96. Функції філософії у науковому пізнанні

Спільна націленість філософії та науки на пізнання загального спрямована принципово по-різному. Наука «схоплює» загальне як таке, саме по собі, безвідносно до людських інтересів і оцінок — і в цьому плані наука репре­зентує, так би мовити, «незацікавлене», «байдуже» знання. Щодо філософії, то вона обов'язково враховує зацікавленість людини в результатах пізнавальних зусиль, пізнає загальне не просто як діалектичну єдність дійсного і можливого, але й як бажане (чи небажане), не тільки як суще, але й як належне. Таким чином, на відміну від науки, філософія завжди є знання «зацікавлене», «небайдуже», тобто знання світоглядне.

Відмінність між науковою і філософською орієнтацією виявилася досить чітко вже на ранніх етапах становлення науки та філософії як специфічних форм суспільної свідомості. Розділяючи «мудрість» (філософію) і «знання» (науку), античні мислителі вказували на їх якісну несумірність — «нагромадження знання не навчає мудрості», зауважував Геракліт ще у VI ст. до н. е. Коли ми говоримо, що на перших етапах свого існування філософія являла собою «сукупне знання» про світ, яке містило в собі елементи фізичних, хімічних, біологічних та інших знань, котрі згодом, протягом тривалого періоду розвитку філософії поступово «відпочковувалися» від філософського «загалу», перетворюючись на самостійні галузі наукового (не філософського!) знання, слід мати на увазі таке: елементи фізичних, хімічних та інших знань не були науковим («незацікавленим») знанням у лоні філософії. Лише в міру свого кількісного зростання і відповідної систематизації та «автономізації» (перетворення на автономну галузь) ці знання «звільнялися» від світоглядно-оціночних моментів, перестаючи бути філософією і стаючи водночас наукою.

Основними функціями філософії є: 1) онтологічна (від гр. ontos — суще) — вчення про буття, його сутність, форми, фундаментальні принципи та категорії); 2) гносеологічна — дослідження проблем джерел, форм, можливостей, вірогідностей, істинності пізнання, критеріїв їх вірогідностей, істинності (сенсуалізм, раціоналізм); 3) світоглядна — розуміння природи і сутності людини, що визначається життєвими позиціями, установками, спрямованістю життєдіяльності людини. Це фаталістична установка — природа повністю визначає буття людини; це також волюнтаристська установка — людина вільна від природи і діє за своєю волею; існує також установка Бекона — природу можна підкорити на основі і відповідно до пізнаних її законів; 4) методологічна — філософія озброює науку та практику найбільш загальними методами та принципами пізнання (діалектика та метафізика, аналіз та синтез, індукція та дедукція, моделювання тощо); 5) прогностична – розкриває загальнi тенденцїї (передбачення) розвитку людини i свiту; 6) критична – з її принципом «піддавай усе сумніву» виконує антидогматичну роль у розвитку знань; 7) соціальна – філософія покликана пояснювати соціальне буття і сприяти його матеріальній і духовній зміні; 8) гуманістична – філософія повинна грати адаптаційну і життєствердну роль для кожного індивіда, сприяти формуванню гуманістичних цінностей і ідеалів, затвердженню позитивного сенсу і мети життя 9) освітня – пов’язана з впливом фiлософії на свiдомiсть людей; 10) праксеологічна – праксеологічний вимір філософського знання пов'язаний з аналізом і узагальненням своєрідності взаємовідносин людей і природи, окремих людей і суспільства в цілому, практики наукових спостережень, експериментів.

Окремі автори виділяють також такі функції філософії як: 1) практично-діяльна (філософські принципи та закони служать для розробки політики, стратегії та тактики); 2) аксіологічна (філософія вивчає категорію цінностей).