64. Проблема істини у філософії. Концепції істини. Проблема об’єктивності істини та її критеріїв. Істина та правда.

Пізнання - це процес взаємодії об'єкта і суб'єкта, сутністю якого є перетворення предметного змісту у зміст мислення (отримання знань), а кінцевою метою - досягнення істини. Умовою і об'єктивною основою пізнання є супільно-практична діяльність. Теоретико-пізнавальна функція практики полягає в тому, що вона служить основою пізнання (дає матеріал пізнанню, визначає характер його засобів, рівень і особливості відображення дійсності, обумовлює формування об'єкта і суб'єкта), його метою, а також критерієм істинності знань. Практика не лише породжує пізнавальні здібності людей, але й створює ту соціальну атмосферу, що сприяє отриманню знань, їх накопиченню, забезпечує передачу їх інших поколінням.

Істина у суто пізнавальному плані є відповідністю знання дійсності, адекватним відображенням об'єктивної реальності в свідомості людей. Сутність проблеми істини полягає у можливості отримання об'єктивної істини, тобто такого змісту нашого знання, який не залежить від людини та людства. Іншими словами, це питання про те, чи мають наші знання об'єктивний зміст. Розуміння мислення, пізнавальної діяльності як таких, що обумовлені практикою, дає можливість позитивної відповіді на це питання.

Проте потрібно зазначити, що в нашому знанні завжди є певна невідповідність пізнав. образу об'єктивній дійсності. По-перше, це обумовлено нескінченністю самого об'єкту пізнання, по-друге - наявністю в об'єкт. змісті істини суб'єкт. сторони. Істинне знання завжди є знанням певного суб'єкта - індивіда, соц. групи, людства.

Істина, за висловом Гегеля, не є відкарбованою монетою, вона не дається в готовому вигляді. Істина є нескінченним процесом наближення до об'єкту, який сам знаходиться в розвитку. Істина, як процес, є об'єктивною за змістом, але суб'єктивною за своєю формою.

Зміст наших уявлень та знань, які не залежать ні від людини, ні від людства, наз. об'єктивною істиною. Об'єктивна істина є єдністю абсолютного і відносного. Форма вираження об'єктивної істини, яка залежить від конкретних умов, назив. відносною істиною. Таким чином, весь розвиток людського пізнання, в тому числі і науки, є постійна зміна одних відносних істин іншими, які більш точно чи повно виражають об'єктивну істину. Повне, всебічне знання про якесь явище наз. абсолютною істиною. Абсолютна істина означає знання, яке претендує на істинність, містить в собі дещо таке, що знайдене на віки. Разом з тим світ є нескінченним і невичерпним, і таким є і його пізнання. Тому будь-яке істинне знання буде уточнюватися, доповнюватися. Відносна сторона істини саме в такій неповноті, неостаточності.

Проблема відповідності знань об'єктивній реальності відома в філософії як проблема істини. В структурі знань є два боки: один залежить як від фізіології людини, так і від культури та іст. епохи, мови. Другий залежить від об'єктивної реальності, від специфіки явищ та процесів, що відображаються свідомістю. В іст. філософії виділилися два способи відокремлення в наших знаннях того, що не залежить від людини: Платон: істина -знання про вічні, незмінні ідеї. Другий спосіб: чуттєве споглядання, спостереження. Бекон - істина – “донька часу", але це означ., що вона залежить від людини, тому Гоббс створив формулу: істина - донька розуму. Кант: виявлення об'єктивного критерію істинності знань - центральне завдання філософії. Об'єктивна істина не є щось застигле, але виступає, як об'єктивний зміст наших знань, що перевіряються на практиці. Спираючись на теорію пізнання: 1) об''єктивний світ змінюється; 2) змінюються та розвиваються пізнавальні засоби; 3) знання, що виростають на основі практики, змінюються та розвиваються, змінюється і об'єктивна істина.

Істина завжди конкретна. Істина і неправда або брехня - особливі оцінки, за допомогою яких ми визначаємо чи відповідають знання об'єктивній реальності. Але існують інші соціальнозначимі оцінки: корисні та некорисні знання, причому корисність та істинність не завжди співпадають, необхідно врахувати соціальний та культурний контекст, в якому використовуються знання. В першу чергу це відноситься, що торкаються питань світогляду, ідеології, політики і т.д. Оцінка - невід'ємний компонент свідомості, що залежить від суб'єкта, з другого боку залежить від об'єктивних умов. Цінності - характеристика не речі як самої по собі, явищ дійсності, включених прямо або опосередковано в суспільні відносини, це прояв соціального буття речі, має таким чином суспільну причину. Типи цінностей розрізяють за предметом ціннісного відношення (матеріальні та духовні) та за суб'єктом (індивідуальні, групові). Загальне для них: 1) формуються в конкретно-історичній обстановці, несуть в собі недоліки і позитивне свого часу; 2) обмежені умовами свого існування, з іншого боку закладають основи цінностей майбутнього; 3) взаємопов'язані.