношення урядів Австро-Угорщини та Росії під час війни до українців (проаналізуйте документи 3,4)?

Загалом в роки війни в австро - угорській армії воювали 250 тис. українців, в російській армії – понад 3,5 мільйони. Основним театром воєнних дій стали західноукраїнські землі.

• У серпні — вересні 1914 р. російські війська під командуванням генерала О. Брусилова здійснили наступ (Галицька битва), у результаті якого зайняли Східну Галичину, Північну Буковину та вийшли до Карпатських перевалів. 22 березня 1915 р. російські війська після багатомісячної облоги взяли фортецю Перемишль.

• У травні — червні 1915 р. німецькі війська під командуванням генерала Макензена прорвали оборону російських військ (Горлицька операція) та захопили Галичину, Буковину, Волинь, Холмщину.

• У травні — серпні 1916 р. російські війська під командуванням генерала О. Брусилова перейшли в контрнаступ (Брусиловський прорив) і відвоювали Західну Волинь, Східну Галичину і Північну Буковину.

• У червні 1917 р. новий наступ російських військ завершився повним провалом і втратою Галичини і Буковини, після чого лінія фронту стабілізувалася до укладання Брест-Литовського мирного договору (27 січня 1918 р.).

Політика Австро - Угорщини та Росії на західноукраїнських землях під час війни.

З перших же днів війни австрійський уряд звинуватив своїх підданих — західних українців — у москвофільстві (прихильності до Росії). Велика кількість українців потрапили до концтаборів Талергоф, Гмюнд, Терезієнштадт.

Так само відносився до українського руху – «мазепинства» – і російський уряд, переслідуючи свідомих українців як в Росії, так і на захоплених в Австро - Угорщини західноукраїнських землях.

5 серпня 1914 р. перед початком Галицької битви оголошено маніфест Миколи ІІ «Русскому Народу», в якому говорилося про приналежність західноукраїнських земель до Росії з часів Володимира Великого та «страждання росіян» під «австрійською окупацію».

ДОКУМЕНТ 3. З маніфесту Миколи ІІ «Російському народу» … с христіанским смиреніем в теченіи въков томился русскій народ под чужоземным игом … Достояніе Владиміра Святого, земля Ярослава Осмомысла и князей Данила и Романа, сбросив иго, да водрузит стяг единой, нераздельной и великой Россіи.

Дорошенко Дм. Історія України. 1917-1923 рр. Том І. Доба Центральної

Ради // Березіль. – 1990. – №11-12. – С. 82.

ДОКУМЕНТ 4. З виступу Г. А. Бобринського

Восточная Галиция и Лемковщина искони – коренная часть единой великой Руси; в этих землях коренное население всегда было русским, устройство их посему должно быть основано на русских началах. Я буду вводить здесь русский язык, закон и устройство.

Дорошенко Дм. Історія України. 1917-1923 рр. Том І. Доба Центральної Ради // Березіль. – 1990. – №11-12. – С. 82.

2. З записки Г. А. Бобринського «О языке в Галиции и Буковине»

Теперь, когда Червоная Русь стала частью российской державы, искусственные успехи « украинской мовы» и фонетики должны рухнуть … В начальных школах должен преподаваться наш русский литературный язык, но при обучении следует пользоваться и местными поднаречиями. В гимназиях же и высших учебных заведениях, конечно, может иметь место только наш литературный язык.

Бахтурина А. Политика Российской империи в Восточной Галиции в годы

Первой мировой войны /Серия «Первая монография» под редакцией Г. А. Бордюгова. – М.: « АИРО- ХХ», 2000. – С. 92.

Політика російського уряду на захоплених територіях

1. утворення Галицько-Буковинського генерал-губернаторства на чолі з графом Г. Бобринським (кінець 1914 р.);

2. насильницька русифікація (впровадження російської мови, законів тощо);

3. свідоме знищення українських гімназій, газет і журналів, книгарень, видавництв, бібліотек тощо;

4. закриття «Просвіт»;

5. заборона українських політичних партій, спортивних та молодіжних організацій;

6. репресії проти українських політичних та громадських діячів;

7. переслідування греко-католицької церкви (депортація сотень священиків греко-католицької церкви, у тому числі й митрополита А. Шептицького, у глиб Російської імперії).

Така відверта шовіністична політика російської влади викликала осуд навіть серед частини російської ліберальної інтелігенції - російський історик, депутат Державної Думи Росії П. Мілюков в одному з своїх виступів у Думі назвав російську політику щодо українського населення «європейським скандалом».