Тема 9. Облік праці, її оплати і відрахувань на соціальне страхування. Лекція 9.1. Облік і нарахування основної і додаткової заробітної плати.

15

Тема 9. Облік праці, її оплати і відрахувань на соціальне страхування.

Лекція 9.1. Облік і нарахування основної і додаткової заробітної плати.

Після вивчення лекції 9.1 студент повинен знати:

• нормативно-правові акти, що регламентують розрахунки за виплатами працівникам;

• склад і структуру фонду оплати праці;

• типову кадрову документацію для обліку особового складу підприємств і організацій;

• типові форми первинних документів з обліку оплати праці;

• схему бухгалтерських проведень з нарахування заробітної плати .

Після вивчення лекції 9.1 студент повинен вміти:

• розраховувати заробітну плату за відпрацьований час, доплати за роботу у вихідні та святкові дні, за роботу в надурочний та нічний час;

• відображати інформацію про виплати працівникам у фінансовій звітності.

План.

1.Економічний зміст оплати праці та її форми.

2.Облік особового складу працівників.

3.Первинний облік затрат праці та її оплати.

4.Синтетичний облік затрат праці.

Література.

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 «Виплати працівникам».

2.Бухгалтерський фінансовий облік [текст]: підручник для студентів спеціальності "Облік і аудит" вищих навчальних закладів [Ф.Ф. Бутинець та ін.]; під заг. ред. [і з передм.] Ф.Ф. Бутинця. - 8-ме вид., доп. і перероб. - Житомир: ПП "Рута", 2009.-912 с. (ст. 459-469, 524-526).

Ключові слова: заробітна плата, основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, мінімальна заробітна плата, погодинна форма оплати праці, погодинно-преміальна форма оплати праці, відрядна форма оплати праці, відрядно-преміальна форма оплати праці, відрядно-прогресивна форма оплати праці, акордна форма оплати праці, тарифна система оплати праці, тарифна сітка, тарифні ставки, трудовий договір, фінансова допомога.

1. Економічний зміст оплати праці та її форми.

Основним нормативно-правовим документом, який визначає економiчнi, правовi та органiзацiйнi засади оплати працi працiвникiв, якi перебувають у трудових вiдносинах, на пiдставi трудового договору з пiдприємствами, установами, органiзацiями усiх форм власності та господарювання (далi — пiдприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного i договiрного регулювання оплати працi i спрямований на забезпечення вiдтворювальної i стимулюючої функцій заробiтної плати є Закон України “Про оплату праці” №108/95 – ВР від 24.03.1995 року.

Законом визначено, що заробiтна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразi, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працiвниковi за виконану ним роботу.

Розмiр заробiтної плати залежить вiд складностi та умов виконуваної роботи, професiйно-дiлових якостей працiвника, результатiв його працi та господарської дiяльностi пiдприємства.

В свою чергу заробітна плата складається із основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробiтна плата — це винагорода за виконану роботу вiдповiдно до встановлених норм працi (норми часу, виробiтку, обслуговування, посадовi обов’язки). Вона встановлюється у виглядi тарифних ставок (окладiв) i вiдрядних розцiнок для робiтникiв та посадових окладiв для службовцiв.

Додаткова заробiтна плата — це винагорода за працю понад установленi норми, за трудовi успiхи та винахiдливiсть i за особливі умови працi. Вона включає доплати, надбавки, гарантiйнi i компенсацiйнi виплати, передбаченi чинним законодавством; премiї, пов’язанi з виконанням виробничих завдань i функцiй.

Iншi заохочувальнi та компенсацiйнi виплати. До них належать виплати у формi винагород за пiдсумками роботи за рiк, премiї за спецiальними системами i положеннями, компенсацiйнi та iншi грошовi i матерiальнi виплати, якi не передбаченi актами чинного законодавства або якi провадяться понад встановленi зазначеними актами норми.

Джерелом коштiв на оплату працi працiвникiв госпрозрахункових пiдприємств є частина доходу та iншi кошти, одержанi внаслiдок їх господарської дiяльностi.

Для установ i органiзацiй, що фiнансуються з бюджету, — це кошти, якi видiляються з вiдповiдних бюджетiв, а також частина доходу, одержаного внаслiдок господарської дiяльностi та з iнших джерел.

Об’єднання громадян оплачують працю найманих працiвникiв з коштiв, якi формуються згiдно з їх статутами.

Форми оплати праці поділяють на погодинну і відрядну.

Системи оплати праці є такі:

• погодинна:

• проста погодинна,

• погодинно-преміальна,

• відрядна:

• відрядна,

• відрядно-преміальна,

• відрядно-прогресивна,

• акордна,

• акордно-преміальна.

При погодинній оплаті праці заробітна плата працівника має пряму залежність від встановленого для відповідного виду праці розміру тарифної ставки та кількості відпрацьованого робочого часу.

Використання погодинно-преміальної оплати праці передбачає отримання працівником окрім тарифного заробітку премії за досягнення кращих результатів.

Відрядна форма оплати праці виражає пряму залежність заробітку від кількості та якості виробленої продукції або обсягу виконаних працівниками робіт.

При відрядно-преміальній системі оплати праці, окрім оплати за звичайними розцінками за кількість виробленої продукції або виконаних робіт в межах встановленого завдання, здійснюється преміювання працівників за перевиконання завдання, поліпшення якості продукції, збільшення обсягу виконаних робіт.

Що стосується відрядно-прогресивної оплати праці, то в залежності від обсягу виконаних робіт або кількості отриманої продукції понад установлену норму, на підприємстві можуть застосовуватися прогресивно зростаючі розцінки.

При акордній системі оплати праці заробіток працівників визначається, виходячи із загального обсягу здійснюваних робіт, єдиних норм часу і відповідних погодинних ставок, а також умов терміновості завершення робіт.

Органiзацiя оплати працi здiйснюється на пiдставi: законодавчих та iнших нормативних актiв; генеральної угоди на державному рiвнi; галузевих, регiональних угод; колективних договорiв; трудових договорiв. Суб’єктами органiзацiї оплати працi є:

• органи державної влади та мiсцевого самоврядування;

• власники, об’єднання власникiв або їх представницькi органи;

• професiйнi спiлки, об’єднання професiйних спiлок або їх представницькi органи;

• працiвники.

Основою органiзацiї оплати працi є тарифна система, яка включає: тарифнi сiтки, тарифнi ставки, схеми посадових окладiв i тарифно-квалiфiкацiйнi характеристики (довiдники).

Тарифна система оплати працi використовується для розподiлу робiт залежно вiд їх складностi, а працiвникiв — залежно від їх квалiфiкацiї та за розрядами тарифної сiтки. Вона є основою формування та диференцiацiї розмiрiв заробiтної плати.

Тарифна сiтка (схема посадових окладiв) формується на основi:

• тарифної ставки робiтника першого розряду, що встановлюється у розмiрi, не нижчому, нiж визначений генеральною (галузевою) угодою;

• мiжквалiфiкацiйних (мiжпосадових) спiввiдношень розмiрiв тарифних ставок (посадових окладiв).

Держава здiйснює регулювання оплати працi працівників пiдприємств усiх форм власностi шляхом встановлення розмiру мiнiмальної заробiтної плати та iнших державних норм i гарантiй, встановлення умов i розмiрiв оплати працi керiвникiв пiдприємств, заснованих на державнiй, комунальнiй власностi, працівників пiдприємств, установ та органiзацiй, що фiнансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондiв оплати працi працівників пiдприємств-монополiстiв згiдно з перелiком, що визначається Kабiнетом Мiнiстрiв України, а також шляхом оподаткування доходiв працiвникiв.

Умови розмiру оплати працi працiвникiв установ та органiзацiй, що фiнансуються з бюджету, визначаються Kабiнетом Мiнiстрiв України.

Мiнiмальна заробiтна плата — це законодавчо встановлений розмiр заробiтної плати за просту, неквалiфiковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працiвником мiсячну, погодинну норму працi (обсяг робiт).

До мiнiмальної заробiтної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкiдливих, особливо шкідливих умовах працi, на роботах з особливими природними географiчними i геологiчними умовами та умовами пiдвищеного ризику для здоров’я, а також премiї до ювiлейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозицiї, матерiальна допомога.

У разi, коли працiвниковi, який виконав мiсячну (годинну) норму працi, нарахована заробiтна плата нижче законодавчо встановленого розмiру мiнiмальної заробiтної плати, пiдприємство провадить доплату до її рiвня.

Мiнiмальна заробiтна плата є державною соцiальною гарантiєю, обов’язковою на всiй територiї України для підприємств усiх форм власностi i господарювання.

Розмiр мiнiмальної заробiтної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Kабiнету Мiнiстрiв України, як правило, один раз на рiк пiд час затвердження Державного бюджету України з урахуванням пропозицiй, вироблених шляхом переговорiв, представникiв професiйних спiлок, власникiв або уповноважених ними органiв, якi об’єдналися для ведення колективних переговорiв i укладення генеральної угоди.

Розмiр мiнiмальної заробiтної плати переглядається залежно вiд зростання iндексу цiн на споживчi товари i тарифiв на послуги за угодою сторiн колективних переговорiв.

Договiрне регулювання оплати працi працiвникiв підприємств здiйснюється на основi системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регiональна угода) та виробничому (колективний договiр) рівнях вiдповiдно до Закону України “Про колективнi договори i угоди”.

Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче вiд норм, визначених генеральною, галузевою або регiональною угодами, але не нижче вiд державних норм i гарантiй в оплатi працi, можуть застосовуватися лише тимчасово на перiод подолання фiнансових труднощiв пiдприємства термiном не бiльше, як шість мiсяцiв.

Форми i системи оплати працi, норми працi, розцiнки, тарифнi сiтки, схеми посадових окладiв, умови запровадження та розмiри надбавок, доплат, премiй, винагород та iнших заохочувальних, компенсацiйних i гарантiйних виплат встановлюються пiдприємствами у колективному договорi з дотриманням норм i гарантiй, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регiональними) угодами.

Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку після сплати обов’язкових платежів.

Забороняється будь-яке зниження розмiрiв оплати працi залежно вiд походження, соцiального i майнового стану, расової та нацiональної належностi, статi, мови, полiтичних поглядiв, релiгiйних переконань, членства у професiйнiй спiлцi чи іншому об’єднаннi громадян, роду i характеру занять, мiсця проживання.

Суб’єкти органiзацiї оплати працi не мають права в односторонньому порядку приймати рiшення з питань оплати працi, що погiршують умови, встановленi законодавством, угодами i колективними договорами.

Нормальна тривалiсть робочого часу працiвникiв не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Пiдприємства i органiзацiї при укладеннi колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалостi робочого часу, нiж передбачено законом.

Скорочена тривалiсть робочого часу встановлюється:

1) для працiвникiв вiком вiд 16 до 18 рокiв — 36 годин на тиждень, для осiб вiком вiд 15 до 16 рокiв (учнiв вiком вiд 14 до 15 рокiв, якi працюють в перiод канiкул) — 24 години на тиждень.

Тривалiсть робочого часу учнiв, якi працюють протягом навчального року у вiльний вiд навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалостi робочого часу, передбаченої в попередньому абзацi для осiб вiдповiдного вiку;

2) для працiвникiв, зайнятих на роботах з шкiдливими умовами працi, — не бiльше, як 36 годин на тиждень.

Час початку i закiнчення щоденної роботи (змiни) передбачається правилами внутрiшнього трудового розпорядку i графiками змiнностi у вiдповiдностi з законодавством.

Для працiвникiв установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихiдними днями. При п’ятиденному робочому тижні тривалiсть щоденної роботи (змiни) визначається правилами внутрiшнього трудового розпорядку або графiками змiнностi, якi затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспiлковим комiтетом пiдприємства, установи, органiзацiї з додержанням установленої тривалостi робочого тижня.

На тих пiдприємствах, в установах, органiзацiях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцiльним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихiдним днем. При шестиденному робочому тижнi тривалiсть щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневiй нормi 40 годин, 6 годин при тижневiй нормi 36 годин i 4 години при тижневiй нормi 24 години.

П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спiльно з профспiлковим комiтетом з урахуванням специфiки роботи, думки трудового колективу i за погодженням з мiсцевою Радою народних депутатiв.

Напередоднi святкових i неробочих днiв тривалiсть роботи працiвникiв, крiм працiвникiв із скороченою тривалість робочого часу, скорочується на одну годину як при п’ятиденному, так i при шестиденному робочому тижнi.

Напередоднi вихiдних днiв тривалiсть роботи при шестиденному робочому тижнi не може перевищувати 5 годин.

У випадку, коли святковий або неробочий день збiгається з вихiдним днем, вихiдний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Kодексом законів про працю України встановлено наступні святковi днi:

1 сiчня — Новий рiк;

7 сiчня — Рiздво Христове;

8 березня — Мiжнародний жiночий день;

1 i 2 травня — День мiжнародної солiдарностi трудящих;

9 травня — День Перемоги;

28 червня — День Kонституцiї України;

24 серпня — День незалежностi України.

Работа також не провадиться в дні релігійних свят:

7 січня – Різдво Христове;

один день (недiля) – Пасха (Великдень);

один день (недiля) — Трiйця.

За погодинною системою оплати працi робота в надурочний час оплачується в подвiйному розмiрi годинної ставки.

За вiдрядною системою оплати працi за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмiрi 100 вiдсоткiв тарифної ставки працiвника вiдповiдної квалiфiкацiї, оплата працi якого здiйснюється за погодинною системою, — за всi вiдпрацьованi надурочнi години.

Робота у вихідний, святковий i неробочий день оплачується у подвiйному розмiрi:

1) вiдрядникам — за подвiйними вiдрядними розцiнками;

2) працiвникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, — у розмiрi подвiйної годинної або денної ставки;

3) працiвникам, якi одержують мiсячний оклад, — у розмiрi одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий i неробочий день провадилася у межах мiсячної норми робочого часу, i в розмiрi подвiйної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад мiсячну норму.

Оплата у зазначеному розмiрi провадиться за години, фактично вiдпрацьованi у святковий i неробочий день.

На бажання працiвника, який працював у вихідний, святковий i неробочий день, йому може бути наданий iнший день вiдпочинку.

При невиконаннi норм виробiтку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботу. Мiсячна заробiтна плата в цьому разi не може бути нижчою вiд двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). При невиконаннi норм виробiтку з вини працiвника оплата провадиться вiдповiдно до виконаної роботи.

При виготовленнi продукцiї, що виявилася браком не з вини працiвника, оплата працi після її виготовлення провадиться за зниженими розцiнками. Мiсячна заробiтна плата працiвника в цих випадках не може бути нижчою вiд двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).

Брак виробiв, що стався внаслiдок прихованого дефекту в оброблюваному матерiалi, а також брак не з вини працiвника, виявлений пiсля приймання виробу органом технiчного контролю, оплачується цьому працiвниковi нарiвнi з придатними виробами.

Повний брак з вини працiвника оплатi не пiдлягає. Частковий брак з вини працiвника оплачується залежно вiд ступеня придатності продукцiї за зниженими розцiнками.

Час простою не з вини працiвника оплачується з розрахунку не нижче вiд двох третин тарифної ставки встановленого працiвниковi розряду (окладу).

Про початок простою, крiм простою структурного пiдроздiлу чи всього пiдприємства, працiвник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, iнших посадових осiб.

За час простою, коли виникла виробнича ситуацiя, небезпечна для життя чи здоров’я працiвника або для людей, якi його оточують, i навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберiгається середнiй заробiток.

Час простою з вини працiвника не оплачується.