7. Здібності

1. Поняття про здібності та їхню природу.

2. Види здібностей:

1. Загальні здібності;

2. Спеціальні здібності.

3. Особливості особистості обдарованої людини.

4. Організація навчання та виховання обдарованої молоді:

1. Принципи та стратегії навчання;

2. Концептуальні моделі навчання обдарованих;

3. Сучасні технології навчання обдарованих;

4. Педагог для обдарованих.

7.1. Поняття про здібності та їхню природу

Проблема здібностей виникла декілька століть тому. Незважа­ючи на зміну соціально-історичних умов, вона й досі залишається актуальною і з теоретичного, і з практичного погляду. Це зумовле­но тим, що потенціал обдарованості є найміцнішим ресурсом ду­ховного поступу й матеріального розвитку країни. Як і будь-який ресурс, його слід вчасно виявити і розумно використати.

У XX ст. у багатьох державах було сформовано політику щодо пошуку та виховання обдарованих дітей та молоді, а також створе­но умови, які б усіляко сприяли їхньому розвиткові. Одна з пер­ших програм почала діяти в Японії ще на початку XX ст. З середи­ни XX ст. такі програми були розроблені в США і Європі. З 1988 р. діє «Євроталант» — комітет європейських країн з освіти інтелек­туально розвинених, обдарованих і талановитих дітей та підлітків. У 1991 р. в Україні було прийнято комплексну програму пошуку, навчання і виховання обдарованих дітей «Творча обдарованість», однак внаслідок кризової ситуації у країні не було до кінця реалізовано. У 2001 р. вийшов Указ президента «Про програму роботи з обдарованою молоддю на 2001-2005 p.». Він передбачав науково-методичне забезпечення роботи; систему пошуку обдаро-ваной молоді; їхнє навчання, виховання та розвиток; забезпечення соціально-правових гарантій. Усі ці заходи вживають для підтрим­ки і розвитку здібностей людини.

101

Розділ II

Персонологія

Здібності — це такі індивідуально-типологічні особливості особистості, які зумовлюють успішне виконання певного різновиду діяльності. Вони виявляються у швидкості, глибині та міцності оволодіння засобами і прийомами діяльності, і їх слід відрізняти від знань, умінь та навичок людини. Особа, яка володіє великим обсягом знань, необов'язково є здібною у цій галузі, а яка не осягнула цього обсягу — нездібна. Так само не можна однозначно стверджувати, що здібною є людина, яка на­вчилася добре виконувати якусь роботу і це стало її навичкою. Однак, здібності допомагають людині швидше і якісніше оволодіти цими знаннями, уміннями і навичками порівняно з іншими людьми.

У психологічній літературі можна знайти два діаметрально протилежні підходи до природи здібностей: здібності вроджені — здібності набуті. Англійський психолог Ф. Гальтон у XIX ст. нама­гався обґрунтувати спадковість здібностей, зокрема таланту, аналізуючи біографічні дані видатних людей. У 1875 р. було опубліковано його книгу «Спадковість таланту. її закони та наслідки». Дослідивши родинні зв'язки сотень видатних людей, він дійшов висновку, що талант можна успадковувати так само, як і фізіологічні характеристики батьків: колір очей та волосся, будо­ву тіла, тембр голосу тощо. Для підтвердження своєї гіпотези вчений наводив вражаючи факти: в родині Бахів обдарованість до музики вперше проявилась у 1550 р. і з особливою силою була продемонстрована через п'ять поколінь у великого композитора І.-С. Баха; в родині Моцартів було п'ять відомих музикантів. «Як­що людина, — писав Ф. Гальтон, — обдарована, енергійна в роботі й здатна до тяжкої праці, навряд чи якісь причини перешкодять їй висунутися». Справжній талант, немов джерело, обов'язково «проб'ється» на поверхню.

Природну зумовленість здібностей деякий час намагались пов'язати з вагою головного мозку. Справді, у декотрих видатних людей мозок був чималої ваги, наприклад, у Тургенева — 2021 г, Байрона — 1800 г. Проте є факти, які доводять, що у безперечно обдарованих людей вага мозку була нижчою, від середніх — 1400 г {наприклад, у відомого вченого-хіміка Лібіха — 1362 г). Отже, ва­га мозку не впливає на рівень обдарованостей.

102

Якою б не була роль вродженого у природі обдарованостей, все-таки багатовіковий досвід людства надає перевагу соціальним умовам їхнього розвитку. Початок такого трактування природи здібностей заклав, мабуть, французькій просвітитель XVIII ст. Гельвецій. В особі Гельвеція та його майбутніх прихильників відо­бразилась крайня позиція щодо ролі середовища у формуванні здібностей. Він вважав, що засобами виховання можна сформува­ти геніальність. Ця теорія пов'язувала обдарованість із соціальним станом людини.

На початку XIX ст. пастор К. Вітптпе з німецького містечка Лохау спробував практично довести слушність поглядів Гельвеція. «Все залежить, — твердив Вітте, — від належного виховання в перші п'ять-шість років життя». Розробивши певну систему, він за нею виховував сина з дня його народження. В результаті маленький Карл у дев'ятирічному віці вступив до Лейпцігського університету, а рік по тому блискуче його закінчив. У тринадцять років він став доктором філософії, а у п'ятнадцять отримав ступінь доктора юри­спруденції. У 18-річному віці Карл став професором Гейдель-бергського університету. Помер Карл Вітте на 83-му році життя.

Отже, соціальне оточення відіграє важливу роль у формуванні обдарованості. Провідними є такі чинники, як сприятливе куль­турне оточення, можливість отримати ґрунтовну освіту, престиж інтелектуальних (художніх, технічних тощо) цінностей у сім'ї, опіка, заохочення.

У сучасній психології все більше дослідників схильні вважати, що здібності та обдарованість зумовлені як біологічними, так і соціальними чинниками, отже мають біосоціальну природу.

Очевидно, спадкові чинники здібностей пов'язані із задатками людини і визначають межу досягнень людини. Задатки розгляда­ють як спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є основою для розвитку на їх базі здібностей. їх вважають передумовою роз­витку здібностей, бо лише за певних соціальних умов задатки включаються у процес формування здібностей. Для реалізації задатків потрібні сприятливі умови (як природні, так і соціальні), а також індивідуальна праця людини.

Здібності тісно пов'язані з обдарованостями — інтегральним проявом здібностей, що забезпечує можливість досягнення вищих,

103

Розділ II

Персонологія

порівняно з іншими людьми, результатів діяльності. Це — індивідуальна своєрідність здібностей людини. Обдарованих лю­дей є незначна кількість — всього 2 %.

Відомий американський дослідник проблем здібностей та обда­рувань кінця XX ст. Дж. Рензуллі вважав, що обдарованість є ре­зультатом поєднання трьох характеристик: інтелектуальних здібностей, які мають бути вище середнього рівня; творчого підхо­ду; мотиваційної спонуки, тобто внутрішньої готовності до розв'язання завдання. Зв'язок між цими трьома компонентами зображено у вигляді трьох кіл. Звідси походить і назва моделі обдарованості Дж. Рензуллі — трикільцева (див. рис. 2).

Рис. 2. Трикільцева модель обдарованості Дж. Рензуллі

Проблемами здібностей та обдарованості у сучасній вітчиз­няній психології займались Г. С Костюк, В. А. Роменець, Ю. 3. Гільбух, В. О. Моляко. Зокрема, В. О. Моляко обдарованість визначає як специфічне поєднання здібностей, інтересів, потреб, яке дає змогу виконувати певну діяльність на якісно високому рівні, що відрізняється від умовного «середнього» рівня.

Спорідненими зі здібностями є поняття таланту і генільності. Талант — це система якостей та властивостей, які дають змогу осо­бистості досягати значних успіхів в оригінальному виконанні тієї

104

чи іншої діяльності. Іноді «талант» розглядають як синонім «обда­рованості». Геніальність — це вищий ступінь творчих проявів особистості, які мають важливе значення для життя суспільства. Геній створює нову епоху у своїй сфері діяльності, йому характер­на надзвичайна творча продуктивність, оволодіння культурним надбанням минулого і подолання застарілих норм і традицій.