4. Планування потреби і програма випуску технологічного оснащення.

З метою забезпечення неперервності роботи підприємств визначають потребу в інструменті. Її загальна величина включає:

• потребу в інструменті на поточне виробництво;

• підготовку виробництва нових (модернізованих) виробів;

• забезпечення поставок за планом кооперації;

• потребу в інструментах на комплектацію виготовлюваної продукції;

• відхилення величини норм запасу інструменту на ЦІС від нормативу.

Таким чином, загальна потреба в інструменті:

Інакше кажучи, потреба в інструменті буде визначатися виходячи з витратного фонду (максимальної кількості інструментів, яка може бути витрачена на програму) і зміни запасів інструментів на центральному інструментальному складі.

Витратний фонд інструменту знаходять на основі:

• обсягу основного виробництва;

• номенклатури інструменту і оснащення за технічною документацією;

• норм витрат інструменту і оснащення;

• плану підготовки виробництва нових виробів;

• плану постачання інструменту за кооперацією.

Потреба в інструменті й технологічному оснащенні визначається на основі встановлення необхідної в плановому періоді їх номенклатури та норм витрачання, а також розрахунку величини оборотних фондів і запасів інструментів для цехів і заводу в цілому.

При розрахунку потреби в інструменті використовують один з трьох методів:

1. За нормами витрат інструменту.

2. За коефіцієнтом середньої оснащеності робочих місць.

3. За звітними статистичними даними.

Нормативний метод розрахунку потреби в інструменті передбачає використання таких важливих норм, як строк служби інструменту, машинний час обробки однієї деталі даним інструментом, кількість розмірів до повного зношення вимірювального інструменту та ін. Так, кількість різального інструменту, необхідного для використання виробничої програми:

де, - кількість деталей і-го найменування, що підлягають обробці в плановому періоді, шт..

– машинний час роботи даним інструментом при обробці однієї деталі, год.;

– строк служби інструменту до повного зношення, год.

– кількість назв деталей, що обробляють даним інструментом (і =1,2,3......k).

– коефіцієнт випадкової втрати інструменту 0,05..0,1.

При визначенні потреби в інструменті методом середньої оснащеності робочих місць встановлюють типову номенклатуру використовуваного цією групою інструменту, а потребу в певному різальному інструменті визначають за формулою:

де, – загальний час роботи обладнання в плановому періоді, верстато – год.;

– коефіцієнти, які характеризують частину відповідного машинного часу в загальному часі роботи обладнання.

Звітно – статичний метод передбачає визначення потреби в інструментах з звітно – статистичними даними, з допомогою яких встановлюється орієнтована величина їх фактичних витрат на 100 або 1000 оброблюваних деталей. Цей метод, як і будь-який, що заснований на звітних даних, є недосконалим, тому його застосування обмежене.

Потреба в вимірювальному інструменті:

де, – кількість деталей, для яких застосовується вимірювальний інструмент;

– кількість промірів однієї деталі,

– коефіцієнт, який характеризує ступінь охоплення деталей контролем;

– кількість промірів до повного зношення.

Витратний фонд з окремих видів вимірювального та слюсарно – монтажного інструменту визначають дослідно – експериментальним методом, виходячи з терміну їх служби. Потребу в абразивному інструменті, штампах визначають аналогічно потребі в різальному інструменті.

Після визначення потреби в інструментах на виробничу програму враховують зміну їх запасів на центральному інструментальному складі і встановлюють загальну потребу і інструментах по підприємству.

Планування забезпечення підприємства інструментами полягає у встановленні джерел покриття потреби, а саме:

• власне інструментальне виробництво;

• централізоване забезпечення за заявками з укладеними договорами;

• забезпечення за кооперацією.

Потреба в інструментах власного виробництва і формує виробничу програму інструментального цеху. Її розробляють на рік і квартал в укрупненій номенклатурі, а на місяць – у децентралізованій.

Виробнича програма інструментального цеху складається з двох розділів:

1. Виробництво, ремонт, відновлення інструменту і спеціалізованого оснащення, необхідних для основних цехів підприємства;

2. Виробництво, ремонт, відновлення інструменту другого порядку, тобто необхідного для потреб самого інструментального цеху.

Якщо виготовлювана інструментальним цехом номенклатура випуску продукції велика, то інструмент поділяють на технологічно однорідні групи, з яких вибирають типовий виріб – представник. Для нього розробляють норми витрат, визначають трудомісткість виготовлення та інші показники.

Централізоване забезпечення підприємства інструментами за заявками згідно з укладеними договорами та забезпечення за коопераційними зв’язками здійснюються на загальних засадах.