1.4 Технології проблемного навчання

Технологія проблемного навчання поширювалась в 20-30-і роки ХХ століття у вітчизняній і закордонній школі. Проблемне навчання засновується на теоретичних положеннях американського філософа, психолога і педагога Дж. Дьюі (1859-1952 рр.). Розроблені ним концептуальні положення виглядають так:

- Дитина в онтогенезі повторює шлях людства в пізнанні.

- Засвоєння знань - є спонтанний, некерований процес.

- Дитина засвоює матеріал, не просто слухаючи і сприймаючи органами почуттів, а задовольняючи свої потреби в знаннях, будучи активним суб'єктом свого навчання.

Умовами успішності навчання є:

- проблематизація навчального матеріалу (істинні знання народжуються в результаті здивування і допитливості);

- активність дитини (знання повинні засвоюватися „з апетитом”);

- зв'язок навчання з життям дитини, грою, працею.

Більшість положень концепції Дж.Дьюі не втратили своєї актуальності і сьогодні. В них проступають ідеї сучасного особистісно-орієнтованого підходу, який передбачає власне добування знань учнями (перший принцип за Дьюі). Другий принцип вказує на суб'єктивність присвоєння знань. Третій принцип - врахування інтересів і нахилів дитини, його ціннісних орієнтацій, одержання задоволення і позитивне підсилення.

За своєю суттю, проблемні методи основані на створенні проблемних ситуацій, активній пізнавальній діяльності учнів, які знаходяться в пошуках і розв'язках складних запитань, які вимагають актуалізацію знань, аналізу, уміння бачити за окремими фактами явищ, закономірності і закони [18, 140].

В сучасній теорії проблемного навчання розрізняють два види проблемних ситуацій: психологічних і педагогічних. Перший вид відноситься до діяльності учнів, а другий відноситься до організації навчального процесу.

Педагогічна проблемна ситуація створюється за допомогою активізуючих дій, запитань учителів, які підкреслюють новизну, важливість, своєрідність, красу та інші якості пізнання.

Технології проблемного навчання передбачають наступні 4 основні етапи діяльності учителя:

- створення проблемної ситуації;

- завдання нового напрямку розв'язання;

- організація пошуку розв'язку;

- рефлексія.

В педагогічній літературі виділяють такі методичні прийоми створення проблемної ситуації:

- виявлення різних точок зору на одне і теж питання;

- створення учителем протиріч;

- мотивація для розв'язання протиріч;

- організація протиріч в практичній діяльності учнів;

- розгляд якої-небудь задачі з різних позицій (наприклад, по професійному принципу: слідчий, економіст, психолог);

- спонукання учнів до порівняння, узагальнення, висновкам в проблемній ситуації, співставлення фактів;

- постановка конкретних запитань, які сприяють узагальненню, обґрунтуванню, конкретизації, логіці міркування;

- висунення дослідницького завдання;

- висунення проблемної ситуації в умові задачі (наприклад, з недостатніми даними, з допущеними помилками);

- створення проблемної ситуації за допомогою обмеження часу її вирішення.

Для розв'язання проблемної технології необхідні такі організаційно-педагогічні умови:

- відбір завдань, актуальних для учнів;

- адаптація технології проблемного навчання до різних сфер знань;

- побудова оптимального освітнього середовища для проблемного навчання: створення дидактичних посібників, підбір необхідного обладнання і т.п.

- особистісних підхід, компетентність і майстерність вчителя, здатного актуалізувати пізнавальну діяльність дитини.

Як бачимо, дана технологія орієнтує учнів на розвиток розумових здібностей і на самостійність не тільки пізнання, але і на розвиток особистості дитини, його індивідуальності і неповторності; в процесі навчання враховуються ціннісні орієнтації дитини і структура її переконань, на основі яких формуються „внутрішня модель світу” - при цьому процеси навчання і учіння взаємно узгоджуються з механізмом пізнання, особливостей мислитель них і поведінкових стратегій дитини [16, 145].

В нашому розумінні модель особистісно-орієнтованої школи суттєво відрізняються від інших існуючих моделей і педагогічних систем. В першу чергу, тим, що вона надає велику свободу вибору дитині в процесі навчання. В її рамках не учень підлаштовується під стиль учителя, а учитель, володіючи більш різноманітним технологічним інструментарієм, підлаштовує і узгоджує своє навчання дитини.

Отже, технології особистісно-орієнтованого навчання можуть створити максимально сприятливі умови для розвитку та саморозвитку особистості учня, виявлення та активного використання його індивідуальних особливостей у навчальній діяльності. Основні елементи технології: виявлення суб'єктного досвіду учня, формування наукових знань із опорою на досвід учня, узгодження нових понять із суб'єктним досвідом учня. Базовою орієнтацією педагога у контексті даної технології є його послідовне ставлення до вихованця як до особистості, самосвідомого і відповідального суб'єкта власного розвитку, як до суб'єкта виховної взаємодії. Особистісно-орієнтоване навчання передбачає розвиток критичного мислення учнів, що потребує діалогічної ситуації, вільної, творчо особистості.

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМНЕ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ