12. Історичні хроніки Шекспіра.

Для Шекспіра історія – наставниця життя, минуле – урок для сучасності. Його хроніки мають державно-історичну проблематику – відтворення політ. життя нації, істор. становлення англ. державності. Діючі особи –політики, правителі, радники, заколотники. В цих хроніках немає місця приватному життю. В основі усіх істор.хронік – реальні події з історії Англії. Ідея нац.єдності як найвищого блага для країни. Окрема група хронік – трилогія римських хронік – "Юлій Цезар","Антоній і Клеопатра", "Коріолан". В них автор виступив за ідею політ. свободи. "Антоній і Клеопатра" – Цезар та Марк Антоній на порозі конфлікту, Цезар вирішує одружити Антонія зі своєю сестрою, вважаючи, що родинні зв"язки врятують їх від війни. Антоній та Октавія одружуються, Клеопатра "божеволіє" від ревнощів. Цезар пропонує Клеопатрі позбутись Антонія та залишитись правитильницею Єгипту. Антоній програє війну Цезарю і думаючи, що Клеопатра загинула, накладає на себе руки. Клеопатра теж накладає на себе руки, не знайшовши підтримки в Цезаря. Основою твору вважають твір Плутарха "Життя Марка Антонія". Персонаж Клеопатри вважають одним із найскладніших жіночих характерів у творчості Ш. Твір побудований на опозиції – кохання/хіть, Рим/Єгипет, чоловік/жінка.

Проблема шекспірівських хронік - проблема особи короля. Шекспір відстоює необхідність -твердої влади короля і -нещадно засуджує монархів, неспроможних протистояти анархії, без огляду на те, порочні це натури чи доброчесні. .

I У трилогії «Генріх VI» показано, що царювання Генріха VI, людини слабовольної, принесло великі злигодні країні. Королю вистачало чеснот для приватного життя, але правити країною він був неспроможний. Він і сам усвідомлював, що йому не під силу тягар корони, мріяв про тихе, спокійне життя і шкодував, що доля не зробила його простим пастухом. Безвольний і безхарактерний монарх стає іграшкою в руках феодалів. Підступний Сеффолк штовхає його на шлюб з французькою принцесою Маргаритою, за який Англія розплачується відвойованими у Франції територіями. Нерішучість короля дала повний простір для розгнузданої боротьби хижацьких інтересів, для кривавих воєн Білої і Червоної Троянд. У цьому хаосі гине і сам Генріх VI, убитий сином йорка Річардом Глостером.

II У драмі «Річард III» зображено короля іншого типу. Річард -сильна особистість, він володіє багатьма рисами, потрібними для правління державою: волею, відвагою, енергією, свідомістю своїх королівських прав. Але найголовнішого - здатності служити загальнодержавним інтересам - він позбавлений. Він - кривавий деспот і злочинець, Річард не тільки не може погасити феодальні чвари, а й сам розпалює їх. жадоба влади керує усією його поведінкою, відсутність будь-яких моральних устоїв, неперевершений цинізм повністю розв'язують йому руки. він порушує закони, убиває старих і дітей, чужих і рідних, усіх, хто так чи інакше стає на його шляху до трону, визнає правильним лише те, що вигідне йому особисто. Коли потрібно заручитись прихильністю народу, йому легко дається демагогія; йому не важко вдати ніжного брата, надійного друга Бекінгема, зіграти роль безумно закоханого в леді Анну.Шекспір показує, що такий король - зло для держави, він знесилює її, сіє ненависть і ворожнечу і тому повинен загинути. В образі Річарда III Шекспір, розвиваючи тлумачення цього образу Т. Мором, ще більше підкреслив його зловісні риси і рішуче засудив тиранію.

III Генріх V в драмі «Генріх V» втіленням ідеального монарха. Створюючи цей образ, Шекспір відійшов від історичної достовірності: реальний Генріх V був підступним і жорстоким політиком. У драмі він позбавлений цих рис, шекспірівський Генріх V - це :

- король, який розуміє свою владу як високий державний обов'язок.

- мудрий політик і відважний воїн, його влада є запорукою єдності і порядку в державі.

- властиві демократичність і високі моральні чесноти.Це втілення мрії англійського народу і самого драматурга про таку владу, яка б могла забезпечити народне благо.

Уже в історичних драмах проявились характерні риси реалістичного мистецтва Шекспіра. : вміння великого драматурга широко зображувати епоху, показувати її основні соціальні та політичні сили у виразних індивідуалізованих людських характерах, оживляти драматичну дію введенням різноманітних, протилежних один одному образів. Хроніки Шекспіра відзначаються широтою і жвавістю дії, реалізмом.

13. Комедії В.Шекспіра. Протягом 90-х років Шекспір написав десять комедій. Сюжети для них він брав з різних джерел: італійських новел, античних і сучасних творів, з реальної дійсності. Драматург часто переносив події у різні країни, особливо в південні.

комедії пройняті

• ренесансним утвердженням земного життя,

• непохитною вірою в благородство і довершеність людини.

• прекрасним в житті - кохання, дружба, музика, поезія, природа.

• в цьому світі діють люди молоді, добрі, веселі, діяльні, здатні на сильні й стійкі пристрасті, на самопожертву й подвиг в ім'я дружби й кохання. Особлива принадність цих людей у природності, у свободі й невимушеності їхніх почуттів і поведінки. Вони сміються над усім, що суперечить здоровій людській природі: над ханжеством і скнарістю, педантизмом і догматикою, афектацією і манірністю у поведінці й мові

• зустрічаються з перешкодами на шляху до щастя, стикаються в житті з жорстокістю і несправедливістю, але ніколи не схиляються перед злом

Комедії: «2 шляхетні веронці», «Комедія помилок», «Приборкання норовливої», «Сон літньої ночі», «Венеціанський купець», «Віндзорські жартівниці», «Багато галасу з нічого», «Дванадцята ніч». Відтворюють притаманне для доби Відродження відчуття радості життя, благородні почуття любові, відданості, щирості, свободи. Атмосфера свята, проте Ш. Не змальовує ідеальне життя. Герої – творці свого щастя переборюють складні драматичні ситуації. Комічне – від витонченого, іноді з філос.відтінком гумору, легкої іронії до балагану і фарсу. Оптимізм виключає серйозну сатиру.

Ранні комедії можна поділити на 2 типи: фарсові («Комедія помилок») і ліричні («Сон літньої ночі»).

Пізні комедії: «Троїл і Крессіда», «Міра за міру», «Кінець діло вінчає» - їх відрізняє суворий критицизм, відчуття розчарув. в житті і недовіри до люд.

14. Трагедії В.Шекспіра. Ш. Створює вражаючу картину загибелі ренесансного гуманізму. В трагедіях Шекспіра зображена доля людини в суспільстві жорстокості та егоїзму. Головним героєм у них є людина високої самосвідомості, яка вступає в конфлікт із світом, проходить через жорстокі випробування, зазнає величезних страждань, тяжких переживань і неминуче гине. В розкритті характеру такого героя увага зосереджується на кардинальних, визначальних проблемах життя людського суспільства, що надає трагедіям глибини змісту і сили величезних узагальнень.

Дія трагедій розвивається не у вузькій сфері приватного життя, а виводиться на широкий простір історичних, соціальних конфліктів. Відобразив переломний хар-тер епохи, боротьбу між старими і новими світоглядними уявленнями. Ранні трагедії: «Тит Андронік», «Ромео і Джульєтта», «Юлій Цезар». В «Ром. і Дж.» покладено ідею двоєдиності життя – народження і смерті, кохання і загибелі. Герої твору юні і пристрасні, ще не протистоять усьому світові, вони не самотні, як у пізніх трагедіях. Зрілі трагедії: «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет», «Коріолан». Осн.мотив – доля людини в сусп., обмеженість її можливостей, трагічне усвідомлення реальної природи сусп-ва. Герої пройняті вірою в життя і власні сили (Гамлет, король Лір), спочатку ідеалізуюють світ і себе в ньому, потім вступають з цим світом у конфлікт, зрештою гинуть, доводячи своєю смертю велич людської особистості.