58. Духовна діяльність, її особливості. Поняття духовності. Дух і душа.

Основа духовності - діяльність людей і їхнього спілкування. Діяльний характер духовності визнають представники будь-якого філософського напряму. Напр., у Маркса духовність постає як початково вплетена в практичну життєдіяльність людей. Для Гегеля - це діяльність (самодіяльність) абсолютної ідеї. А. Уфйтхед наполягає на тому, що людина не може спочатку думати, а потім діяти. Від народження, зазначає вчений, ми заглиблені в діяльність і можемо лише час від часу спрямовувати її, керуючись розумом.

Діяльне походження духовності зумовлює її характер: духовність органічно вплетена в діяльність, підпорядковує їй цілі свого, здавалося б, автономного розвитку, реалізується в діяльності, охоплюючи і спрямовуючи її своїми людинотворчими орієнтирами. Поза духовністю діяльність втрачає людяність. Істинно людська життєдіяльність здійснюється лише на засадах глибокої духовності, головними домінантами якої є віра, надія та любов. Віра спонукає людину до діяльності, надихає її, піднімає над обставинами. Віра народжує надію. Із втратою надії втрачається людяність взагалі. Без надії людина може вести лише тваринний спосіб життя. У філософській літературі надія розглядається як форма сприйняття майбутнього в духовному житті людини. Засновані на знанні віру і надію вінчає третя головна складова людської духовності - любов. Платон розрізняв чуттєву і духовну любов. Ф.Аквінський вбачав істинність любові у любові до Бога. Гегель: "Любов - це жага людини до життя". Віра, надія і любов - одвічні фундаментальні цінності людської духовності. На запитання: "Що таке духовність?" можна дати відповідь: Це - віра, наповнена надією і любов'ю.

Духовне відродження і релігійне - це не одне і те ж саме. Суб'єктом духовності є душа. В ранніх філософських системах (Індія, раннє християнство) душа розглядалась як окрема субстанція. З філософського боку душа - це сама людина, це та форма, в якій живе людина, або внутрішня людина.

Дух - одне з понять духовності, теж по-різному трактувалося. Дух - це першопочаток, основа. Дух - це стан активності, що характеризує діяльність, це сила, енергія, пристрасть, порив, боротьба.

У філософії передусім підкреслюється єдність духу, душі, духовності. За форму цієї єдності філософи визнають своєрідне "кільце" (Г. Скоровода — "світ — кільце"), яке складається з духу, душі, духовності. Це "кільце" не має ні початку, ні кінця. Тому ми, використовуючи як основоположне те чи інше поняття, здатні виявити, що, наприклад, поза духом немає сенсу говорити про душу й духовність. Бачення душі неможливе без окреслення сфери реалізації духу і духовності. Про духовність — основний чинник людської діяльності — є сенс вести мову тільки як про явище, що веде до нових вершин духу та душі.

У кінцевому підсумку поняття "дух" вказує нам на існування об'єктивного начала, яке може визначально впливати на життєдіяльність окремої людини. Поняття "душа" вказує на неповторність кожної людини, її феноменальність у відношенні до соціального і природного начала. Поняття "духовність" показує, що в об'єктивному плині світових подій людина та людство мають унікальну можливість керуватись як об'єктивно існуючими чинниками, так і своїми власними почуттями та думками, поєднувати чуттєве і раціональне в організації свого власного життя.

Дух — це об'єктивно існуюче, надіндивідуальне начало, здатне спрямовувати діяльність людини і суспільства.

Душа — індивідуалізований дух, суб'єктивно існуюче начало.

Духовність — це почуття й усвідомлення реальності, яка безпосередньо чи опосередковано спрямовує життєдіяльність людини.

Духовність — це все те у світі, що є реальним керманичем життя людини і суспільства.

При цьому слід мати на увазі, що духовність — єдність об'єктивного і суб'єктивного стосовно визначеності людського життя.