1. Предмет та функції макроекономіки .Широковживаним і добре відомим є визначення макроекономіки як науки, що вивчає економіку з точки зору її цілосності. Макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави. Таке визначення відображає той факт, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.Макроекономіка досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства. Специфічним завданням макроекономіки є пізнання, систематизація, узагальнення та пояснення процесів, які обумовлюються механізмом функціонування народного господарства в цілому. Слід розрізняти макроекономіку як сферу народного господарства і макроекономіку як науку. М. як наука об'єктом свого дослідження має економічну систему суспільства як сукупність усіх елементів і сфер економіки і суспільних економічних відносин. Отже, предмет М. включає: - національну економіку як єдине ціле, тобто макроекономічну систему;-окремі агрегати економіки, які охоплюють всі або великі групи однорідних або подібних індивідуальних економічних суб'єктів та їх економічні зв'язки (сфера матеріального і сфера нематеріального виробництва, державний і приватний сектори, сфера домашніх господарств тощо); -сфери економічної системи (виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільного продукту);-економічні зв'язки між суб'єктами економічної системи (соціально-економічні і організаційно-економічні відносини);-стратегію економічної поведінки держави, тобто макроекономічне регулювання і основи економічної політики. Виходячи з цього, потрібно розмежувати дві сторони предмету макроекономіки - позитивну і нормативну. Позитивна М. це теоретична макроекономіка, специфічне завдання якої – привести в систему, пояснити і узагальнити факти, що стосуються механізму функціонування народного господарства як цілого. Нормативна М. - це практичні рекомендації державі по проведенню певної економічної політики, пов'язаної з регулюванням е.с. чи переходом до іншої е.с. Необхідно виділяти і прикладну макроекономіку - конкретну економічну науку, що розробляє конкретні моделі розвитку економічної системи.

Функціональне призначення М. випливає із її предмету. До основних функцій М. слід віднести: теоретичну або пізнавальну (дослідження економічної системи та її агрегатів, побудова моделей цих процесів); виховну (виховання макроекономічного мислення); прогностичну (прогнозування розвитку економічної системи); практичну (розробку рекомендацій для державної політики і створення конкретних макроекономічних моделей); методологічну (М. як складова економічної теорії є теоретичним фундаментом для цілого ряду економічних наук і навчальних дисциплін).

2. Методи і принципи макроекономічних досліджень.

Макроекономічне дослідження проводиться в три етапи

На першому етапі виділяють типові підприємницькі структури або домо-господарства і вивчають їх поведінку, висувають гіпотези про узагальнені наслідки прийнятих ними рішень..На другому етапі поведінку типового суб’єкта „мультиплікують“, тобто множать спеціальними методами, поширюючи на всіх суб’єктів даного виду. Отримані сукупні показники називають агрегованими. З їх допомогою вияв-ляють загальнонаціональні тенденції, певні залежності і чинники впливу.

На третьому етапі перевіряють гіпотези практикою – збирають інфор-мацію за тривалий період, виявляють, чи справді існують залежності, які бу-ли встановлені гіпотетично. Непідтверджені практикою гіпотези відкидають-ся, а ті, що адекватно пояснюють реальні процеси, утверджуються як теорії. Вони можуть не лише задовільно пояснити минуле, але й дозволяють перед-бачити майбутнє.У своїх дослідженнях макроекономіка, як і інші науки, спирається на сис-тему загальних принципів та способів пізнання і на специфічні методи.

Найбільш загальним методом пізнання є діалектика, яка включає в себе єдність конкретного та абстрактного підходу, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, логічного та історичного, кількісного та якісного аналізу.

Починають дослідження за допомогою таких загальнонаукових методів як спостереження та відбір конкретних фактів, які можуть підтвердити висуну-ту гіпотезу. Проте факти дають доволі хаотичну картину. Для того, щоб їх впорядкувати та виявити домінуючу тенденцію, необхідно провести стати-стичний аналіз – згрупувати, звести в таблиці та прослідкувати динаміку. За статистичним слідує економічний аналіз, який дозволяє абстрагуватись від нетипових, другорядних рис, виявити окремі сутнісні сторони певної еконо-мічної структури, що підтверджують або спростовують висунуті гіпотези. Далі виявляють функціональні зв’язки між елементами системи (синтез).

Розрізняють аналіз минулого періоду (ex post), і аналіз майбутнього (ex аnte). Аналіз даних за минулий період (ex post) дуже важливий для пояснення шляхів і засобів, за допомогою яких система досягла сьогоднішніх парамет-рів розвитку. Він дозволяє коригувати попередні концепції та слугує основою для визначення чинників подальшого розвитку. Аналіз ex аnte - це прогнозу-вання майбутніх тенденцій на основі вже підтверджених наукових концепцій. Він дозволяє виявити засоби впливу на досягнутий стан економіки з метою сприяння позитивним тенденціям і виключення впливу негативних.

Макроекономіка оперує переважно кількісними показниками, але вони якісно відрізняються від показників інших рівнів. Щоб визначити поточний стан економічної системи як єдиного цілого та майбутні тенденції, необхідно застосувати специфічні методи. Головні з них: метод агрегування показників; макроекономічне моделювання; прогнозування.

3. Об’єкт та суб’єкти макроекономіки. Макроекономіка розрізняє в економіці країни чотири агреговані суб'єкти:

1. Домашні господарства містять у собі всі приватні господарства, що задовольняють споживання, яке пов'язане з життям сімей (індивідів). Домашні господарства мають у своїй приватній власності чинники виробництва, продаж або оренда яких приносить прибуток. Доход домашніх господарств направляється на витрати, що пов'язані з поточним споживанням, і на заощадження.

2. Підприємства – усі фірми країни, що виробляють і реалізують товари і послуги з метою одержання прибутку. Підприємства закуповують чинники виробництва, продають товари і послуги, інвестують виробництво.

3. Держава – усі державні організації і заклади, що виробляють суспільні блага (державна охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища, оборона, охорона суспільного порядку, будівництво доріг тощо). Держава купує для виробництва суспільних благ товари і послуги, вироблені підприємствами. Виробництво суспільних благ покривається податками, стягнутими з домашніх господарств і підприємств. Однією з важливих функцій держави є функція пропозиції грошей (емісія), необхідних для домашніх господарств, підприємств і самої держави.

4. Сектор закордон – усі іноземні господарські суб'єкти і державні інститути. Взаємодіє з господарськими суб'єктами даної країни через обмін товарами, послугами, національними валютами і т.п.8

Об’єктом макроекономіки є сукупний попит, сукупна пропозиція, доходи(споживання,заощадження), інвестиції..

4.Основні етапи розвитку макроекономіки. Першим етапом розвитку економічної теорії, а в її складі і макроекономіки як науки були дослідження класичної школи політичної економії, представленої В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та іншими.

Те, що в наш час отримало назву класичної школи, в дійсності не є якоюсь цілісною концепцією макроекономіки, а є деяким вибірковим викладенням думок та праць економістів-класиків по проблемам, що мають макроекономічний характер.

Аналіз конкретних проблем макроекономічного характеру можна зустріти у працях багатьох видатних економістів минулого, таких як Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс. Але все одно можна стверджувати, що існує певна течія в макроекономіці, яка отримала назву „ортодоксальна” класика. В найбільш систематизованому вигляді вона представлена у працях А. Маршалла та інших економістів „Кембріджської школи”. .

З появою кейнсіанства класична школа поступово трансформувалась у неокласичну. Її розвиток пов'язаний з іменами таких відомих економістів, як Р. Солоу, Т. Сарджент, Р. Лукас та ін. Основною відмінністю неокласичної концепції полягає в розробці теорії раціональних очікувань, пояснюючої характер поведінки суб'єктів у сучасній економіці.

Кейнсіанська школа повністю заперечує постулати класиків. Кейнсіанці вважали, що економіка представляється класиками як деяка абстрактна, „ідеальна” економіка, яка не висвітлює реальних процесів.

Монетаризм. Якщо кейнсіанство ознаменувало революцію в економічній теорії, то поява монетаризму часто характеризується як контрреволюція.

Поява і розвиток монетаризму пов'язаний з ім'ям М. Фрідмана та його послідовників, якими можна вважати посткейнсіанства і неокласику, та все одно монетаризм можна вважати самостійним і одним із самих цікавих течій сучасної макроекономіки.

5. Макроекономічне моделювання в простій та змішаній економіці.

Одним із засобів макроекономічного аналізу є моделювання.

Макроекономічні моделі являють собою формалізовані (логічно, графічно й алгебраїчно) описи різноманітних економічних явищ і процесів із метою виявлення функціональних взаємозв'язків між ними. Будь-яка модель (теорія, рівняння, графік і т.д.) є спрощеним, абстрактним відбитком реальності, тому що вся різноманітність конкретних деталей не може бути одночасно прийнята до уваги при проведенні дослідження. Тому жодна макроекономічна модель не абсолютна, не вичерпна, не всеосяжна. Вона не дає єдино правильних відповідей, адресованих конкретним країнам у конкретний період часу. Проте за допомогою таких узагальнених моделей визначається комплекс альтернативних засобів управління динамікою рівнів зайнятості, випуску, інфляції, інвестицій, споживання, процентних ставок, валютного курсу й інших внутрішніх (ендогенних) економічних змінних, ймовірнісні значення яких встановлюються в результаті рішення моделі. Як зовнішні (екзогенні) змінні, величина яких визначається поза моделлю, нерідко виступають основні інструменти фіскальної політики уряду і монетарної політики Національного банку - зміни в розмірах державних витрат, податків і грошової маси.

Забезпечувана за допомогою моделей багатоваріантність засобів аналізу економічних проблем дозволяє домагатися необхідної альтернативності і гнучкості макроекономічної політики. Використання макроекономічних моделей дає можливість оптимізувати поєднання інструментів бюджетно-податкової, кредитно-грошової, валютної і зовнішньоторговельної політики, успішно координувати заходи уряду і Національного банку по управлінню циклічними коливаннями економіки. Найбільш перспективними з цього погляду є моделі, що враховують динаміку інфляційних очікувань економічних агентів. Їхнє використання в макроекономічному прогнозуванні дозволяє знизити ризик виникнення феномена несподіваної інфляції, що робить найбільш руйнівний вплив на економіку, а також пом'якшити одну із найскладніших проблем макроекономіки - проблему недовіри до політики уряду і Національного банку.

6. Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва.

Система національних рахунків (СНР) — це сукупність показників послідовного та взаємопов'язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу та фінансів. Ця система застосовується в умовах ринкових відносин.

Відповідно до міжнародного стандарту у СНР інституційні одиниці групуються в п'ять секторів:

1.нефінансові корпорації; 2.фінансові корпорації; 3.сектор загального державного управління; 4.сектор домашніх господарств 5.сектор некомерційних організацій У Системі національних рахунків відображається розвиток економіки на різних стадіях процесу відтворення, показується рух товарів і послуг, а також стан виробництва та використання валового внутрішнього продукту (валової доданої вартості).

7. Макроекономічні показники:загальна характеристика та особливості. 1. Національне багатство - сума активів нагромаджених на території держави, які є власністю фірми, домогосподарств і цієї держави. 2. ВНП. 3. ВВП. 4. Чистий національний продукт (без амортизаційних відрахувань). 5 ЧВП. 6. Національний дохід. 7. Особистий дохід. 8. Дохід у розпорядженні. 9. Номінальні показники – виражені у цінах поточного року. Реальні показники – виражені у цінах базового розрахункового року. 10. ВВП дефлятор = ВВП ном / ВВПреальн.. 11. Чисті факторні доходи- різниця між доходами вітчизняного бізнесу за кордоном і доходами іноземного бізнесу в середині країни.

8. Крива виробничих можливостей,її функції. Крива виробничих можливостей – залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів. Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів.

10. Валовий національний продукт та методики його розрахунку.

Валовий національний продукт (ВНП) – це сукупна вартість кінцевих продуктів, створених національним капіталом як на території країни, так і за кордоном упродовж року. Це найзагальніший показник, який охоплює кінцеві результати економічної діяльності всіх господарських одиниць у виробничій сфері та у сфері нематеріальних послуг.Методи розрахунку ВНП: - метод кінцевого використання (за витратами). При розрахунку таким методом підсумовуються всі витрати всіх економічних агентів, які використовують ВНП, домашніх господарств, фірм, держави іноземців. ВНП = C+I+G+NE, де С – споживання, І – інвестиції, G- державні закупівлі, NE – чистий експорт.; - розподільчий метод (по доходах). При цьому розрахунку підсумовуються всі види факторних доходів, а також амортизаційні відрахування і чисті непрямі податки на бізнес, тобто податки мінус субсидії.

11.Валовий внутрішній продукт. ВВП – один із найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць – резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг,виготовлених цими одиницями для кінцевого використання. ВВП визначають як суму доходів, розподілених економічними одиницями – резидентами між виробниками товарів та послуг.

12. Чистий національний та чистий внутрішній продукт. ЧНП – це сумарний обсяг вартості всіх кінцевих товарів та послуг, які країна за певний проміжок часу зробила і спожила у всіх секторах свого національного господарства, за вирахуванням суми амортизації – вартості зношування основних фондів.(ЧНП = ВНП – А, де А-амортизація). ЧВП – макроекономічний показник, визначається як різниця між ВВП та річними амортизаційними відрахуваннями (ЧВП = ВВП – А). ЧВП допомагає визначити річний обсяг виробництва товарів і послуг, який національна економіка зможе спожити, не скорочуючи виробничі можливості майбутніх періодів. ЧВП включає не всі валові внутрішні інвестиції, а тільки чисті інвестиції.

13. Національний дохід, особистий дохід та дохід кінцевого використання. Національний дохід – це дохід, який створено факторами виробництва в результаті їхньої участі в процесі виробництва поточного обсягу ВВП, або вартість ресурсів, що використовуються для виробництва обсягу продукції в поточному році.

Національний дохід розраховується шляхом вилучення з вартості чистого внутрішнього продукту непрямих податків.

НД = ЧВП – НП(2.13), де: НД – національний дохід; ЧВП – чистий внутрішній продукт; НП – непрямі податки.

Особистий дохід – це дохід, отриманий сім’ями та окремими індивідами до сплати податків.Особистий дохід можна отримати, коли від національного доходу відняти внески на соціальне страхування, податки на прибуток корпорацій, нерозподілений прибуток корпорацій і додати суму трансфертних платежів. Він розподіляється на споживання, заощадження і сплату податків.ОД = НД- ВСС-ППК-НПК+ТП (2.15), де:ОД – особистий дохід;НД – національний дохід

ВСС – внески на соціальне страхування;ППК – податок на прибуток корпорацій;НПК – нерозподілений прибуток корпорацій;ТП – трансфертні платежі. Дохід кінцевого використання – це частина особистого доходу, яка залишається в розпорядженні домашніх господарств після сплати індивідуальних податків та використовується ними на споживання й заощадження.ДКВ = ОД-(ОПП+ПМ+ПС) (2.16), де:ДКВ – дохід кінцевого використання;ОД – особистий дохід;ОПП – особистий прибутковий податок.ПМ – податок на майно;ПС – податок на спадщину. Дохід кінцевого використання являє собою суму споживчих витрат домашніх господарств та заощаджень.

ДКВ = СВ+З (2.17), де:СВ – споживчі витрати домашніх господарств;

З – заощадження.

14. Номінальні та реальні макроекономічні показники. Макроекономічні показники - це показники в грошовій формі. Тому їх рівень та динаміка залежать від фізичних обсягів виробництва та цін. З метою нівелювання цінового фактора обчислюють два види ВВП:

Номінальний ВВП (ВВПн) - це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах року.

Реальний ВВП (ВВПр) - це показник загального обсягу ви­робництва, який обчислюється в постійних цінах базового року.

З метою обчислення темпів зростання та приросту ВВП за ра­хунок цін (інфляційна зміна ВВП) застосовуються такі індекси:

Індекс Леспейреса (P) - відображає співвідношення між су­купною вартістю споживчого кошика поточного і базового років:

15. Темпи росту та приросту реального ввп. Реальний ВВП (ВВПр) – загальний обсяг виробництва, який вимірюється в постійних (незмінних, базових) цінах, (приймається за базу),тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва: Реальний ВВП =  p0qi, де p0 – ціна і-го товару в базисному році.

Якщо величина індексу цін менша за одиницю (Ір 1), то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням. Якщо ж величина індексу більша за одиницю (Ір  1), то відбувається дефлювання – коригування номінального ВВП у бік зменшення. На основі ВВПр обчислюється темп зростання фізичного обсягу виробництва (Тз) і темп його приросту (Тп):

Тз= (ВВПр у поточному році / ВВПр у базовому році)*100

Тп=((ВВПр у поточному році – ВВПр у попередньому році) / ВВПр у попередньому році)*100

Важливе значення має також обчислення темпів зростання та приросту ВВП за рахунок цін, тобто інфляційної зміни ВВП. З цією метою застосовуються різні індекси цін. Основним з них є індекс цін ВВП (Іц), який називається дефлятором ВВП; індекс споживчих цін (ІСЦ); індекс оптових цін (ІОП).

16.Сукупний попит:крива та функція попиту. Сукупний попит-це загальна кількість товарів та послуг в країні, яку здатні придбати покупці за кожного можливого рівня цін за певний проміжок часу. Функція попиту – це залежність обсягу реалізації продукції, або попиту, від ціни одиниці продукції. У відповідності із законом попиту обсяг реалізації продукції (попит) перебуває в оберненій залежності від ціни на продукцію..

17.Сукупна пропозиція: крива та функція пропозиції. Сукупна пропозиція – загальна кількість товарів і послуг, яка може бути вироблена і запропонована до продажу у відповідності з рівнем цін, що склався.Сукупна пропозиція дорівнює реальному валовому внутрішньому продукту. Вона залежить від рівня цін, виробничих потужностей економіки і рівня витрат.Крива сукупної пропозиції складається з 3 відрізків 1. Горизонтального 2. Проміжного 3. Вертикального.Форма цієї кривої відображає зміни, що відбуваються з витратами на одиницю продукції, коли реальний внутрішній обсяг виробництва зростає або зменшується. Функція пропозиції в кейнсіанській моделі виражає зв'язок між рівнем цін і обсягом пропозиції благ.

18.Нецінові чинники сукупного попиту. На сукупний попит впливають нецінові чинники,які змінюють характер сукупного попиту:

1. Зміни в споживчих витратах(добробут споживача,очікування споживача,заборгованість споживача, податки). 2. Зміни в інвестиційних витратах(процентні ставки,очікувані прибутки від інвестицій,податки з підприємств, технологія,надлишкові потужності). 3. Зміни в державних витратах. 4. Зміни у витратах на чистий обсяг експорту(національний дохід в іноземних державах,валютні курси).

19.Нецінові чинники сукупної пропозиції. До нецінових чинників сукупної пропозиції належать зміни цін на ресурси, у продуктивності праці,податків з підприємств на субсидії. Якщо змінюються нецінові чинники, змінюються й середні витрати. Залежність між ними є обернено.

№ 21 Модель макроекономічної рівноваги

К лассическая модель макроэкономического равновесия господствовала в экономической науке около 100 лет, до 30-х годов XX в. Она базируется на законе Ж. Сэя: производство товаров создает свой собственный спрос. Например, портной производит и предлагает костюм, а обувщик предлагает обувь. Предложение костюма портным и доход, который он получает, есть его спрос на обувь. Точно так же предложение обуви есть спрос обувщика на костюм. И так во всей экономике.

Кейнсианская теория макроэкономического равновесия базируется на следующих положениях. Рост национального дохода не может вызвать адекватное увеличение спроса, так как все большая его доля пойдет на сбережения. Поэтому производство лишается дополнительного спроса и сокращается, вызывая рост безработицы. Следовательно, необходима такая экономическая политика, которая стимулирует совокупный спрос. Кроме того, в условиях застоя, депрессии экономики уровень цен является относительно неподвижным и не может быть показателем ее динамики. Поэтому вместо цены Дж. Кейнс предложил ввести показатель “объем продаж”, который изменяется даже при постоянных ценах, потому что зависит от количества проданного товара

№22 загальна ринкова рівновага та її умови

Общее рыночное равновесие – это ситуация, когда существует соответствие между общественным совокупным производством и общей величиной национального дохода, который предназначается для потребления населением, то есть это равновесие между покупательной способностью населения и предлагаемым им количеством товаров и услуг.

Рыночное равновесие считается устойчивым в том случае, когда отклонение от него влечет одновременное возвращение к первоначальному состоянию. В ином случае равновесие является неустойчивым.

Мгновенное равновесие характеризует ситуацию, когда предложение на рынке не меняется.

№ 23Доходи домогосподарства і споживання

Доходы домашних хозяйств - общая сумма денежных и натуральных доходов по всем источникам их поступления с учетом стоимости бесплатных или льготных услуг за счет социальных фондов.

Домашнее хозяйство (в лице его членов-представителей) в системе рыночных отношений выступает в качестве:

покупателя и потребителя товаров и услуг;

поставщика факторов производства (труд, капитал);

накопителя денежных фондов путём сбережения части полученного дохода;

кредитора или заёмщика для различных финансовых посредников и институтов (банки, страховые компании, инвестиционные фонды и др.);

налогоплательщика, формирующего бюджет.

Для финансов домашних хозяйств характерны общие для финансов функции:

распределительная; контрольная; регулирующая; инвестиционъ

№25 заощадження та інвестиціх. Інвестиційні функції

Под инвестициями в экономической теории понимают финансовые ресурсы, направляемые на совершенствование производительных сил общества.¹ Иными словами, инвестиции – это вложение капитала частной фирмой или государством в производство той или иной продукции, ради получения прибыли.

Эта кривая, характеризующая возможности фирмы по получению выгод от инвестиционной деятельности, и определяет ее инвестиционный спрос.

При наличии в экономике весьма ощутимого фактора сбережений, идеальной, с точки зрения соответствия, состоянию общего эконо­мического равновесия, будет ситуация, когда все сбережения пол­ностью аккумулируются и мобилизуются существующими финансовыми институтами (институциональными инвесторами), а затем на­правляются на инвестиции. То есть ситуация, когда инвестиции I равны сбережению S в условиях краткосрочного и долгосрочного периодов. Инвестиционные функции характеризуют зависимость чистых инвестиций от объема инвестиций предшествующего периода, величины накопленного основного капитала и чистой прибыли. В зависимости от целей исследования они могут быть дополнены включением в состав параметров такого показателя, как ставка процента по долгосрочным ссудам банков.

№24 кейнсіанська теорія спживання

1 . Наиболее важным фактором, определяющим потребление и сбережения, выступает доход после уплаты налогов. Чем больше доход, тем больше и потребление, и сбережения, т. е. между доходом, с одной стороны, и потреблением и сбережением, с другой — существует прямая зависимость.

Для характеристики этой связи кейнсианцы используют следующие показатели:

а) средняя склонность к потреблению (ССП) — отношение потребительских расходов к доходу, из которого они осуществляются;

б) средняя склонность к сбережению (ССС) — отношение сбережений к доходу, из которого они производятся;

в) предельная (добавочная) склонность к Потреблению (ПСП) — отношение изменения (увеличения, уменьшения) в потреблении к тому изменению (росту, сокращению) дохода, которое вызвало сдвиг в потреблении;

г) предельная (дополнительная) склонность к сбережению (ПСС) — отношение изменения (увеличения, уменьшения) сбережений к тому изменению (росту, сокращению) дохода, которое вызвало сдвиг в сбережениях.

Кейнсианская функция потребления, соответствующая основному психологическому закону, выглядит:

C(y)=C0+Cyyv. (1)

Соответственно функция сбережений:

S(y)=S0+Syyv (2)

где Сy= LС/Lу — предельная склонность к потреблению по доходу (выражает, насколько возрастет потребление при росте дохода на единицу);

Sy= LS/Ly — предельная склонность к сбережению.

Cy+Sy=1

C0=-S0

Предельная склонность к потреблению и есть параметр, выражающий субъективные (психологические) предпочтения относитель­но распределения дохода на потребление и сбережение. В коротком периоде этот параметр есть константа.

В отличие от предельной, средняя склонность к потреблению (С/у), то есть доля дохода, идущая на потребление, в соответствии с основным психологическим законом с ростом дохода должна снижаться.

№26 Мульиплікатор інвестицій. Иезанізм дії процесу мультиплікації

Кейнс дает следующую характеристику мультипликатора инвестиций – "когда происходит прирост общей суммы инвестиций, то доход увеличивается на сумму, которая вk раз превосходит прирост инвестиций". Этот коэффициент k и есть мультипликатор инвестиций. Современное определение мультипликатора инвестиций – коэффициент, показывающий, какие изменения в объеме национального производства вызывают изменения в инвестиционных расходах.

Таким чином, мультиплікатор є величиною, оберненою граничній схильності до заощадження.

При інвестиціях і заощадженнях в 20 млрд. гр. од. і ВНП рівному 60 млрд. гр. од. стан рівноваги характеризувала точка Е. Тепер, коли інвестиції розширюються на 10 млрд. гр. од., графік інвестицій буде піднятий вверх до рівня І1І1. Новий стан рівноваги буде досягатися в точці E1 . При цьому видно, що приріст ВНП в 3 рази більший за приріст інвестицій. Різниця між приростом ВНП і приростом інвестицій дорівнює вторинним споживчим витратам (ЗО - 10 = 20 млрд. гр. од.), отриманих за рахунок мультиплікаційного ефекту

№27 Сукупні витрати і рівноважний ВВП

ВВП по расходам , где ВВП = Конечное потребление + Валовое накопление капитала (инвестиции в фирму, то есть покупка станков, оборудования, запасов, места производства)) + Государственные расходы + Чистый экспорт (Экспорт — Импорт; может быть как положительным, так и отрицательным).

Конечное потребление включает в себя расходы на удовлетворение конечных потребностей индивидов или общества, произведённые следующими институциональными секторами: сектор домашних хозяйств, сектор органов государственной власти (госсектор), сектор частных некоммерческих организаций, обслуживающих домашние хозяйства. Валовое накопление капитала измеряется общей стоимостью валового накопления основного капитала, изменениями в запасах материальных оборотных средств и чистым приобретением ценностей единицей или сектором.

Р авновесный валовой внутренний продукт - реальный внутренний продукт, при котором кривая совокупного спроса пересекает кривую совокупного предложения. Равновесный валовой внутренний продукт - величина валового внутреннего продукта, при которой общий объем конечных товаров и услуг равен объему потребленных товаров и услуг.

Каждая точка на биссектрисе 0Б характеризует ситуацию, когда вся созданная в экономике продукция полностью реализуется, т. е. каждая ее точка показывает равенство ВВП и АЕ. Другими словами, 0Б — геометрическое место точек возможного макроэкономического равновесия. Чтобы построить график фактических совокупных расходов, имеющих место в экономике, нужно просуммировать две функции — потребления и инвестиций. Поскольку I& = const, то график АЕ получаем, смещая линию С вверх вдоль оси Оу на величину А, которая в нашем примере составляет 20 млрд долл.. Поскольку точка АI лежит на биссектрисе 0Б, ее проекция на ось объема производства и даст значение равновесного ВВП для рассматриваемой модели экономики.

№28 Мультиплікатор витрат. Прецесійний та інфляційний розриви

Мультипликатор расходов - это числовой коэффициент, показывающий, во сколько раз конечная сумма прироста или сокращения планируемых расхо дов, образующих национальный доход, превысит первоначальную сумму расходов.(МРС)

Инфляционный разрыв – величина, на которую должен сократиться совокупный спрос (совокупные расходы), чтобы снизить равновесный ВВП до неинфляционного уровня полной занятости (рис. 29.2).Инфляционный разрыв характеризуется величиной, на которую должны уменьшиться планируемые расходы для обеспечения соответствующего снижения фактического ВВП и равновесия до уровня потенциального. На рисунке 3 показан инфляционный разрыв. В данном случае совокупный спрос чрезмерен, вызывает кризис недопроизводства. В условиях дефицита товаров растут цены, и начинает раскручиваться инфляционная спираль. Поэтому крайне важной является мера по сдерживанию совокупных расходов. Когда экономика преодолевает инфляционный разрыв, равновесие перемещается из точки А в точку В, спрос снижается, и ситуация стабилизируется. Рецессионный разрыв – это потенциальная величина совокупных расходов, которая необходима для того, чтобы фактический равновесный объем выпуска достиг своей потенциальной величины в условиях полной занятости всех ресурсов (рис. 2) В данном случае равновесный ВВП значительно ниже потенциального, это говорит о том, что совокупный спрос, представленный кривой планируемых расходов, малоэффективен. Для того, чтобы фактический ВВП достиг потенциального, графически необходимо, чтобы макроэкономическое равновесие переместилось из точки А в точку В. Таким образом, преодоление рецессионного разрыва возможно благодаря применению математической формулы: ΔY = величина рецессионного разрыва * m, где m – мультипликатор автономных расходов.

№29 «кейнсіанський хрест»

К ейнсианский крест (Keynesian cross) – это макроэкономическая модель в экономической теории, показывающая положительную взаимозависимость между совокупными расходами и общим уровнем цен в стране. На графике точка А - точка равенства фактических и планируемых расходов. При этом объем выпуска равен потенциальному. Данная модель получила название "кейнсианского креста". Если совокупный спрос (AD) возрастает до уровня Е1 и рост совокупного предложения начинает опережать рост совокупного спроса (AS > AD), то есть фирмы наращивают объем выпуска в большем объеме, чем растет совокупный спрос, то происходит незапланированное накопление запасов. Если падает совокупный спрос до Е2 и фирмы сокращают предложение до V2, будет иметь место превышение количества совокупного спроса над совокупным предложением: (AD > AS), произойдет удовлетворение его за счет сокращения запасов. Сокращение запасов станет стимулом для роста производства и экономика начнет сдвигаться в сторону естественного объема выпуска.

29. «Кейнсіанський хрест». – це макроекономічна модель в економічній теорії, яка показує позитивну взаємозалежність між сукупними витратами та загальним рівнем цін в країні. Хрест Кейнса може бути використан лише для цілей макроекономічного аналізу у короткостроковому періоді,так як має на увазі фіксовані ціни і не може бути використан в цілях аналізу наслідків макроекономічної політики у довгостроковому періоді які пов’язані з ростом або спадом рівня інфляції. Кейнсіанський хрест показує лише, як встановлюється рівноважний об’єм випуску за даного рівня запланованих інвестицій, державних витрат та податків.

№ 30

Парадокс формулируется следующим образом: «Чем больше мы откладываем на черный день, тем быстрее он наступит». Если во время экономического спада все начнут экономить, то совокупный спрос уменьшится, что повлечет за собой уменьшение зарплат и, как следствие, уменьшение сбережений. То есть можно утверждать, что когда все экономят, то это неизбежно должно привести к уменьшению совокупного спроса и замедлению экономического роста. В простой кейнсианской модели следовало, что для экономического роста необходимо увеличивать совокупные расходы, которые действуют подобно инъекциям, обусловливая рост совокупного дохода с эффектом мультипликатора. А все изъятое из потока расходов мультипликативно сокращает совокупный доход, подталкивая экономику к рецессии или депрессии. Отсюда следовал парадоксальный вывод: чем больше в экономике аккумулируется сбережений, тем беднее она становится. В таком виде парадокс представляется как дилемма заключенного, где сбережения выгодны для каждого человека по отдельности, но вредны для населения и экономики в целом.

30. «Парадокс ощадливості» та його наслідки. «Парадокс ощадливості» - це парадоксальне явище, сутність якого проявляється у скороченні заощаджень унаслідок посилення прагнення до заощаджень (тобто росту ощадливості). Причини цього явища виражаються в тому,що ощадливість обумовлює зниження споживання та,внаслідок до скорочення об’єм реалізації продукції. У результаті компанії гальмують інвестиційний процес та винаймають все менше робочої сили. У результаті, не дивлячись на можливий ріст тієї частини доходів, яка направлена на заощадження, самі доходи скорочуються так, що і загальний об’єм заощаджень також зменшується

31. Ринкова недосконалість,її причини.Тенденція до встановлення рівноваги, яка закладена в ринковому механізмі, прокладає собі шлях через постійне порушення цієї рівноваги. Причому мова іде про порушення не тільки рівноваги на окремих ринках, але й загальної рівноваги між сукупним попитом і сукупним пропонуванням. Іншими словами, ринкова економіка хоч і є динамічною, але недостатньо стабільною системою. Ця макроекономічна нестабільність ринкової економіки має багато проявів: нестійкі темпи економічного зростання і циклічний характер розвитку, недовикористання ресурсів і неповна зайнятість, нестабільність загального рівня цін і інфляція. Треба підкреслити, що хоч ринкові механізми саморегулювання в кожному конкретному випадку здатні подолати кризові тенденції в економіці, однак в цілому для ринкової системи характерні періодичні коливання об'єму національного продукту, зайнятості та цін. Причому ці коливання є наслідком не тільки зовнішніх факторів, але перш за все, недосконалістю самого ринкового механізму. Таким чином, можна виділити соціально-економічні проблеми, які не може вирішити ринкова економіка і що потребують необхідність втручання держави в економіку.

- Розвиток продуктивних сил, їх ускладнення, подальше усуспільнення виробництва вимагають посилення регулювальної ролі держави.

- Механізм ринку не може забезпечити економіку потрібною кількістю грошей (так звані центральні гроші). Тому одна з найголовніших функцій держави - організація грошового обігу в країні.

- Ринковий механізм не забезпечує потреб суспільства товарами і послугами суспільного споживання. Цю функцію на себе повинна взяти держава.

- Економіка ринкового типу не в спромозі функціонувати без інфляції. Тому держава повинна проводити ефективну анти-інфляційну політику.

-Ринковий механізм не вирішує регіональних проблем в усій їх сукупності (економічні, демографічні, соціальні, екологічні).

32. Класична і кейнсіанська концепції державного втручання в економіку. На відміну від класиків, прихильники кейнсіанської теорії відстоюють думку, що ринковий механізм самостій­но не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості. Вони стверджують, що завдяки ринковим регуляторам економіка може бути врівноважена, тобто в ній може забезпечуватися рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, але водночас може існувати неповна зайнятість, вимушене безробіття та високий рівень інфляції. Повна зайнятість за рахунок лише ринкових регуляторів — це не закономірність, а випадковість. Для підтвердження цього положення кейнсіанці наводять кілька аргументів, які заперечують здатність ринкового механізму самозабезпечувати повну зайнятість.

Перший аргумент — кейсіанською теорією відкида­ється положення про те, що відсоткова ставка гарантує забезпечення рівноваги міх заощадженнями та інвестиціями. Її прихильники вважають, що власники заощад­жень та інвестори — це зовсім різні економічні групи, які в процесі прийняття рішень про заощадження та їх перет­ворення в інвестиції керуються неоднаковими мотивами. При цьому відсоткова ставка не відіграє ролі єдиного чинника. Кейнсіанці вважають уявлення класиків про роль поточних заощаджень як джерела інвестицій надмірно спрощеними, оскільки вони не враховують інші джерела. На їхню думку, крім поточних заощаджень на грошовому ринку існують два інші джерела інвестицій: 1) готівкові заощадження, тобто населення зберігає гроші не лише в банківській системі, а й у готівковій формі на руках;

2) кредитні установи, які здатні мультиплікативно при­множувати заощаджені гроші, внаслідок чого величина інвестицій може перевищити заощадження. Другий аргумент — кейнсіанці ставлять під сумнів класичне положення про високу еластичність цін і заробітної плати, особливо в бік зниження останньої при зменшенні сукупного попиту. Це пояснюється двома обставинами. По-перше, наявність монополій, які стри­мують зниження цін, і профспілок, які стримують змен­шення заробітної плати, що перешкоджає адекватному зниженню цін і заробітної плати в короткостроковому періоді і протидіє відновленню сукупної пропозиції на рівні потенційного ВВП. По-друге, якщо навіть припу­стити можливість зниження заробітної плати внаслідок падіння сукупного попиту і попиту на ринку праці, то це не викличе зростання сукупного доходу працюючих і тому не забезпечить відновлення їхнього попиту на рівні потенційного ВВП.

Спираючись на перелічені аргументи, кейнсіанці дохо­дять висновку, що ринковий механізм не здатний само­стійно відновлювати повну зайнятість і тому повинен до­повнюватися державним регулюванням економіки.

33. Інструменти та ефективність макроекономічної політики держави. Макроекономічна політика – це діяльність держави щодо створення правових і економічних передумов, необхідних для досягнення стабільності національної економіки. У своїй макроекономічній політиці уряд спирається на ринковий механізм та низку державних інструментів.

Усі державні інструменти можна поділити на три види: - правові,- адміністративні;- економічні.

Правові інструменти – це законодавчі та підзаконні документи, що регламентують основні правила економічної діяльності учасників ринкового процесу. Вони встановлюють права й обов’язки юридичних і фізичних осіб, а також можливі санкції за їх порушення. Серед правових інструментів найбільше значення мають закони про власність, підприємство, інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність, податки та соціальний захист населення, банківництво тощо.

Адміністративні інструменти – це укази, постанови, розпорядження виконавчих органів, що дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види господарської діяльності. Наприклад, установлення квот, екологічних норм, видання ліцензій тощо.

Економічні інструменти – це державний бюджет, податки, процентні ставки тощо.

34. Фіскальна політика держави.Її вплив на сукупний попит і бюджет. Фіскальна (бюджетно-податкова) політика - це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Це дії уряду, спрямовані на формування оптимального обсягу і структури державних витрат для забезпечення належного рівня зайнятості, обмеження і запобігання інфляції та інших негативних економічних явищ.

Цій політиці властиві такі функції:- вплив на стан господарської кон'юнктури;- перерозподіл національного доходу;

- нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;- стимулювання економічного зростання;

- підтримка високого рівня зайнятості тощо.

Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, стабілізація економіки, забезпечення економічного зростання). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат та оподаткування.

35.Дискреційна та автономна фіскальна політика. Дискреційна фіскальна політика – свідоме маніпулювання доходами та витратами держбюджету з боку виконавчої і законодавчої влади з метою впливу на загальні обсяги виробництва, інфляцію та безробіття. Це здійснюється за допомогою зміни ставок податків, трансферних виплат та субсидій. Існує стимулююча та стримувальна фіскальна політика.

Стримувальна фіскальна політика використовується в період економічних злетів, а стимулююча – під час криз.

Стримувальна (рестрикційна) фіскальна політика спрямована на подолання інфляції попиту і ґрунтується на зменшенні сукупного попиту (сукупних видатків) через зменшення урядових видатків, підвищення податків або поєднання обох згаданих заходів.Стримувальна фіскальна політика спрямована на послаблення або коригування наслідків спаду і передбачає зростання сукупного попиту, спричинене збільшенням державних видатків; зменшення податків, яке зумовить розширення видатків споживачів, або певною комбінацією згаданих заходів.

Наприклад, в період спаду економіки, держава повинна підвищувати державні видатки, понижувати податкові ставки або поєднати і перше, і друге. Підвищення видатків справляє мультиплікаційний вплив на зростання обсягів виробництва ВВП:

де  – мультиплікатор; ∆V – приріст обсягу виробництва; ∆G – приріст державних видатків.

В період інфляції необхідно використовувати стримувальну дискреційну політику: зниження державних видатків, підвищення ставок податків, поєднання першого і другого. Для зниження темпів виробництва використовується підвищення податкових ставок, пониження цін та пропозиції в цілому, зменшення державних видатків.

Загальна функція податків має такий вигляд:

де Та – автономні податки (податки, які сплачуються незалежно від доходів. Це податки на нерухомість, транспортні засоби, землю тощо); t – гранична податкова ставка.

Для відкритої економіки мультиплікатор податків буде мати такий вигляд:

де m′ – гранична схильність до імпортування.

Недискреційна фіскальна політика – це автоматичне збільшення (зменшення) чистих податкових надходжень, що відбувається зі збільшенням (зменшенням) ВНП і стабілізує економіку.

Вмонтована стабільність – зміна прямих податків і урядових видатків під час зміни фаз ділової активності без необхідності прийняття будь-яких спеціальних заходів з боку уряду.Автоматичні стабілізатори гасять частину коливань ділового циклу, та не можуть протистояти всім негативним проявам останнього.Основні автоматичні стабілізатори – це автоматичні зміни в податкових надходженнях до бюджету і автоматичні зміни в трансферних виплатах.

36.Державний бюджет. Його види та вплив на економічні процеси. Державний бюджет – це фінансовий план утворення і використання грошових фондів держави протягом року, інакше кажучи – це баланс доходів і витрат держави, який складає міністерство фінансів. Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди складається з двох частин: доходної і витратної. Доходна частина показує обсяги і джерела доходів бюджету, а витратна – бюджетні видатки та їх обсяги. Структура державного бюджету гіпотетичної ринкової країни відображається на рис.

Доходи бюджету формуються насамперед за рахунок податків (понад 90 % центрального і 70 % місцевих бюджетів). На державний бюджет (бюджет центрального уряду) покладаються функції оборони, управління народним господарством, зовнішні зв’язки держави, охорона кордонів, пошта, зв’язок, залізниці, грошовий обіг та ін. Зростає роль центрального бюджету в розвитку освіти, охорони навколишнього середовища, соціального забезпечення, перерозподілі національного доходу тощо.На місцеві бюджети покладаються функції розвитку комунального господарства, будівництва певних об’єктів економічної та соціальної інфраструктури, розвитку охорони здоров’я освіти (частково).Державні витрати – це виражені у грошовій формі відносини власності між державою і юридичними та фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного доходу.

37. Шляхи забезпечення податкових надходжень до бюджету. До факторів, що впливають на обсяг податкових надходжень до

бюджету, відносять макроекономічні чинники: розмір ВВП, який створюється країною, структура платіжного балансу, рівень інфляції, рівень зайнятості населення, платоспроможність населення, нормативно-правове поле законодавчої бази. Податкові доходи бюджету визначаються також і суттю податкової політики, яку проводить держава на конкретному етапі її розвитку, адже податки є фактором впливу на економічну діяльність підприємств, держави, вони можуть змінювати структуру діяльності окремих підприємств, структуру галузей економіки, структуру національної економіки загалом. Доходи бюджету формуються насамперед за рахунок податків (понад 90 % центрального і 70 % місцевих бюджетів). Основні принципи нині діючої системи оподаткування, перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки та відповідальність платників визначені Законом України "Про систему оподаткування" та про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування". Згідно зазначених законів об'єктами оподаткування визначені: доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України щодо оподаткування. До інших платежів податкового характеру віднесені збори до державних цільових фондів, таких як Пенсійний фонд, Державний інноваційний фонд, збір на обов'язкове соціальне страхування тощо, які створюються відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних (незалежно від форм власності) і фізичних осіб.Законом України "Про систему оподаткування" (із зазначеними змінами) передбачена дворівнева система оподаткування підприємств, організацій і фізичних осіб: перший рівень - загальнодержавні (обов'язкові платежі) і другий - місцеві податки і збори (обов'язкові платежі). До загальнодержавних податків і зборів, які встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України, віднесені податки на прибуток (доходи) і на власність, платежі за використання природних ресурсів; внутрішні податки на товари та послуги; податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, внески до державних цільових фондів.

38.Державний борг та вплив його на економіку. Державний борг - це сума дефіцитів державного бюджету за мінусом бюджетних надлишків; нагромаджена урядом сума запозичень для фінансування бюджетного дефіциту.

Державний борг виникає через брак у державі коштів, необхідних для виконання її функцій, тому держава змушена мобілізувати додаткові кошти для покриття своїх видатків. Між бюджетним дефіцитом і державним боргом існує пряма залежність. Державні позики - головне економічно виправдане джерело покриття бюджетних дефіцитів. Залежно від суб'єктів кредитних відносин розрізняють:

- Внутрішній державний борг - це боргові зобов'язання уряду у формі кредитів, отриманих урядом, державних займів, здійснюваних за допомогою випуску цінних паперів від імені уряду і за його дорученням.

- Зовнішній державний борг - борг фізичним, юридичним особам за кордоном та іноземним державам. Ефективність управління державним боргом значною мірою визначається іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір позик безпосередньо залежать від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. У свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні. Боргова криза - це криза зовнішньої заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричинює падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

39. Характеристика грошового ринку та умови його рівноваги. Грошовий ринок - система економічних відносин з приводу надання на строк до одного року грошових коштів. Грошовий ринок, поряд з ринком капіталу являє собою частину більш загальної фінансової категорії - фінансовий ринок. Грошовий ринок включає в себе наступні елементи: Ринок короткострокових цінних паперів; Ринок міжбанківських кредитів; Ринок євровалют. Учасниками грошового ринку є з одного боку особи, що надають гроші на термін до одного року (кредитори), а з іншого боку - особи запозичують гроші на певних умовах (позичальники). Однією з категорій учасників ринку є фінансові посередники - особи, за допомогою яких грошові кошти переходять від осіб, що надають грошові кошти, до осіб, які отримують грошові кошти. Надання грошових коштів можливе без фінансових посередників. У якості кредиторів і позичальників на грошовому ринку виступають: банки, небанківські кредитні організації, підприємства та організації різного типу - юридичні особи, фізичні особи, держава в особі певних органів та організацій, міжнародні фінансові організації та інші фінансово-кредитні установи. Інтерес до гроші повинен покриватися їх пропозицією. Оптимальним для грошового ринку є рівновагу між попитом й пропозицією. Графічно воно характеризується перетині кривих D_>m і P.S_>m у точці Є. Ця точка визначає рівноважну ставку відсотка і_E, тобто. ціну грошей. Рівновага грошового ринку може порушуватися через зміну як пропозиції грошей, і попиту гроші. Відсоткову ставку, реагуючи для цієї зміни, відновлює рівновагу грошового ринку.

40.Грошова маса,її структура та грошові агрегати.Маса грошей - це вся сукупність купівельних, платіжних і нагромаджених коштів, які обслуговують економічні зв´язки і належить фізичним та юридичним особам і державі у певний момент. До грошової маси належать:

а) всі готівкові грошові знаки, що перебувають на руках фізичних осіб та у касових залишках юридичних осіб;

б) всі депозитні гроші короткострокового характеру;

в) окремі банки й економісти до грошової маси нині відносять також будь-які активи, яким властива ліквідність (облігації державних позик, векселі, страхові поліси тощо) і вони здатні замінювати гроші в процесі реалізації грошового обороту. Грошовий агрегат - це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. Для аналізу змін грошової маси на певну дату за ступенем ліквідності фінансова статистика в США визначає чотири агрегати, в Англії - п´ять, в Німеччині - три. В Україні нині визначають і використовують чотири грошові агрегати: М₀, М₁, М₂, М₃. Агрегат М₀ відображає масу готівки, що перебуває поза банками, у вигляді банкнот, розмінної монети, а в деяких країнах і казначейських квитків. Агрегат М₁ складається з елементів агрегату М₀ і коштів на поточних рахунках банків, які можуть бути негайно використані їх власниками для здійснення платежів у готівковій і безготівковій формах без попередження банків. Це запаси коштів на депозитних поточних рахунках і на ощадних рахунках до запитання, які для розрахунків використовуються як готівкою, так і за допомогою виписування платіжних доручень, чеків, акредитивів тощо. Агрегат М₂ обіймає усі компоненти М₁ а також включає кошти строкових і заощаджувальних депозитів у комерційних банках, кошти на рахунках капітальних вкладень й інших спеціальних рахунках, а також короткотермінові державні цінні папери. Агрегат М₃ охоплює всі компоненти М₂ плюс довгострокові приватні депозитні й ощадні сертифікати у спеціалізованих кредитних установах, а також цінні папери, що обертаються на грошовому ринку. Хоч вони і є вкладенням грошей у цінні папери, що здійснені небанківською системою, але перебувають під контролем банків.

41 банківська система та пропозиція грошей.

Банківська система — сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють в рамках загального грошово-кредитного механізму. Включає Центральний банк, мережу комерційних банків і інших кредитно-розрахункових центрів. Центральний банк проводить державну емісійну і валютну політику, і є ядром резервної системи. Комерційні банки здійснюють усі види банківських операцій.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень закону «Про банки і банківську діяльність». Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами послуг. Національний банк України визначає види спеціалізованих банків та порядок набуття банком статусу спеціалізованого. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Пропозиція грошей - це та кількість грошей, що знаходиться у розпорядженні економічних суб´єктів, яку вони можуть спрямувати в оборот за сприятливих умов. На мікроекономічному рівні кожний економічний суб´єкт, взаємодіючи зі своїм попитом, у випадку перевищення запасу грошей пропонує їх для продажу на ринку. І, навпаки, перевищення попиту над наявними запасами формує його попит на гроші. Тобто відбувається постійне чергування попиту і пропозиції.

На макроекономічному рівні пропозиція формується під впливом фактичної грошової маси в обігу, яка і становить природну межу пропозиції грошей. Лише додаткова емісія здатна розширити пропозицію грошей понад цю межу. Ось чому будь-яка емісія грошей означає зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а їх вилучення з обігу веде до скорочення пропозиції грошей.