5. Техніко – економічні показники інструментального господарства, шляхи удосконалення його роботи.

Всі показники інструментального виробництва можна поділити на узагальнюючі і специфічні.

До узагальнюючих показників належать:

• обсяг виробництва інструментів у натуральному і вартісному виразі, обсяг робіт у нормо – годинах;

• обсяг послуг, наданих іншим цехам;

• виробнича потужність інструментальних цехів;

• продуктивність праці робітників – інструментальників;

• річні витрати на виробництво інструменту;

• питома вага робітників інструментального господарства в загальній чисельності робітників.

Специфічними показниками, що характеризують роботу інструментального виробництва, є:

• коефіцієнт технологічності оснащення – він характеризує кількість інструментів, які використовують на виробництво одного виду продукції;

• співвідношення в затратах на спеціальний і універсальний інструмент;

• витрата інструментів у вартісному вираженні в цілому по підприємству та окремих його видах. Чим менша витрата, тим ефективніша робота інструментального господарства;

• питома вага витрат на виробництво інструментів у собівартості продукції;

• рівень витрат під простоїв робітників внаслідок несвоєчасного забезпечення інструментами робочих місць;

• питома вага прогресивних твердосплавних, алмазних інструментів;

• обсяг відновленого інструменту.

Згідно з основними положеннями з техніко – економічного планування інструментального виробництва для підприємств машинобудування розраховують технічні й економічні нормативи. Вони класифікуються за такими напрямами:

• по виробництву – відношення потужності цехів по випуску інструментів до потужності випуску основної продукції (4...5%); рівень прогресивності устаткування, яке застосовується (50%); рівень механізації праці (80%).

• по господарству ­ – рівень організації інструментального господарства, централізованого заточування різального інструменту, рівень планово – запобіжного інструменту (100%).

• по ресурсозбереженню – зниження питомих норм витрат основних матеріалів на 1 млн. грн. випуску і ремонту інструментів (100%); зниження питомих норм витрат швидкорізальної сталі і твердого сплаву на 1 тис. грн. випуску різального інструменту (1,5...2%).

Основні напрямки вдосконалення роботи інструментального господарства – централізація і спеціалізація виробництва інструментів. У даний час близько 90% інструментів виготовляють в інструментальних цехах заводів. Це деякою мірою знижує ефективність виробництва, оскільки витрати на виробництво інструментів великі (виникає необхідність у наявності всього комплекту обладнання, в спеціальній кваліфікації робітників).

Більш доцільно отримувати інструмент із спеціалізованих галузевих і міжгалузевих заводів. Досвід їх роботи переконує, що затрати на виробництво інструментів на таких заводах у 2 – 3 рази нижчі, ніж в інструментальних цехах.

Спеціалізація в інструментальних цехах передбачає:

• обмеження номенклатури продукції, групування виробництва однотипних інструментів, обробку їх великими серіями;

• стандартизацію інструментів, організацію використання універсально-складальних пристроїв;

• відновлення і використання зношених інструментів, що дає змогу зменшити витрати, зекономити дефіцитний інструментальний матеріал;

• застосування раціональних режимів роботи інструментів;

• удосконалення нормативної бази інструментального господарства (впровадження технічно обґрунтованих норм витрат інструментів);

• удосконалення управління, планування й обліку витрат інструментів, використання електронно - обчислювальної техніки, впровадження автоматизованих систем управління (АСУ).

На великих підприємствах в АСУП включають найбільш трудомісткі процеси розрахунку планових завдань, обліку і контролю за витрачанням інструментів, підтримування їх запасів на нормативному рівні. Підсистема АСУП інструментального виробництва включає облік руху і запасів інструментів на ЦІС і в ІРК, розрахунок потреби в інструментах, облік виконання завдань. Ефективність впровадження АСУП інструментальним господарством виражається в скороченні запасів інструментів, підвищенні ритмічності виробництва.