13.3.2. Класифікація за ступенем новизни й оригінальності

Класифікація мислення за ступенем новизни й оригінальності виокремлює наступні види мислення:

S репродуктивне;

S продуктивне;

S творче.

Репродуктивне мислення (відтворююче) — це таке мислення, коли в минулому досвіді суб'єкта є вже готові засоби розв'язання поставленої задачі. У такому випадку ситуація не є для суб'єкта проблемною, а її розв'язання вимагає застосування вже сформова­них алгоритмів та розумових навичок, тобто репродукції наявних знань та умінь. Наприклад, людина розв'язує задачу, спосіб розв'язку якої подібний до тих задач, що засвоювались раніше.

У продуктивному мисленні створюються знання, які загалом вже відомі, проте для конкретної людини є новими¹. Готові алго­ритми розв'язання задач суб'єкту невідомі, їх шукає чи породжує сама людина у процесі мислення, хоча людство їх вже винайшло.

Продуктивне мислення поділяють на два підвиди: конвергент­не та дивергентне. їх уперше описав Дж. Гілфорд (1967). Конвер­гентне мислення є строго логічним і спрямованим на пошук одно­го певного розв'язку, знайдення єдиної відповіді. Дивергентним мисленням називається таке мислення, в результаті якого ведеться пошук кількох розв'язків та відповідей, воно може відступати від законів логіки. Саме дивергентне мислення, на думку Дж. Гілфор-да, є основою творчості.

Творче мислення — це мислення, у результаті якого створю­ються принципово нові знання. Для цього виду мислення, так са­мо як і для продуктивного, характерна відсутність готових алго­ритмів розв'язання задачі, однак, на відміну від продуктивного, у випадку творчого мислення вони невідомі людству.

Порівняння репродуктивного, продуктивного та творчого мис­лення показує, що важче здійснити акт творчого мислення, ніж продуктивного, а продуктивного важче, ніж репродуктивного. Тому ці три види можна розглядати як якісно різні рівні мис­лення.

' Не всі психологи, однак, виділяють продуктивне мислення в окремий вид. У такому разі воно розгляється як синонім творчого мислення.

252

13.3.3. Класифікація за характером задач, засобом дії, розгорненням, ступенем реальності та впливом на емоційну сферу людини

За характером задач, які розв'язуються, розрізняють:

S теоретичне мислення;

S практичне мислення.

Теоретичне мислення — це аналіз наукових понять, пізнання законів, правил. У результаті теоретичного мислення народжу­ються нові наукові теорії і закономірності. Для нього не характер­ний жорсткий дефіцит часу: для фундаментальних наук відкриття закону на початку чи в середині року не має принципового значен­ня. Результати теоретичного мислення можуть відразу і не знайти практичного втілення. Унаслідок теоретичного мислення була відкрита періодична система Менделєєва та теорія відносності Ейнштейна.

У практичному мисленні відбувається аналіз життєвих ситу­ацій, конкретних випадків. Воно допомогає створювати плани, проекти, схеми дій. Важливими особливостями практичного мис­лення є те, що воно розгортається в умовах жорсткого дефіциту часу (наприклад, у воєнний час складати план бойових дій після їхнього завершення безглуздо); має дуже обмежені можливості пе­ревірки гіпотез; отримані результати використовуються відразу. Все це часом робить практичне мислення складнішим від теоре­тичного.

Розв'язок складних практичних задач вимагає використання результатів теоретичного мислення; у свою чергу, теоретичне мислення спирається на узагальнення, які виникають унаслідок практичного мислення.

За засобом дії вирізняють:

S вербальне мислення;

■S невербальне мислення.

При вербальному мисленні людина оперує мовленням, зокре­ма внутрішнім; при невербальному — образами. На практиці час­то може трапитися ситуація, коли людина, для якої характерний вербальний вид мислення, насилу розв'язує задачі, представлені у невербальній, зокрема, наочній формі, і навпаки.

253

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

За розгорненням розрізняють:

S дискурсивне мислення;

•/ інтуїтивне мислення.

Дискурсивне мислення — це процес послідовно зв'язаних логічних міркувань, у якому кожна наступна думка зумовлена по­передньою. Ефективність такого мислення залежить від досвіду людини. Воно формується у ході розвитку людини на основі мов­лення та спирається на основні мисленнєві операції. Інтуїтивне мислення характеризується швидкістю перебігу, відсутністю чітко виражених етапів і є недостатньо усвідомленим. У даному випад­ку людина не орієнтується на закони логіки. Цей вид мислення з'являється за умов неповної інформації і має дуже велике значен­ня у творчій діяльності людини. Механізми інтуїтивного мислен­ня ще до кінця не з'ясовані, однак є припущення, що таким ме­ханізмом є моментальне об'єднання декількох інформативних оз­нак різних модальностей в комплексні орієнтири, які спрямову­ють пошук рішення. У такому одночасному врахуванні різної за своєю якістю інформації полягає основна відмінність інтуїтивного мислення від дискурсивного.

За ступенем реальності розрізняють:

■S реалістичне мислення;

S аутистичне мислення.

Реалістичне мислення відображає об'єктивну реальність і підкоряється законам логіки; аутистичне — відображає афективні потреби людини, допускає логічні суперечності і спотворює ре­альність.

За впливом на емоційну сферу людини розрізняють:

S позитивне мислення;

■S негативне мислення.

Позитивне мислення характеризується тим, що людина свідомо контролює свої думки, не дозволяючи укорінюватися негативним думкам та емоціям. Виникненню негативних емоцій вона запобігає конкретними діями. При цьому людина вірить у себе, у кінцевий успіх, залишається за будь-яких обставин оптимістом. Таке мис­лення характерне, як правило, для позитивної Я-концепції особис­тості і є певною мірою звичкою. Для негативного мислення, навпа­ки, характерна схильність до негативних думок і емоцій.

254

13.4. Стадії процесу мислення

Мислення є психічним процесом і тому, як і кожен процес, має свою фазову динаміку. Вона виражається у стадіях процесу мис­лення. Для різних видів мислення ці стадії можуть відрізнятися.

Для мислення, яке підвладне законам логіки (наприклад, для дискурсивного та конвергентного), характерні наступні стадії (див. рис. 24):

S виникнення проблемної ситуації та формулювання задачі;

•S висунення та перевірка гіпотез;

•S прийняття рішення;

S зі співставлення прийнятого рішення з вхідними умовами задачі.

Рис. 24. Основні стадії (фазова динаміка) процесу мислення

Початковим етапом мислення є проблемна ситуація (ПС) — конфлікт між тим, що дано суб'єкту, і тим, що він повинен досягти. Саме вона включає особистість в активний мисленнєвий процес. Проблемна ситуація виникає лише в тих випадках, коли стан­дартні способи розв'язання недостатні, хоча і необхідні для досяг­нення мети. Характерними ознаками її наявності є дефіцит інфор­мації, тобто відсутність чіткого поділу умов на відоме і невідоме, і відсутність чітко сформульованого питання (незрозуміло, що тре­ба знайти чи довести). Прикладом проблемної ситуації є еко­логічна проблема.

У результаті аналізу проблемної ситуації формулюється задача, тобто мета діяльності, задана в певних умовах. На відміну від про­блемної ситуації, в задачі можна чітко виділити відоме і невідоме, а також є чітко сформульоване питання. Наприклад, задачею психо­лога може бути виявити обсяг пам'яті людини, тип темпераменту тощо; задачею хіміка — синтезувати відомий хімічний елемент.

255

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

На основі аналізу проблемної ситуації, задачі та її умов форму­люється гіпотеза, тобто припущення. Гіпотеза може бути науко­вою та робочою. Наукова гіпотеза передбачає явища, а робоча гіпо­теза — їхні причини. Гіпотеза є дуже важливою ланкою у фазовій динаміці процесу мислення, бо саме вона скеровує думку у певно­му напрямку. У формулюванні гіпотези, як правило, виявляються творчі можливості особистості. Прикладом наукової гіпотези було припущення відомого психолога А. Адлера про існування комплексу неповноцінності в людини; робочої гіпотези — припу­щення про те, що причиною цього комплексу є недоліки у функціонуванні механізму психічної компенсації.

Перш ніж прийняти рішення, гіпотезу перевіряють. Психо­логічні дослідження показали, що перевірка гіпотез ніколи не відбувається механічно. Людина завжди прогнозує, яку саме влас­тивість об'єкта слід проаналізувати насамперед у процесі перевірки гіпотези. Від решти властивостей вона тимчасово абст­рагується. З'ясувати, як саме відбувається цей прогноз — одна з центральних проблем психології мислення.

На основі перевіреної та підтвердженої гіпотези приймається рішення. Прийняття рішення (ПР) — це вольовий акт, пов'язаний з вибором мети та засобу дії. Прийняття рішення набуває одну з логічних форм мислення: поняття, судження або умовиводу, — і обов'язково повинно зіставитись із вхідними умовами задачі. Як­що результат узгоджується із вхідними умовами, процес мислення вважається завершеним, якщо ні, то продовжується до того часу, поки цього не відбувається.

Грехем Уоллас у книзі «Мистецтво думки» (1926) запропонував такі чотири стадії розв'язання творчих завдань: підготовчу, інку­баційну, осяяння і перевірки. На підготовчій стадії людина знайо­миться з проблемою і долучається до свідомої, напруженої, систе­матичної і, зазвичай, безрезультатної роботи над розв'язанням. Хоча ця стадія не веде до розв'язку, вона надзвичайно важлива, оскільки впливає на вірогідність успішного завершення наступ­них стадій. По суті, це є попередня підготовча робота. Підготовча стадія у майбутньому забезпечує людині натхнення. Відомий винахідник Едісон з цього приводу говорив: «Натхнення не буває, якщо піт не заливає».

256

Під час інкубаційної стадії завдання відкладається вбік. Свідо­ма робота над проблемою на цій стадії не ведеться. Натомість пра­цює несвідома сфера. Можливо, це є просто періодом необхідного відпочинку, який дає можливість потім свідомо й продуктивно працювати довгий час без перерви. На цій стадії корисною є легка робота або виконання дрібних обов'язків. Ще краще — повний розумовий відпочинок у поєднанні з легкими фізичними вправа­ми. Звичка заповнювати кожну вільну хвилину читанням, на думку Г. Уолласа, є особливо шкідливою.

Стадія осяяння — це раптове знаходження принципу розв'язку. Це, зазвичай, ще не повне рішення проблеми, а, швидше, напрям, в якому може бути знайдене досконале розв'язання. Цій фазі пере­дує непевне відчуття присутності рішення, близькості його розв'язання. Коли творець розпізнає це відчуття, він повинен од­разу розслабитися, виключити можливі відволікаючі моменти і дати змогу осяянню відбутися. Якщо відчуття близькості не буде розпізнане, тоді, вважає Г. Уоллас, осяяння може бути втраченим унаслідок руйнівних зовнішніх стимулів.

Остання стадія — це стадія перевірки. На ній людина свідомо розвиває і перевіряє результат стадії осяяння.