1)Банк - це особливий вид капіталотворчого підприємства, яке мобілізує вільні ресурси клієнтів та інші грошові кошти, розподіляє їх відповідно до потреб між суб'єктами ринкових відносин, а також надає інші послуги. Банки і банківська система - це економічні структури, які становлять один із типів фінансових посередників у системі ринкової інфраструктури загалом. У ринковій економіці вартість посередницького капіталу є однією із функцій ринкових сил, яка відображає, поряд з іншими явищами, попит і пропозицію, фінансові цілі даного типу посередника, а також потенційний ризик як кінцевого споживача капіталу, так і посередника, який забезпечує цей капітал. Банківська система України сформувалася у 1991 р. і складається з двох рівнів. Така побудова пов'язана з різними особливостями, насамперед, - наглядом держави та перевагою роботи у грошовій сфері.  Банки займають особливе місце в ринковому середовищі тому, що здійснюють грошово-кредитне обслуговування всіх елементів (ланок) ринкової інфраструктури. Відповідно до цього визначаються основні завдання банків: - забезпечення безперервності й ефективності грошового обороту; - здійснення контролю на макро- та мікроекономічному рівнях; - проведення заходів щодо стабілізації національної грошової одиниці; - сприяння підвищенню ефективності економіки України в цілому та виробничої сфери зокрема тощо.

2)Банки - це особливі інституції ринку, які в своїй діяльності керуються вимогами закону. Отже, банківська діяльність - набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволене законом тільки під особливим наглядом держави. Хоча, як юридичні особи, банки економічно самостійні і повністю не залежать від виконавчих і законодавчих органів влади в рішеннях, які пов'язані з їх оперативною внутрішньою діяльністю. Щодо правового впливу на банківську діяльність, то його можна розділити на зовнішній і внутрішній. Головним джерелом регламентації роботи банків є Закон України "Про банки і банківську діяльність" (березень 1991 р.), в якому чітко розмежовуються функції Національного банку України (НБУ) та комерційних банків (КБ), порядок створення, капітал, відповідальність, контроль та інші моменти. НБУ, як керівний орган діяльності банківської системи України, працює відповідно до Закону України "Про національний банк України" (червень 1999 р.), в якому регламентується його законодавче право здійснювати вплив на роботу банків з допомогою видачі їм ліцензій, постанов, положень, рекомендацій тощо. У зв'язку з тим, що банківські установи обслуговують юридичних та фізичних осіб незалежно від форми власності та організаційної будови, вони повинні спиратися на ті законодавчі акти, які регламентують діяльність клієнтів для визначення специфіки їх обслуговування. Особливості ринкової інфраструктури в цілому та сегментів ринку зокрема (валютний, фінансовий, кредитний та ін.) зумовлюють вплив на законодавчу базу банку всіх загальноекономічних нормативних актів. Причому комерційні банки залишаються підзвітними, в кінцевому результаті, Національному банкові України. Аналіз історії і сьогодення банківської справи та механізму функціонування грошового ринку визначає, що банківська діяльність складається з трьох основних посередницьких функцій: 1. Мобілізація грошових ресурсів на вклади від клієнтів. 2. Надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів. 3. Здійснення розрахунків між клієнтами. Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку - як центрального, так і комерційного.

3)Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з часу його реєстрації Національним банком України у Державному реєстрі банків. Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Власники суттєвої частки щодо участі в банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має суттєву участь, об'єднання громадян, релігійні і благодійні організації та юридичні особи, щодо яких неможливо встановити їх власників і джерела коштів, за рахунок яких такі юридичні особи здійснюють внески до статутного капіталу або купують акції банків. Банкам забороняються зустрічні інвестиції у статутні капітали один одного та зустрічні інвестиції у статутні капітали їх учасників. Порядок реєстрації комерційних банків. Уповноважені засновниками банку особи подають до територіального управління Національного банку України для державної реєстрації такі документи: 1) заяву про реєстрацію банку; 2) установчий договір (крім державного та кооперативного банків); 3) статут банку; 4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку; 5) бізнес-план, в якому визначаються напрями діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки; Після цього у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку уповноважена засновниками особа подає до територіального управління Національного банку заяву про відкриття накопичувального рахунку для формування статутного капіталу.

Мінімальний розмір статутного капіталу на час реєстрації банку має бути повністю сплачений та не може бути менше: *для місцевих кооперативних банків, що діють у межах однієї області, — 1 млн євро; *для банків, що здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних банків), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних, — 3 млн євро; * для банків, що здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних банків), у тому числі спеціалізованих Інвестиційних, розрахункових (клірингових), ощадних та іпотечних, центрального кооперативного, — 5 млн євро. Комерційні банки, зареєстровані НБУ, можуть відкривати філії, представництва та територіально відокремлені безбалансові відділення. Філія банку --це банківська установа, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку і здійснює банківські операції на підставі дозволу, наданого банком, у межах отриманих банком банківської ліцензії та письмового дозволу

Представництво банку — це установа банку, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку і ним фінансується, не має права здійснювати банківські операції. Територіально відокремлене безбалансове відділення - це установа банку, що створюється на балансі головного банку або його філій у межах однієї області і може здійснювати банківські операції тільки за дозволом, наданим головним банком. Банківська корпорація — це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки.

Банківська холдингова група -це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки.

4)Банк – установа, що акумулює грошові кошти і заощадження та здійснює кредитно-розрахункові та інші операції.

За формою власності розрізняють акціонерні, неакціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, державні та змішані, міждержавні (міжнародні) банки.

За терміном надання кредитів – банки короткострокового, середньо- та довгострокового кредитування.

За національною належністю – національні та іноземні банки.

За функціями та характером діяльності виділяють депозитні, універсальні та спеціалізовані банківські установи.

Акціонерні банки організовуються у формі акціонерних компаній.. В сучасних умовах акціонерна форма є головною формою організації банків у промислове розвинутих країнах.

Неакціонерні банки знаходяться у власності партнерів або індивідуальних осіб.

Кооперативні банки – кредитно-фінансові інститути, що створюються товаровиробниками на ділових засадах для задоволення взаємних потреб

Муніципальні банки – різновид ощадних установ, першочергова діяльність яких зводилась до залучення заощаджень населення і виконання функцій скарбника муніципалітету

Комунальні банки – спеціалізовані кредитні установи, призначені для кредитування та фінансування житлового і комунального господарства

Змішані банки – банки за участю державного і приватного капіталу.

Міждержавні (міжнародні) банки – міжнародні кредитні організації, створені на основі міждержавних договорів з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин.

Банки короткострокового, середньо- і довгострокового кредитування – банки, що спеціалізуються на наданні кредитів різної терміновості.

Національні банки – це банки, що належать повністю або частково національним інвесторам і діють в їх інтересах

Іноземні банки – банки, які повністю або частково належать іноземним інвесторам. Їх діяльність в країні перебування регламентується особливим національним законодавством.

Депозитні банки – банки, які здійснюють кредитно-розрахункові та довірчі операції за рахунок залучених депозитів.

Універсальні банки – кредитні установи, що здійснюють всі основні види банківських операцій: депозитні, кредитні, розрахункові, фондові, довірчі та інші.

Спеціалізовані банки – банки, що спеціалізуються на кредитуванні певної галузі економіки Різновидами спеціалізованих кредитних банків є:

- інвестиційні банки

- ощадні банки –

- банки розвитку (функціонують на національному та локальному рівні), які здійснюють кредитування промисловості в масштабах всієї країни або ж окремих галузей економіки

5)Ліцензування — це порядок видачі комерційним банкам, які набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення певних або всіх банківських операцій. Банк має право здійснювати банківську діяльність лише після отримання банківської ліцензії. На основі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: 1) прийняття вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття і ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик. За наявності банківської ліцензії банки мають право без отримання письмового дозволу здійснювати такі операції та угоди: * надання гарантій і поручительств; » факторинг; *лізинг; * послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів; * випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших обігових платіжних інструментів; * випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з їх використанням; *надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій. За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати такі операції: * операції з валютними цінностями: *емісія власних цінних паперів; *організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; * здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені; * операції за дорученням клієнтів або від свого імені: — з інструментами грошового ринку; — з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; — фінансовими ф'ючерсами та опціонами; Національний банк видає банку банківську ліцензію у разі дотримання ним таких обов'язкових умов: 1) на час звернення банку з клопотанням про видачу банківської ліцензії зареєстрований підписний капітал банку повинен бути повністю сплачений; 2) банк має бути забезпечений належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційними засобами; 3) наявність у банку приміщення, яке відповідає вимогам, передбаченим нормативно-правовими актами Національного банку; 4) наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком. Керівники банку повинні мати бездоганну ділову репутацію. Письмовий дозвіл на здійснення окремих операцій видається банку за таких умов: * наявність банківської ліцензії; * рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку; *банк не є об'єктом застосування заходів впливу; *банк подав план (бізнес-план) щодо певних видів операцій, на право здійснення яких банк бажає отримати письмовий дозвіл; * банк має достатні фінансові можливості для здійснення такої діяльності; * наявність підрозділів, які виконуватимуть відповідні операції та їх керівників; *наявність комітетів, а саме: кредитного, тарифного, з питань управління активами і пасивами та відповідних положень про них; * наявність внутрішніх нормативних документів банку, що регламентують відповідні операції.

6)ресурси комерційного банку – це сукупність коштів, які перебувають у розпорядженні банку і використовуються з метою забезпечення його діяльності та отримання прибутку.

Ресурси комерційного банку включають в себе: капітал комерційного банку (власні кошти банку), залучені кошти та позичені кошти.

Власні ресурси комерційних банків формуються за рахунок статутного капіталу банку, а також фондів, які створюються банками для забезпечення фінансової стійкості, комерційної та господарської діяльності, а також прибутку поточного і минулого років.

Другою складовою ресурсів банків є залучені кошти. Необхідно відмітити, що більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та позичених коштів, а не власних.

Формування залучених банківських ресурсів через проведення депозитних операцій є однією з найважливіших основ організації діяльності комерційних банків.

Можливості комерційних банків у залученні коштів регулюються Національним банком України. Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, з допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.

Вже на першому етапі формування комерційних банків України саме вміння працювати з юридичними і фізичними особами, які розміщують свої кошти на депозити, перетворилося в один з показників надійності, стабільності банку.

У банківській практиці традиційно пріоритетна роль серед джерел формування залученого капіталу належить депозитам.

Сучасна банківська практика характеризується великою різновидністю депозитів і депозитних рахунків.

Однак комерційним банкам доцільно було б розвивати додаткові послуги з ведення депозитів до запитання, оскільки це може позитивно вплинути на стан залученого банківського капіталу в цілому, сприяти досягненню стабільності ресурсної бази, що відповідно позитивно відобразиться на дохідності його активів і сприятиме зниженню ризику.

У сучасних умовах для комерційних банків України особливо актуальним є залучення коштів клієнтів на строкові депозити, що є значно стабільнішою складовою частиною залученого капіталу ніж вклади до запитання.

Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково переданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку – втрату частини ресурсів.

Депозитні операції відіграють значну роль у діяльності банку, так як депозитні операції є головним джерелом проведення активних і, перш за все, це є вид пасивної операції.

У сучасних умовах формування залучених банківських ресурсів може здійснюватися двома основними способами: шляхом проведення депозитних операцій та отримання позик на грошовому ринку.

Комерційні банки можуть залучати кошти юридичних та фізичних осіб за допомогою банківських векселів. Банківській вексель має депозитну природу і саме цим схожий на депозитний сертифікат.

Отже, за джерелами формування ресурси поділяються на власні, позичені та залучені. Основним джерелом залучених ресурсів є депозитні операції та послуги банків. Правильна та ефективна організація залучення ресурсів необхідна для забезпечення нормальної банківської діяльності. Ці обставини зумовлюють необхідність подальшого вивчення теоретичних поглядів щодо формування ресурсів комерційних банків, а також вдосконалення ресурсної політики банків з метою розвитку вітчизняної банківської системи та наближенням її до світового рівня

7)Власний капітал (кошти) банку являє собою грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками банку), а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку. Це обумовлено специфікою діяльності комерційного банку як установи, що здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів на фінансовому ринку та надає їх у позику. Проте власний капітал є основою для залучення інших ресурсів суб’єктів ринку і необхідною умовою розвитку банку. Серед переваг власного капіталу, на нашу думку, можна відзначити: простота залучення, висока здатність генерування прибутку у всіх сферах діяльності, забезпечення фінансової стійкості розвитку банку, його платоспроможності в довгостроковому періоді, зниження ризику банкрутства.

Призначення банківського капіталу виражається в його функціях. Він виконує три важливі функції:

Захисна – це основна функція капіталу комерційного банку на сьогоднішній день, оскільки слугує для страхування вкладів і депозитів, а також кредиторів банку у випадку його ліквідації або банкрутства (в умовах, коли значна частина ресурсів вкладається в ризикові активи, навіть порівняно невеликі втрати можуть призвести до банкрутства банку

Оперативна – ця функція є особливо важливою у перший період функціонування банку, коли за рахунок власного капіталу фінансується придбання основних засобів та оренда приміщення.

Регулююча – ця функція виявляється у тому, що розмір власного капіталу банку служить порогом допуску на банківський ринок (мінімальний розмір статутного капіталу) та регулятором розширення масштабів діяльності банку (прийняття банком додаткових ризиків, без яких неможливе отримання додаткових прибутків) регулюючі органи ставлять у залежність від адекватного нарощення капіталу

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за складом.

Одна його частина, найпостійніша, призначена для забезпечення банківської діяльності, і виступає у формі статутного капіталу, частково резервного та субординованого капіталу

Друга частина власного капіталу призначена для страхування активних та інших операцій і послуг банку від збитків

Третя частина призначена для регулювання розміру власного капіталу, однак може використовуватися й для забезпечення банківської діяльності та для страхових потреб банку.

Статутний (акціонерний капітал) капітал формується залежно від організації банку шляхом акумулювання внесків чи випуску і реалізації акцій лише за рахунок власних коштів учасників чи акціонерів. Перший випуск акцій банку має складатися тільки зі звичайних акцій. З необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду у комерційного банку виникає проблема в збільшенні розміру цього фонду.

Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, для покриття непередбачених збитків по всіх статтях активів і позабалансових зобов’язаннях а також виплату дивідендів по привілейованих акціях, коли для цього недостатньо прибутку.

Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та ін.) призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку.[4,с.10]

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримується банком, як правило, з метою реінвестування в його діяльність

Субординований борг – це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів

8)Регулятивний капітал є одним із найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків. Він є базою для розрахунку економічних нормативів.

Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань

Банки формують резерви за такими активними операціями:

1) кредитними операціями;

2) операціями з цінними паперами;

3) дебіторською заборгованістю;

4) простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями;

5) коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

Складові елементи регулятивного капіталу

Величину регулятивного капіталу (РК) розраховують за формулою:

РК = ОК + ДК - В,

де ОК — основний капітал; ДК — додатковий капітал; В — відрахування.

Основний капітал уважається більш незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал не має стійкого характеру, а його розмір піддається змінам.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:

— резерви під стандартну заборгованість інших банків;

— резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

— нерозподілений прибуток минулих років;

— прибуток звітного року, що очікує затвердження.

Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб на умовах субординованого боргу.

Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше ніж за п'ять років, а у разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів.

9)Залучені (депозитні) ресурси – тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб за відповідну плату, мобілізовані банком на певних умовах і на певний термін чи до запитання. В якості залучених ресурсів банк може використовувати як залишки на поточних рахунках клієнтів, так і залишки на рахунках, які банк відкриває при проведенні депозитних операцій. Структура залучених коштів наведена на рисунку.

Залучені кошти за терміном підрозділяються на:

- кошти до запитання;

- строкові кошти.

Збільшення частки термінових коштів поліпшує ліквідність банку й у меншому ступені сприяє підвищенню його прибутковості. Збільшення ж частки ресурсів до запитання приводить до зворотних результатів.

Слід зазначити, що не всі кошти використовуються в якості кредитних ресурсів. Їх обсяг залежить від норми обов’язкового резервування. Національний банк України для контролю за грошовими агрегатами шляхом зниження (збільшення) грошового мультиплікатора використовує норматив обов’язкового резервування як один з інструментів здійснення грошово-кредитної політики.

Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансі банку кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком кредитів, залучених від інших банків та іноземних інвестицій, отриманих від міжнародних фінансових установ.

Формування обов’язкових резервів здійснюється в процентному відношенні до зобов’язань у цілому за зведеним балансом банку – юридичної особи, включаючи філії, і відповідна сума коштів обов’язкових резервів у національній валюті повинна перебувати на кореспондентському рахунку банку або на окремому рахунку в Національному банку України за встановлений період регулювання.

Норматив обов’язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків.

Національний банк України для різних видів зобов’язань може встановлювати диференційовані нормативи обов’язкового резервування залежно від:

•        природи зобов’язань (депозити, ощадні вклади, кошти в розрахунках, поточні рахунки клієнтів, рахунки бюджетних організацій тощо);

•        строку зобов’язань або пасивів (короткострокові пасиви, довгострокові пасиви).

Норматив обов’язкового резервування, період та механізм його застосування встановлюються за рішенням Правління Національного банку України з огляду на необхідність впливу на сферу пропозиції грошей в обігу.

Метою проведення депозитних операцій є:

-         залучення коштів для подальшого розміщення в активні операції;

-         залучення коштів для поповнення ліквідності з метою розрахунків за зобов’язаннями.

Суб’єктами депозитних операцій є банки, які виступають як позичальники, так і кредитори – власники коштів.

Об’єктом депозитних операцій є кошти, що передані банку на умовах, визначених двосторонньою угодою

10)Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно в розмірі; передбаченому кредитним договором. Проценти сплачуються за фактичну кількість днів користування позикою. Заборгованість з позичок погашається підприємством платіжним дорученням у строки, узгоджені з банком. При неповерненні позики в строк банк може стягувати її з підприємства шляхом списання заборгованості, а при нестачі-коштів на рахунку підприємства звертатися в суд. Рівень процентної ставки за кредит залежить від факторів, що діють на макро- і мікрорівнях. На макрорівні на розмір ставки впливають: темпи інфляції; розмір дефіциту державною бюджету, внутрішнього і зовнішнього боргу країни; попит і пропозиція на кредитному ринку; розмір офіційної облікової ставки НБУ тощо. На мікрорівні на процентну ставку впливають: фінансове становище підприємства і його ділова репутація; ступінь взаємодії банку з підприємством; розмір і строк позики; ефективність комерційної угоди (проекту); інші фактори. Процентні ставки за кредит можуть встановлюватися фіксовані і плаваючі. Фіксовані ставки не змінюються протягом терміну дії кредитного договору, а плаваючі змінюються залежно від кон'юнктури на кредитному ринку. Отже, база року (К) теж може бути наближена (360 днів) і точна (365 або 366 у високосному році). Дата надання та погашення боргу вважається одним днем і при наближених, і при точних обчисленнях g. Різні значення g та К приводять до різних результатів у нарахуванні простих відсотків. Для короткотермінових фінансових операцій формулу простих відсотків використовують у такому вигляді: Тут можливі три варіацій обчислень, які дали назву трьом видам простих відсотків: а) звичайні відсотки, якщо g наближене, К = 360 днів. Вони використовуються, якщо при нарахуванні відсоткових грошей не потрібно великої точності (на депозитах

б) комерційні відсотки, якщо g точне, К = 360 днів. Цей метод називають банківським або французьким. Його використовують при обліку векселів та інших операціях у комерційних банках; в) точні відсотки, якщо g — точне, К = 365 або 366 днів. найточніші результати. Використовується при зовнішньоекономічних фінансових операціях. де fl.i3,...tk значення ставок відсотків; п, п2 пк — термін "життя" кожної з відповідних ставок.

11. Охарактеризуйте джерела та значення запозичених ресурсів банку До запозичених капіталів банку належать кошти, отримані: 1) від емісії та продажу облігацій; 2) кредити, отримані в інших банків, у тому числі в НБУ. Облігації свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку за нею протягом строку дії позики. З настанням строку погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість цього цінного паперу. Строки запозичення міжбанківських кредитів можуть бути різними — від одного дня до трьох-шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими підприємницькій сфері, й пов'язана з обліковою ставкою НБУ. Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв'язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. Досить активно використовуються міжбанківські кредити строком на один день, мета яких полягає у підтриманні поточної ліквідності банку. Купувати та продавати кредитні ресурси можуть не тільки банки, а й їхні відділення та філії. Проте, це право реалізується лише в системі одного банку, що має філійну мережу. Одним із засобів рефінансування комерційних банків є операції РЕПО. РЕПО — фінансова операція, за якої одна сторона продає цінні папери іншій, перша сторона бере на себе зобов'язання викупити вказані цінні папери у визначений строк, або на вимогу другої сторони. Банки, які потребують підтримки своєї короткострокової ліквідності, можуть звертатися до НБУ щодо здійснення операцій "прямого" РЕПО. У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося монетарною програмою, НБУ може продавати з власного портфеля державні цінні папери шляхом операцій "зворотного" РЕПО на відповідний період за умови викупу цих самих державних цінних паперів надалі в установлений строк. НБУ залежно від строку може здійснювати такі види операцій прямого та зворотного РЕПО: — нічне РЕПО (строк дії один день); — відкрите РЕПО (строк операції в договорі не визначається, кожна зі сторін договору може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору); — строкове РЕПО (строк операцій чітко визначений). Підвищення ефективності банківської діяльності вимагає нині збільшення ресурсної бази банків.

12. Охарактеризуйте суть, значення, класифікацію та принципи організації безготівкових розрахунків.

Безготівкові розрахунки — розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обіг

Безготівкові розрахунки за складом учасників поділяють на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.

За об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, безготівкові розрахунки поділяють на дві групи:

1) розрахунки за товарними операціями — платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги та виконані роботи;

2) розрахунки за нетоварними операціями — сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо.

Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

— внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські — за межами цього пункту);

— міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

Організація безготівкових розрахунків здійснюється на основі таких принципів:

1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків.

2. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.

3. Розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності та послуги проводяться, як правило, після надання послуг. На практиці застосовують також попередню оплату.

4. Банки списують кошти з рахунків тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів.

5. Доручення підприємств на перерахування коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках або за рахунок платіжного кредиту банку.

У сучасних умовах застосовують такі основні форми платіжних інструментів, а, відповідно, і форми розрахунків:

— платіжними дорученнями;

— платіжними вимогами-дорученнями;

Чеки,акредитивами,векселями,платіжними вимогаиммеморіальними ордерами,банківськими платіжними картками

13. Проаналізуйте види безготівкових розрахунків 1)Платіжне доручення Розрахунки платіжним дорученням одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарському обороті України

Доручення широко застосовується в розрахунках за найрізноманітними платежами. Технологія розрахунків платіжними доученнями полягає в тому що банк платника списує зазначену у доручені суму з рахунка платника і зараховує її на рахунок постачальника. Платіжні доручення в Україні застосовуються при розрахунках за поставлені товарноматеріальні цінності і надані послуги, для попередньої оплати товарів і посллуг, внесення авансових платежів у випадках, передбаченних чинним законодавством, погашення кредиторської заборгованності постачальником за раніше одержані товари і послуги. Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями така: 1) отримавши товар і рахунокфактуру від постачальника, покупець направляє платіжне доручення в свій банк; 2) банк списує відповідні грошові кошти з рахунка покупця і направляє документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника; 3) банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника. Рахунокфактура документ, який випусує продавець для оплати покупцем товарнометеріальних цінностей, що реалізуються (або виконанних робіт чи поданих послу). 2) Платіжні вимог доручення. Платіжна вимога доручення розрахунковий документ, що містить: по-перше, вимогу постачальника (одержувача коштів) до покупця (платника) на підставі надісланих йому (покупцеві), обминаючи банк, документів оплатити вартість відвантажених товарів, виконаних робіт і наданих послуг; по-друге, доручення покупця (платника) своєму банкові оплатити вказані документи, перерахувати відповідну грошову суму постачальникові. Отже, платіжна вимога доручення є найбільшим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів: — верхня частина особливості платіжної вимоги; — нижня частина особливості платіжного доручення. 3) Чеки Чек , як форма безготівкового розрахунку має широке розповсюдження, як у нашій, так і у світовій практиці. Для чіткого з’ясування взаємовідносин чека і близьких йому інститутів необхідно з’ясувати юридичну природу чека. В залежності від того, як будується юридична природа чека, чекові законодавства різних країн можна розбити на три групи. До першої групи відноситься законодавства англійського типу, до другої французького, і до третьої німецького.  Чек є інструментом розпорядження коштами, що є на розрахунковому рахунку. При розрахунках чеками виникають економічні відносини між трьома суб’єктами. Це: — чекодержатель юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеками; — банкемітент банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі і веде їхні рахунки. У сфері безготівкових розрахунків використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називаються грошовими чеками. Розрахуноковий чек містить письмове розпорядження чекодавця банкуемітекту сплатити чекодержателю зазначену суму в чеку суму коштів. Власник рахунку випусує чеки в межах залишку

14.Зазначте основні правила організації безготівкових розрахунків та обов’язкові реквізити платіжних документів.

банків здійснюють розрахун­ки при дотриманні таких умов:

1. Кошти підприємств підлягають обов'язковому зберіганню в банках.

2. Безготівкові розрахунки між підприємствами здійснюються у національній валюті України

3. Кошти з рахунку клієнта списуються за розпорядженнями.

У безакцептному порядку проводиться списання:

• за виконавчим листом суду та арбітражу;

• недоїмок по податках, недоплат у державні цільові фонди, позабюджетні фонди;

• платежів за розпорядженням державних податкових адмініс­трацій;

• платежів державного обов'язкового і державного соціально­го страхування, до Пенсійного фонду;

• за розпорядженням Антимонопольного комітету і КРУ;

• за розпорядженням підприємств за результатами розгляду претензій, що стосуються доарбітражного врегулювання господар­ських спорів у тому випадку, якщо боржник визнав претензію.

4. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних коштів на рахунку клієнта.

5. Платежі проводяться, як правило, після відвантаження то­варно-матеріальних цінностей, виконання робіт чи надання пос­луг або одночасно з ними.

6. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допус­каються

7.  Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків.

8. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків

9. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одер­жувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно- позовному порядку без участі банку.

Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, повинні мати такі реквізити:

—  назва документа;

—  номер документа, число, місяць, рік його виписки (число та рік цифрами, місяць літерами);

—  назви платника й одержувача коштів (їх офіційне скоро­чення), їх ідентифікаційні коди, номери рахунків у банку;

—  назви банків платника й одержувача, їх місцезнаходження та номери за МФО (коди банків);

—  сума платежу цифрами і літерами:

15. Охарактеризуйте порядок відкриття й обслуговування банківських рахунків Суб'єкти господарювання, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва і фізичні особи мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб у будь-яких банках України відповідно до власного вибору, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. Кількість рахунків, які відкриває особа-резидент, не обмежується, крім випадків, визначених законодавством.  Банк при відкритті рахунка має повідомити клієнтові — юридичній особі про те, що якщо після накладення державним виконавцем арешту на кошти боржника — юридичної особи в банках чи інших фінансових установах боржник умисно не виконує судового рішення і відкриває нові рахунки в банках чи інших фінансових установах, державний виконавець направляє до відповідних правоохоронних органів матеріали про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Якщо юридична особа не має рахунка в цьому банку, то для відкриття їй поточного рахунка потрібно подати такі документи:для біженців — посвідчення біженця. Фізичні особи-резиденти, крім паспорта або документа, що його замінює, додатково мають пред'явити документ, виданий органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їм ідентифікаційного номера платника податків. Якщо суб'єкт господарювання не має в цьому банку рахунків, то в процесі відкриття йому поточного рахунка між банком і клієнтом укладається в письмовій формі договір банківського рахунку. Якщо юридична особа не має рахунка в цьому банку, то для відкриття їй поточного рахунка потрібно подати такі документи: — заяву про відкриття поточного рахунка. Заяву підписує керівник юридичної особи або інша уповноважена на це особа; — копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію; — копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту / засновницького договору / установчого акта / положення), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально. Положення юридичних осіб публічного права, які затверджуються розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, засвідчення не потребують. Юридичні особи публічного права, які діють на підставі законів, установчий документ не подають; — копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку; — копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку; — картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку. До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.

16.Поясніть механізм розрахунків з використання платіжних доручень,платіжних вимог доручень, акредитиву, інкасового доручення, чеку, векселя.

Підприємства використовують (залежно від форми розрахункового документа) такі форми безготівкових розрахунків:

• платіжні доручення;

• платіжні вимоги-доручення;

• інкасові доручення (розпорядження).

Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою

1 — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги);

2 — постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію;

3 — покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення;

4 — банк покупця списує з його рахунка кошти;

5 — банк покупця повідомляє покупця — власника рахунка про списання коштів;

6 — банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника;

7 — банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника;

8 — банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.

Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня та Нижня частина

Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється за такою схемою

1 — постачальник відвантажує продукцію покупцеві;

2 — разом із документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату;

3 — покупець передає вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів;

4 — банк покупця (платника коштів) списує з рахунка покупця кошти;

5 — банк покупця сповіщає випискою покупця — власника рахунка про списання коштів із його розрахункового рахунка;

6 — банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення;

7 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

17.Охарактеризуйте способи міжбанківських розрахунків.

Важливим елементом грошових розрахунків є міжбанківські розрахунки. Вони є обов’язковою передумовою міжгосподарських розрахунків, що здійснюються між економічними суб’єктами — клієнтами різних банків або різних філій одного банку. В цих випадках виникає потреба переказувати кошти з банку платника в банк одержувача.    Крім того, між банками як самостійними економічними суб’єктами виникає багато відносин, які зумовлюють їх власні взаємні платежі — міжбанківські кредитні відносини, купівля-продаж валюти, цінних паперів, надання послуг тощо. Тому без добре організованої, надійної, ефективної системи міжбанківських розрахунків не можуть успішно здійснюватися міжгосподарські розрахунки і функціонувати банківська система взагалі.    Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи. Їх організація в різних країнах неоднакова, що зумовлено традиціями, рівнем розвитку банківської справи, масштабами запровадження новітніх комп’ютерних технологій у банківську практику тощо. Україна відносно недавно приступила до розбудови своєї банківської системи. Однак, вивчивши кращий світовий досвід та запровадивши найсучасніші комп’ютерні технології, вона створила досить оперативну, ефективну й надійну систему міжбанківських розрахунків — Систему електронних платежів (СЕП), що відповідає світовим стандартам. Ця система розбудована на державному рівні, оскільки ініціатором і організатором її був НБУ. Через неї здійснюється переважна частина міжбанківських розрахунків в Україні, вона спроможна задовольнити потреби в розрахунках усіх банків.    Крім Системи електронних платежів, міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися і через інші системи, а саме: — внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС); — комбінацію систем ВПС і СЕП; — міжнародні системи електронних розрахунків, наприклад SWIFT; — двосторонні прямі кореспондентські відносини.    Головним призначенням кожної з названих систем є якнайшвидше транспортування розрахункових документів між банками та переказування коштів від платника до одержувача.

18.Зазначте види та переваги використання платіжних карток у розрахунку.

Пластикові (платіжні) картки – це персоніфікований платіжний інструмент, що надає особі, яка користується карткою, можливість безготівкової оплати товарів і послуг, а також одержати наявні кошти у відділеннях (філіях) банків і банківських автоматах.

Види:

• За емітентом

• За способом запису інформації

• За категорією клієнтури

• За способом доступу до грошових коштів

• Електронний гаманець

Одна з переваг - зменшення кількості операцій підприємства з готівковими грошовими коштами в касі, а також те, що втрата пластикової картки, за правильних дій її власника, ще не означає втрату грошових коштів. До позитивних сторін використання платіжних карток можна також зарахувати таке:

- картковий рахунок може бути відкритий у гривнях, доларах та іншій валюті або ж у двох різних валютах водночас, що дає економію за рахунок зменшення витрат на конвертацію валют;

- за допомогою картки тримач має можливість купувати (отримувати послуги) в багатьох закладах торгівлі й побутового обслуговування;

- за допомогою картки тримач має можливість отримувати готівку в багатьох банкоматах і банках майже в будь-якому куточку світу. Нема потреби постійно тримати при собі велику кількість грошової готівки;

- перевезення грошових коштів, що на банківських платіжних картках через кордон здійснюється без зайвих митних процедур, при цьому сума грошових коштів на картрахунку необмежена;

- щомісяця банк, у якому у власника платіжної картки відкритий картрахунок, здійснює нарахування відсотків на залишок грошових коштів на картрахунку;

- незалежність від режиму роботи обслуговуючого банку, тобто можливість здійснювати операції цілодобово;

- власникам банківських платіжних карток у певних торгових підприємствах і сервісних центрах надаються знижки і пільгові тарифи при купівлі;

- нелімітовані безготівкові розрахунки протягом дня з одним або кількома продавцями (на суму більш ніж 3000,00 грн);

- можливість придбання товару в мережі Internet та багато іншого.

19. Зміст та основні завдання установ банків у роботі з готівкового обігу Важливою умовою нормального функціонування господарського механізму в умовах ринку, забезпечення постійного прискорення соціально-економічного розвитку суспільства є стійкість готівкового обігу, яка базується, в основному, на збалансуванні платоспроможного попиту населення з пропозицією товарів та послуг. Тому НБУ, як єдиний емісійний банк і касовий центр держави, організовує і регулює обсяг і структуру готівкової маси в обігу на підставі основних напрямів грошово-кредитної політики і показників економічного та соціального розвитку України. Установи комерційних банків відповідно до вказівок та вимог НБУ здійснюють аналіз і прогнозування готівкового обігу, організовують і виконують оперативні функції з реалізації сукупної грошово-кредитної політики на території регіонів. Виходячи з цього, основними завданнями установ банків у роботі з готівкового обігу є: 1. Безумовне виконання законів України, указів Президента України, постанов уряду України, нормативних й інструктивних актів НБУ з питання регулювання обсягів і структури готівкової маси в обігу. 2. Періодичний аналіз стану збалансування грошових доходів і витрат населення та збалансованості платоспроможного попиту населення з пропозиціями товарів та послуг у взаємозв'язку із загальним станом економіки України та вироблення на цій основі пропозицій і заходів щодо стабілізації готівкового обігу. 3. Прогнозування готівкового обігу за загальним обсягом і структурою з урахуванням основних напрямків грошово-кредитної політики і показників економічного й соціального розвитку країни. 4. Раціональна організація готівкового обороту, яка забезпечує повне і якнайшвидше залучення готівки до кас банків, своєчасну видачу готівки підприємствам, організаціям й установам на оплату праці, пенсій, допомог та інші цілі, всебічне сприяння розвитку і впровадженню нових форм безготівкових розрахунків. 5. Здійснення систематичного контролю за дотриманням касової дисципліни, за економним і цільовим витрачанням готівки в господарстві. 6. Дотримання встановленого порядку ведення касової та емісійної роботи, обмеження готівкової емісії економічно обґрунтованими вимогами зростання обігу готівки. Організація роботи з готівкового обігу. Установи НБУ: - проводять й організовують роботу з готівкового обігу так, щоб активно впливати на дотримання основних пропорцій економічного і соціального розвитку, зокрема співвідношення темпів зростання грошових доходів населення і роздрібного товарообороту й платних послуг, співвідношення темпів зростання продуктивності праці і середньої заробітної плати; - систематизують показники, що характеризують стан готівкового обігу, вивчають й активізують його, контролюють виконання прогнозів касових оборотів; - вивчають шляхи і причини міграції грошей, територіальне розміщення емісій грошей, економічні пропорції між грошовими доходами й витратами населення у країні, в областях, районах; - здійснюють у встановленому порядку регулювання касових ресурсів, забезпечуючи своєчасність розрахунків готівкою в народному господарстві, прискорення обіговості касових ресурсів; - контролюють роботу установ комерційних банків з готівкового обігу. Установи комерційних банків: - систематично аналізують стан надходження і видатків готівки, причини відхилення фактичних надходжень і видач готівки від прогнозів касових оборотів, обсяги виробництва товарів народного споживання, роздрібного товарообороту, надання платних послуг населенню у взаємозв'язку з показниками економічного і соціального розвитку; - вживають заходів щодо залучення власних коштів населення на вклади, сприяють подальшому розвитку безготівкових розрахунків населення за товари і послуги, розширенню безготівкових перерахувань грошових доходів населення на вклади (депозити) в установах банків; - встановлюють підприємствам ліміт залишку готівки в касах, порядок і строки здавання

20.Порядок і строки здавання виручки в каси банків.  Готівкова виручка від реалізації товарів (робіт, послуг) та інші касові надходження здаються підприємствами в касу банку в установленому банком порядку: у денні та вечірні каси установ банку (самодоставка); інкасаторам НБУ або інкасаторам комерційного банку, якщо цьому банкові в установленому порядку дозволена служба інкасації (згідно з п. 179 Інструкції НБУ з організації емісійно-касової роботи в установах банків України № 1 від 7 липня 1994 р.); підприємствам зв'язку для переказів коштів на рахунки в установах банків. Строки і порядок здавання виручки встановлюються установами банків за погодженням із керівництвом підприємств, виходячи із необхідності прискорення обіговості готівкових грошей і своєчасного надходження їх до кас банків: - для підприємств, що мають постійну виручку, розташовані у місцевостях, де є установи банків, і виручка здається в банк у денні та вечірні каси, через інкасаторів (а при відсутності у місцевості установ банків - на підприємство зв'язку) - щоденно в день надходження грошей до їх кас; - для підприємств, що мають постійну виручку і розташовані у місцевості, де є установи банків, але вони не мають вечірніх кас і централізованої інкасації, знаходяться на значній відстані від установ банку і підприємств зв'язку, - на наступний день після надходження грошей до їх каси; - для підприємств, що мають невеликі суми виручки (які за п'ять днів не перевищують десятикратного неоподаткованого мінімуму доходів громадян) і знаходяться на значній відстані від установ банку або підприємств зв'язку, - не рідше одного разу на п'ять днів. Готівка, що приймається від сільського населення у сплату податків, страхових платежів та інших місцевих зборів, здається місцевими органами самоврядування безпосередньо до кас банків або шляхом переказів через пошту у строки, що встановлені місцевими фінансовими органами. У разі наявності у підприємств (підприємців) поточних рахунків у кількох установах банків здавання виручки може здійснюватися у різні установи банків, тобто як на основний поточний рахунок, так і на додаткові рахунки.

21. Система прогнозування готівкового обігу в Україні.  Прогнозування касових оборотів - одне із найважливіших завдань банків у їх роботі з організації готівкового обігу. В результаті прогнозування готівкового обігу встановлюються розмір і джерела надходжень готівки до кас банків, розмір і цільове спрямування готівки, виданої із кас банків, розмір випуску грошей в обіг або вилучення їх з обігу в цілому по країні, Автономній Республіці Крим й областях. Воно здійснюється на підставі показників економічного і соціального розвитку, матеріалів аналізу динаміки звітних показників касових оборотів, прогнозних та звітних показників балансу грошових доходів та витрат населення з урахуванням основних напрямів державної грошово-кредитної політики. Порядок і форми складання балансу грошових доходів і витрат населення визначаються: звітного - Державним комітетом статистики України; прогнозного - Міністерством економіки України. Під час складання звітного балансу грошових доходів і витрат населення регіональні управління НБУ подають державним статистичним органам звітну інформацію про касові обороти банків. Для складання прогнозів касових оборотів регіональні управління НБУ щоквартально одержують від обласних органів виконавчої влади (в т.ч. від органів статистики) такі звітні та прогнозні матеріали: - розрахунки роздрібного товарообігу державної і кооперативної торгівлі й дані про обсяги продажу товарів за безготівковим розрахунком; - розрахунки доходів за окремими видами платних послуг, що надаються населенню; - фонд оплати праці; - розрахунки про надходження страхових платежів і виплати страхових відшкодувань; - дані про обсяги реалізації послуг зв'язку населенню; - прогнозні розрахунки реалізації друкованих видань за передплатою, а також дані про очікувані в цьому кварталі надходження передплати готівкою; - дані про витрати на виплату пенсій і допомог. Для економічного обґрунтування прогнозних розрахунків регіональні управління НБУ щоквартально аналізують стан готівкового обігу в регіоні (області). У процесі такого аналізу визначаються: - тенденції, що склалися в готівковому обігу, структура обігу; - джерела надходжень готівки в каси банків та напрями видач її з кас банків; - швидкість повернення готівки в каси банків; - динаміка індексу споживчих цін; - зміни в тенденціях економічного розвитку в регіоні; - рівень інкасації готівкової виручки у сфері споживчого ринку; - зміни в напрямах використання грошових доходів населення та джерел їх формування. Розподіл квартальних прогнозів касових оборотів за місяцями установи НБУ здійснюють з урахуванням: а) кількості днів поточного місяця та інших особливостей; б) можливих змін (за місяцями) обсягу роздрібного товарообігу, фонду оплати праці, обсягу закупівлі продукції і продуктів її переробки (залежно від сезонності роботи окремих галузей промисловості, сільського господарства, будівництва, впливу свят та ін.); в) строків сплати населенням податків, зборів й інших платежів; г) часу масових відпусток робітників і службовців. Регіональні управління прогнози касових оборотів надсилають НБУ електронною поштою за 10 робочих днів до початку кварталу. Департамент готівково-грошового обігу НБУ складає квартальні прогнози касових оборотів в цілому по країні, Автономній Республіці Крим, областях і місту Києву із щомісячним розподілом.

22) Основними, найбільш визнаними є такі принципи кредитування

1. Цільове призначення позички.

2. Строковість передачі коштів кредитором позичальнику.

3. Платність користування позиченими коштами.

4. Забезпеченість позички.

5. Поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі.

Цільове призначення позички полягає у тому, що економічні суб'єкти, що виявили намір вступити в кредитні відносини, повинні заздалегідь чітко визначити, на яку ціль будуть використані позичені кошти.Строковість позички передбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальнику на чітко визначений строк, який сторони повинні узгодити в момент вступу в кредитні відносини.Поверненість позиченої вартості кредитору означає, що позичальник повинен повернути кредитору весь обсяг одержаної в позичку вартості.Забезпеченість полягає у прийнятті кредитором при наданні позички додаткових заходів щодо гарантування повернення позички у визначені строки. Платність користування позичкою полягає у тому, що позичальник повертає кредитору не тільки основну суму боргу, а й сплачує додаткові кошти у формі процента.

видів кредиту:> комерційний кредит;> банківський кредит;> державний кредит;> споживчий кредит;> іпотечний кредит;> лізинговий кредит;> міжнародний кредит.

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, це відносини між продавцями (постачальниками) і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу.

Державний кредит - залучення державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб у розпорядження відповідних органів державної клади для використання їх на фінансування державних витрат

Cпоживчий кредит - кредит, що надається банком, підприємством чи організацією фізичній особі для придбання предметів особистого споживання переважно тривалого користування.

Іпотечний кредит - довгострокова позика під заставу нерухомого майна - землі, виробничих або житлових будівель. її надають переважно спеціалізовані іпотечні банки.

Лізинговий кредит - стосунки між юридичними особами, що виникають унаслідок оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди

Міжнародний кредит - кредит, що надається державою, банком, іншою юридичною або фізичною особою однієї країни іншій країні, а також: банкові, юридичній або фізичній особі іншої країни на певний термін на умовах повернення та оплати процентів.

23.Визначте сутність кредиту в сучасних умовах.

У сучасній економічній літературі існує дві основні трактування походження слова «кредит». Одні економісти вважають, що це поняття бере початок від латинського слова credit, що в перекладі означає «він вірить»

У сучасних умовах кредит виконує дві основні функції: перерозподільчу і функцію заміщення готівкових грошей кредитними операціями.

Призначення кредиту в перерозподільної функції полягає в тому, що з його допомогою тимчасово вільні кошти в грошовій або товарній формі, що належать одним економічним суб'єктам, передаються в тимчасове користування інших економічних суб'єктів на умовах зворотності, терміновості і, як правило, платності. Призначення кредиту в функції заміщення готівкових грошей кредитними операціями полягає у створенні на його основі платіжних засобів, використання яких призводить до економії витрат обігу. Ця функція пов'язана зі специфікою сучасної організації грошового обороту, тобто переважанням безготівкової форми розрахунків. Надання кредиту здійснюється головним чином через банки.

Поміщаючи і зберігаючи гроші в банку, клієнт тим самим вступає з ним у кредитні відносини і, крім того, створює умови для заміни готівкових грошей в обороті кредитними операціями у вигляді записів по банківських рахунках. Стає можливим здійснення безготівкових розрахунків і надання кредитів в безготівковому порядку.

24.Охарактеризуйте форми кредитування та сфера їх застосування Під формою кредитування розуміють вид банківського рахунка, який відкривається клієнтові при кредитуванні, де відображається рух кредитної заборгованості, що здійснюється за певними правилами, відповідно до нормативно-правової бази банку. Форми кредитування та сфери їх застосування. По простому позичковому рахунку: - видача позик на конкретні цілі; - позика має платіжний характер; - конкретний строк; - погашення з поточного рахунка у зазначений в угоді строк. По спеціальному позичковому рахунку: - кредитується як конкретний об´єкт, так і укрупнений; - позика має платіжний характер; - погашається у міру надходження виручки на поточний рахунок; - відсутні конкретні строки погашення. По конкретному рахунку: - різновид спеціального позичкового рахунка, (надійним клієнтам); - відображаються всі обороти клієнта; - дебетове сальдо покривається за рахунок кредиту. По поточному рахунку з овердрафтом: - дебетовий залишок має не постійного характеру; - для юридичних та фізичних осіб; - межа овердрафту регулюється; - не достатньо надійним клієнтам.

25. Кредитна угода, її зміст і значення для організації кредитних відносин Кредитні взаємовідносини між банками та позичальниками регламентуються в кредитних договорах, які укладаються, як правило, в письмовій формі. Зміст угоди складають такі розділи: 1. Предмет договору (мета, сума, строк, погашення, відсоток тощо). 2. Умови забезпечення кредиту (форма забезпечення, посилання на додаткові документи, наприклад договір застави). 3. Зобов'язання банку (відкриття рахунка, надання консультацій, перевірка забезпечення та цільового використання кредиту тощо). 4. Зобов'язання позичальника (використання на вказані цілі, стягненням банком штрафів, власне повернення кредиту в строк, інформація про хід виконання угоди, подача звітності тощо). 5. Права банку (відстрочка погашення, перевірка використання та забезпечення, можливість розірвання угоди тощо). 6. Права позичальника (дострокове погашення, можливість відстрочки тощо). 7. Особливі умови договору (перерахунок суми кредиту, зміна %, зміна умов договору, спірні питання, зміна юридичної адреси тощо). 8. Реквізити сторін. Комерційні банки мають право вносити зміни до умов договорів, які не суперечать чинному законодавству, та вимагати додаткової інформації від клієнта, якщо вона не суперечить інтересам сторін.

26. Порядок видачі позик на конкретні цілі, їх документальне оформлення та скерування Надання комерційними банками позик здійснюється при наявності дотримання позичальниками всіх вимог, особливо тих, які стосуються реальних можливостей забезпечення своєчасності повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним. Порядок видачі (надання) позик передбачає такі етапи: 1. Подання в банк заяви, де зазначається: - сума кредиту; - цільове призначення; - термін користування; - пропонована форма забезпечення; - характеристика об'єкта кредитування. При розрахунковому обслуговуванні клієнта іншим банком вимагається подання: - установчих документів; - картки зі зразками підписів та відбитком печатки; - довідки про наявність коштів на поточному рахунку та про стан заборгованості, отриманої в інших банках. 2. Подання до банку техніко-економічного обґрунтування заходу, на який планується отримати позику, з розрахунком графіка його окупності. 3. Якщо позика видається на оплату продукції, товарів та послуг за угодами, то подаються копії даних угод (контрактів). 4. Для отримання довготермінового кредиту для спорудження об'єктів виробничого призначення подаються: - проект будівництва; - кошторис; - контракт з будівельною організацією; - графіки виконання робіт; - висновки санітарно-епідеміологічної комісії; - дотримання екологічних нормативів тощо. 5. Позичальник, який отримує кредит на витрати виробництва, які не покриваються його власними доходами протягом календарного року, подає до банку прогнозні розрахунки потреби в кредиті загалом на поточний рік із розбивкою за кварталами. 6. Подання позичальником бухгалтерських і статистичних звітів на останню дату, включаючи звіти про фінансові результати, висновки незалежних аудиторів або аудиторських фірм тощо. В разі необхідності банк може вимагати інші документи, які підтверджують забезпечення повернення кредиту. Розмір кредиту визначається банком разом із позичальником з урахуванням прогнозних обсягів виробництва або реалізації продукції, капітального будівництва та інших показників господарської діяльності клієнтів. Кредити видаються з простого позичкового рахунка в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів на умовах контрактів як у національній, так і в іноземній валюті. В деяких випадках вони можуть зараховуватися на поточний рахунок позичальника в компенсаційному порядку, або для використання на цілі, які передбачені в кредитній угоді. Кредит може видаватися одноразово, щоденно або періодично в інші строки, які визначені в кредитному договорі.