Тема 6. Судова система та судочинство на українських землях кінця 14-середини 16 ст.

1. Загальна характеристика судової системи, яка складалась в українських землях з кінця 14-15 ст.

У ранньофеодальний період в умовах широкої автономії українських земель (друга половина ХІV – перша половина ХV ст.) у складі Великого князівства Литовського функціонували суди, започатковані ще в Київській Русі:

       Великокнязівський суд. З часом виникають його різновиди – суд Пани-Ради, суд маршалка.

       Регіональні суди (суди намісників – воєвод і старост).

З ліквідацією автономії українських земель, посиленням централістичних тенденцій та перетворенням Великого князівства Литовського у станово-представницьку монархію виникають нові суди:

       доменіальні (вотчинні);

       Третейські;

       суди для інородців.

Подальшого розвитку набувають суди у містах з Магдебурзьким правом, церковні та копні суди.

До середини ХVІ ст. суд не був відокремлений від адміністрації, розглядався владою скоріше як джерело прибутку і не відігравав значної ролі у суспільному і державному житті.

Професійних суддів на той час не було. Суди – це періодично діючі установи, які розглядали справи лише у разі потреби. Спочатку вони, крім церковних судів і судів у містах з Магдебурзькии правом, керувалися переважно звичаєвим правом, а згодом – писаним загальнодержавним правом.

Підсудність державним судам визначалася за територіальним принципом, недержавним – за становим або за станово-територіальним. Державні суди були апеляційною інстанцією для недержавних.

Судова реформа 1564-1566 рр. сприяла більш чіткій диференціації судів та формуванню судової влади в державі.

2. Центральні судові органи, їх склад та повноваження:

   • господарський (великокнязівський) суд;

Великокнязівський (господарський) суд був вищим судом у державі й мав необмежену компетенцію. Розгляд справ у цьому суді здійснювався за участю Великого князя та магнатів. У законі не було визначено кількість магнатів. Все залежало віл важливості справи, місця Й часу суду. У суді були присутні ті магнати, які в цей час перебували біля Великого князя. Сесія господарського суду мала починатися щорічно 11 листопада. У зв'язку з частими від'їздами та через велику кількість справ князь створював комісарські, асесорські, маршалкові суди, що допомагали йому в здійсненні правосуддя, але не були постійними.

Формою великокнязівського суду вважався судпани-ради, який збирався щороку через два тижні після початку Великого посту.

Ще одним різновидом господарського суду був сеймовий суд, розгляд справ у якому спершу здійснювався Великим князем і пани-радою під час роботи сеймів. Правопорушення у фінансовій сфері розглядав скарбовий суд.

Підсудність справ господарському судові не було строго визначено. У ньому могла бути розглянута будь-яка справа за скаргою (позовом) кожної вільної людини. Із часом було введено обмеження в підсудності справ цьому судові. Інстанцій ний порядок розгляду справ вводиться Статутом 1529 р., арт. 2 розділу VI якого зобов'язує подавати позов спочатку до місцевого суду і лише після рішення цього суду звертатися до господарського.

• суд Пани-ради

Великий князь розглядав справи особисто або разом із засідателями з числа панів-радних та інших урядників, які виконували слідчі й дорадчі функції. За дорученням великого князя вони могли самостійно розглядати справи. Таким чином утворювалися органи, що здійснювали судові функції „за комісією”, „з розказання” господарського, яким великий князь лише тимчасово делегував судові повноваження, з тією різницею, що одні судді залучалися до розгляду конкретної справи (ad hoc), інші – судовими повноваженнями наділялися на більш тривалий період, що могло перейти в постійну практику, як, наприклад, розгляд судових справ маршалками. Вказані органи в першій половині XVI ст. не сформувалися як окремі судові установи. Пани-Рада, за Статутом 1529 р., була вищим органом судочинства у період відсутності великого князя в державі. На відміну від форм великокняжого суду, що діяв без особистої участі господаря, суд Пани-Ради функціонував не за дорученням великого князя, а відповідно до прямої вказівки закону.

• комісарський суд

Створювався для вирішення окремих справ (переважно про межові спори, істина яких могла бути встановлена лише на місці), після їх завершення розпускався. Складався з великокняжих комісарів (ними могли бути світські або духовні урядовці, а в справах городян – міськ. радники). Від 1566 займався лише справами про межі між великокняжими та шляхетськими маєтками і про викуп застави великокняжих маєтків. Ухвала комісарського суду підлягала затвердженню великим князем.

На діяльність комісарських судів було подібним судочинство в Гетьманщині при розгляді ґрунтових або межових спорів. Генеральний військовий суд надсилав на місце спору комісарів – межових суддів, які вирішували спір на місці або, дослідивши справу, передавали її на вирішення Ген. військ. суду. Межових суддів (комісарів) призначав Ген. військ. суд або сам гетьман з-поміж членів козацької старшини. На рішення комісарів можна було подати апеляцію до того суду, до якого вони належали. Ген. військ. суд згодом перестав посилати комісарів на спірні ґрунтові справи і почав їх розглядати сам. Після суд. реформи 1760–63 ґрунтові справи стали розглядати підкоморські суди.